«Ватикан: погляд зблизька»
  • Пон, 15/04/2013 - 19:34

 «Ватикан: погляд зблизька»
що таке Ватикан (Святий Престол),
Римська Курія, Колегія Кардиналів,
хто такий Апостольський Нунцій
Київ, 13 Квітня 2013 року

Я отримав лист від брата Войцеха від 15 лютого, із запрошенням представити вам виступ під назвою: «Ватикан: погляд зблизька»; передбачається, що я маю обговорити терміни «Ватикан» та «Святий Престол», описати Римську Курію та Колегію Кардиналів для вас, а також розповісти про себе, чи радше, про мою особливу посаду, посаду Апостольського Нунція; дати вам основну інформацію, якщо хочете. Я гадаю важливим відзначити, що, через те, що я пропустив свято святого Томи цього року, ми домовилися, що пізніше я маю прийти та говорити з усіма вами. Цікаво, що все це відбувається одразу після рішення нашого Святішого Отця Папи Бенедикта зректися папського уряду. Без сумніву, багато хто з вас уважно слідкував за цими подіями, які творять історію, і не потребує загальної інформації; ви вже і так досить поінформовані. Це пояснює, чому для мого виступу було запропоновано цю частину теми «погляд зблизька». Від мене очікується, що я зможу дати вам щось, що ви не можете почерпнути з газет, радіо, телебачення чи інтернету. Чесно кажучи, я сумніваюсь, що це можливо!

Побіжний погляд на «Катехизм Католицької Церкви» може справедливо привести вас до висновку, що моя презентація цього вечора не торкається того, що є сутністю природи Церкви. Тієї сутності, що Святіший Отець як Єпископ Рима є наступником Престолу святого Петра, Апостол, обраний Христом, щоб зміцнювати братів, обраний, щоб зв’язувати разом у любові Церкву, засновану Христом. Церква є серед інших речей видимою та ієрархічною структурою, якою під супроводом Святого Духа керує Папа та всі єпископи у єдності з ним. Впродовж століть багато чого змінилося у тому, яким шляхом людина обиралася на уряд єпископа чи як ставала Папою, але істотним і незмінним залишалося те, що Єпископ Рима є наступником святого Петра та виконує його служіння як Вікарій Христа. Впродовж століть не було очевидних альтернатив єпископу як голові помісної Церкви, що обіймає свою посаду завдяки єдності з Папою та підпорядкування йому як тому, хто видимо заміщає Христа, тут на цій землі, доки часи кінця світу не поєднають усіх нас досконалим чином з Волею Христа.

Отже, сьогодні ввечері, шляхом розрізнення чи прояснення я збираюсь говорити винятково про структуру, яка бере початок з історичної випадковості, про речі, які є дуже важливі, але не являються самою суттю того, що ми розуміємо під Церквою. Я маю на увазі лише ось що: святий Петро знав Ватикан як пагорб по той бік Тибру від міста Рима, це сцена його мучеництва та поховання (коли святий Франциск та святий Домінік прийшли до Рима, шукаючи затвердження для своїх нових Орденів, Папа прийняв їх не у Ватикані, але поблизу Латеранської базиліки); Папа не Єпископ міста Ватикан; він Єпископ Престолу Петра, яким є Рим. Святий Петро, ймовірно, ніколи не використовував вираз Святий Престол (цей вираз набув свого значення та сучасного розуміння у досить недавній час, внаслідок втрати Папських Держав через об’єднання Італії); Римська Курія розвинулася впродовж часів з метою допомогти наступникам святого Петра у звершенні їхніх обов’язків; були необхідні століття та багато змін, щоб Колегія Кардиналів досягнула свого теперішнього вигляду, як групи та особистих співпрацівників Папи, але що важливіше, вони стали виборчою колегією, яка зобов’язана керувати Церквою під час вакантного Престолу Петра та обирати його наступників (Ця група відрізняється від асамблеї Єпископів Церкви, коли вона збирається на вселенський Собор), та нарешті, Папські Легати чи Посланники, до яких належу я, відомі в тій чи іншій формі, починаючи з найперших днів Папи в Римі, але лише десь півтисячоліття та під різними назвами вони існують з тими характерними рисами, які найкраще пасують мені у своїх обов’язках Апостольського Нунція.

Ті з вас, які володіють і українською і англійською мовами, мають справжню насолоду слухати цю промову безпосередньо двічі. Я сподіваюсь, що це допоможе сформулювати вам запитання для дискусії під час другої частини цієї конференції, яка може виявитися більш цікавою, принаймні для мене.

«Ватикан», отже, це маленька територія в центрі Рима, що була домівкою для Пап та оперативним центром для Вселенської Церкви від 1870 року. Ватикан, а також деякі інші будівлі та землі у Римі та довкола міста (Кастель Ґандольфо, наприклад) стали екстра-територіальними/не становлять частини Італії відколи були укладені та набули чинності Латеранські Пакти між Святим Престолом та Італією у 1929 році. Держава-місто Ватикан має губернатора, органи правопорядку, поштову службу, суди, банк та крамниці. Все це дуже гарно, але не має жодного відношення до Католицької Церкви у її суті. Не буде кінцем світу, якщо Папа буде змушений закінчити своє перебування в Апостольському Палаці.

