У вівторок, 24 червня, в Українському Католицькому Університеті (конференц-зал філософсько-богословського факультету, вул. Хуторівка, 35а) відбулися святкування, присвячені 100-й річниці  від дня народження  Блаженнішого Мирослава Івана Любачівського – «Пастир у добу великих сподівань».

Вшанувати пам'ять цього великого душпастиря прийшло багато людей. Привітали присутніх на урочистій академії Високопреосвященний владика Ігор, Архиєпископ і Митрополит Львівський, владика Борис, Єпарх Паризький, о. Богдан Прах, ректор УКУ. Слід зазначити, що на  святкуванні  були присутні й представники міської та обласної влади, зокрема в. о. заступника Львівського міського голови Олег Березюк та заступник голови ЛОДА Юрій Підлісний.

Під час заходу відбулися  дві сесії пам’яті кардинала: «Патріарх і Кардинал Вселенської Церкви» та «Отець і Глава відродженої УГКЦ».

У рамках першої сесії доповідачі говорили про важливий вплив Блаженнішого Мирослава Івана Любачівського на формування світогляду УГКЦ та подолання тих труднощів й перешкод, які постали на її шляху до свободи. Модератором був о. Богдан Прах.

о. Рафаїл Турконяк у своїй доповіді розповів про постать Блаженнішого Мирослава Івана і його служіння: «Блаженніший був дуже доброю та радісною особою, завжди проповідував мир. Справжня людина молитви, яка щоденно розважала над Божим Словом, тихий і невибагливий пастир, який ніколи не користувався правом вказувати і вимагати - таким я його запам'ятав».

Також о. Іван Дацько наголосив на впливі Блаженнішого Мирослава Івана на творення Українського Католицького Університету: «Блаженніший Мирослав Іван був добрим менеджером Церкви, залишив по собі впорядковану канцелярію. А його смиренність і важка праця подарували ту благодать, яка стала джерелом віри й надії для наступного покоління».

У своїй доповіді о. Мирон Бендик зауважив, наскільки Церква і церковна єдність були важливими у баченні та діяльності Блаженнішого Мирослава Івана: «У тілі цього чоловіка жив справді могутній дух, тому він продовжив ту справу, яку започаткували дві колони нашої Церкви - Митрополит Андрей Шептицький та Патріарх Йосип Сліпий. Непереборне прагнення до Патріархату, єдність Церков у сопричасті та екуменічний діалог - у це він вірив й заради цього багато працював».

Під час доповіді о. Юрій Аввакумов відкрив для учасників та гостей конференції головні погляди Блаженнішого Мирослава Івана  щодо перспективи церковних взаємин між Україною та Росією: «Великою місією життя цієї людини було вивести УГКЦ з підпілля до реальності. Блаженніший допоміг своїй Церкві знайти правильний шлях живої віри того, хто бореться за свою свободу та гідність в той час, коли Росія пропагувала ідею номінальної християнської імперії. Я вірю, що доба великих сподівань, яка почалася за часів Блаженнішого Мирослава-Івана триває й досі, а його світогляд, побудований на жертві Христа та відданості своєму народові, буде тріумфальним для наступних поколінь».

У другій сесії доповідачі зосередили свою увагу на тому, які думки і погляди Патріарха є важливими в період сьогодення, коли УГКЦ вдосконалює своє бачення, трансформуючи орієнтири майбутнього, але в жодному разі не відрікаючись від своїх традицій. Модератором став о. Олег Турій, кандидат історичних наук, віце-ректор УКУ з наукової роботи.

Про повернення Предстоятеля УГКЦ в Україну у світлі документів радянської влади розповів о. Тарас Бублик: «Незважаючи на всі спроби комуністичної пропаганди протистояти діяльності Митрополита та проконтролювати розвиток УГКЦ, повернення Мирослава Івана Любачівського стало справжнім піднесенням для віруючих, які плекали надію на відродження своєї Церкви».

Богдан Трояновський, директор видавництва «Свічадо»,  у своїй доповіді розповів про початки відновлення релігійного книговидання за часів Блаженнішого Мирослава-Івана, досвід Польщі та України.

Також о. Ярослав Царик зачитав доповідь «Архипастир душпастирів»: «Ми повинні наслідувати Блаженнішого Мирослава Івана у молитві. Людям треба розповідати про Патріарха нашої Церкви, який був справжнім Батьком для духовенства й віруючих. Я завжди служив від його імені. А його молитва проводила мене по життю як священика».

Аніта Прокопович, яка працювала у канцелярії Митрополита (німецька кореспонденція),  розповіла про Блаженнішого Мирослава Івана як людину і адміністратора: «Він був скромною людиною, навіть аскетом, патріотом, який завжди щиро цікавився життям інших людей, хвилювався й переживав за них. Блаженніший багато працював, мав біля себе дружню команду, об'єднану спільною метою творити нове добре майбутнє для свого народу і своєї Церкви».

Насамкінець о. Михайло Димид виголосив доповідь про постать Блаженнішого Мирослава-Івана крізь призму досвіду Майдану: «Блаженніший Мирослав-Іван Любачівський став уособленням трьох головних чеснот християнина: гідності, свободи і молитви. Він був носієм надії, через яку творилася Господня благодать, жив, керуючись Божим Словом. Тому ми повинні слідувати за ним у прагнення волі та миру».

Слід зауважити, що під час конференції також демонстрували фільм про Митрополита й відбулася банерна експозиція ІІЦ (атріум ФБФ, 1 поверх).