«Святий» або «Апостольський Престол» - це Кафедра або місце уряду святого Петра та його Наступників. В міжнародному праві це є юридична постать, яка представляє Католицьку Церкву. Це не пов’язано виключно з угодами, опрацьованими з Італією у минулому 1929 році. Звичай, традиція, міжнародне право надавала суверенну владу Папі як Голові Католицької Церкви. Так само як до 1870 року, так і після, хоча Папа не мав особливої території, над якою він правив, він все одно продовжував надсилати та приймати легатів/послів, подібно до будь-яких інших правителів.

Зазвичай, ми говоримо про головування Папи над Церквою чи управління єпископа своєю дієцезією як про монархічне. Візантійський світ, особливо, завжди поспішає вказати з гордістю, що їхні керуючі структури є синодальними, що патріарх, митрополит чи єпарх мало що можуть зробити без корпусу радників, які його оточують. Римська Курія складається з секретаріату, Державного Секретаріату Його Святості, який виконує його накази та служить йому в будь-який інший спосіб, але і він також складається з інших відділів: Конгрегації, Трибунали, Папські Ради, Комісії та Академії. За мого життя, розмір та структура Римської Курії надзвичайно зросли. При цьому вона залишається меншою, ніж центральний уряд багатьох маленьких країн. Конгрегації, які є найважливішими церковними відомствами, зазвичай очолені кардиналами, вони виконують для Святішого Отця всю роботу, крім прийняття рішення, в певних питаннях: доктрина, обрання єпископів, сприяння Східним Церквам, робота з євангелізації, справи святих, виховання і підтримка духовенства та загалом розвиток посвяченого життя всередині Церкви. Жодний з цих апаратів, однак, не є застиглим у камінні і не належить до пунктів віри; вони завжди можуть змінюватися, щоб якнайкраще служити Уряду Петра.

На сьогодні, Колегія Кардиналів є досить широкою та інтернаціональною. Окрім тих, що мешкають у Римі та є частиною Римської Курії, більшість з головних дієцезій в усьому світі очолюються архієпископами з кардинальською гідністю. Всі вони мають титулярні церкви також і в Римі, щоб підкріпити той факт, що вони належать до духовенства Рима. Саме духовенство Рима, або якщо зрозуміліше сказати, Колегія Кардиналів обирає Папу. Навіть ті Кардинали, що мешкають за межами Рима, окрім своїх титулярних церков, мають також і обов’язки в Римській Курії. Вони служать як члени Конгрегацій або Папських Рад. Вони регулярно приїжджають до Рима, щоб радитися у цій якості. З причини їхньої гідності, вони також мають бути довіреними порадниками Папи і формально вони це роблять через участь у різних Конгрегаціях. Деякі з них, неформально, несуть особливу ношу зі Святішим Отцем та з певних питань можуть радити йому безпосередньо.

Для усіх практичних цілей, окрім Кардиналів та найвищої верхівки Державного Секретаріату, дуже рідко кому доводиться мати справу безпосередньо з Папою; ми (єпископи Церкви та навіть ми, Папські Легати) зазвичай маємо справу з певними офісами Римської Курії. Коли я був на Карибах, то перебував на місійній території та мав справу майже виключно з Конгрегацією з євангелізації народів. Тут в Україні правилами передбачено, що моїм головним контактом для усього є Державний Секретаріат; вони координують справи, скажімо, для Латинської Церкви щодо призначення єпископів або з Конгрегацією у справах Східних Церков для Української Греко-Католицької Церкви. До того ж, я маю багато справ безпосередньо з Конгрегацією у справах Східних Церков, та, оскільки православні християни є більшістю тут в Україні – також з Папською Радою сприяння єдності християн. Ці офіси оцінюють мої дослідження чи спостереження з будь-якої заданої теми та радять, відповідно, Святішому Отцю, якщо справа є такою, що потребує його втручання. Багато влади, і це правильно, делеговано, і отже, Римська Курія може щоденно вирішувати багато справ не звертаючись до Папи.

До часів Другої Світової Війни значна кількість [працівників] Римської Курії були частиною того, що називається поширеним терміном «чорне дворянство». Це були племінники або кузени Пап та їхні родини, оскільки вони мали Папу в родині, навіть десятиліття чи століття по тому вони могли претендувати на те, щоб бути частиною Папського Двору. Католицьке дворянство Європи мало також особливі претензії для священиків-синів на визначні місця в Церкві. Ця ситуація мала свої достоїнства: facit, Митрополит Андрей Шептицький. Хто знає, чи ця людина великих талантів та потенціалу була би визнана, якби він не мав такого родинного походження?

Світ змінився, однак, і досить радикально, настільки, що на Другому Ватиканському Соборі один із закликів до змін стосувався інтернаціоналізації Римської Курії; деякі, можливо, навіть більшість Отців Собору хотіли не лише позбавити прав чорне дворянство, але також в загальному зменшити італійський вплив у Курії через інтернаціоналізацію. Пройшло п’ятдесят років, а робота все ще триває, не так через те, що італійці не дозволять змусити їх піти зі своїх привілейованих місць, як з багатьох дуже практичних причин. Якщо робоча мова Церкви, якою розмовляли в усьому світі священики та єпископи, була би латина, тоді інтернаціоналізація від верхівки до низів могла би відбутися набагато швидше. Оскільки ми потребуємо спільної мови, і, як вони кажуть «when in Rome do as the Romans do» «коли в Римі – роби як римляни», італійська стала робочою мовою і для Римської курії і для дипломатичної служби, до якої я належу. Не могло бути інакше. Кардинал Казаролі казав у вісімдесятих роках, що для ефективності дипломатичної служби та потреб Курії, одна третина [студентів] Папської Церковної Академії, яка готує священиків для цієї служби, повинна бути італійцями. Це говорить прагматизм. Інтернаціоналізація Римської Курії є і, напевно, завжди буде залишатися роботою у процесі, доки, звичайно, ми всі не повернемося говорити, як у минулому, латиною.

Що таке Апостольський Нунцій? Це один з двох типів Папських Посланників найвищого рангу, постійний чи резидент. Існують також Апостольські Делегати, які винятково представляють Папу на територіях, які або не здатні надіслати чи отримати послів (не суверенні) або які не намагалися встановити дипломатичні зносини зі Святим Престолом з власних причин (Комуністичний Китай, Північна Корея, Саудівська Аравія – серед цих небагатьох). Апостольський Нунцій, або Папський Нунцій, отже, є Послом Святого Престолу для даної суверенної одиниці, зазвичай країни, який, водночас, є посланим для місцевої Католицької Церкви. Він розділяє служіння Петра зв’язувати разом Церкву у любові та зміцнювати братів.

Він або його посада не є та ніколи не повинні зводитися до простого роз’яснюючого офісу комунікацій. Папа та єпископи є видатними ієрархічними постатями, вони керують Церквою. Я допомагаю їм здійснювати їхню місію. Найбільш делікатною відповідальністю, якою володіють Папські Представники, є підготовка всієї інформації для Рима, для Папи, щодо призначення єпископів. Щоденна діяльність Нунція відрізняється в залежності від того, де у світі він перебуває. В зонах, де йде війна чи областях великого нещастя, він, можливо, буде покликаний передусім свідчити співчуття та солідарність Папи. Часто для нього є важливим дуже докладно інформувати щодо дійсності Церкви в окремому регіоні.

Що робить Нунцій в Києві? Що відрізняє Україну чи робить її особливою? Гадаю, я маю відповісти досить відверто, що я ніколи ніде у світі не був в такому місці, де існувала би така нагальна потреба ще досі зцілювати пам’ять, примирювати людей. Що я роблю для цієї проблеми? Можливо, я ще не роблю достатньо. Наразі, тим не менш, я вчусь, я слухаю, я намагаюсь зрозуміти, що роз’єднує католиків, що роз’єднує українців. Я хотів би попросити вас молитися за мир та примирення на цій землі. Я хотів би попросити вас зробити свій внесок у солідарність та глибоку взаємоповагу серед людей, які в більшості своїй ще навіть не народилися тоді, коли такі великі страждання були завдані цій землі.

Професійні дипломати Святого Престолу є всі священиками білого духовенства, які здобули докторати та спеціальну підготовку з канонічного права, та які мешкали щонайменше два роки в Папській Церковній Академії в Римі. Зазвичай, ми молодші, коли починаємо та просуваємося від сімнадцяти до двадцяти років у службі, зі змінами у призначенні приблизно кожні три роки, доки нас не призначають головою місії, Нунцієм, з гідністю Архієпископа. Далі Нунції продовжують працювати з довшими призначеннями, в середньому від чотирьох до шести років, до пенсії у віці 75 років, як і будь-який інший єпископ. Святий Престол підтримує дипломатичні зв’язки зі 180 країнами, а отже, нас має бути понад сто по всьому світу. Зазвичай, в Нунціатурі, окрім Нунція, є також ще один священик, який є професійним дипломатом. Великі Нунціатури можуть мати додаткових дипломатів.

Хтось може зараз думає: «ну, і коли ж Нунцій збирається сказати щось про цей погляд зблизька?». Можливо, саме для цього і було відведено час для дискусії? Побачимо!

Архиєпископ Томас Едвард Галліксон
Джерело: http://dveaoriginals.blogspot.com


Паломництво Святими місцями

Добровільний внесок
вкажіть суму пожертви

  грн/місяць