ПИТАННЯ: Чи є плітки і лихослів'я смертним гріхом?

ВІДПОВІДЬ: Плітки - це, на жаль, дуже поширений гріх, що суперечить любові до ближнього, оскільки любов шукає блага ближнього, в той час як плітки переслідують іншу мету - очорнити, спаплюжити іншого. Це також гріх проти справедливості, і тому каяття в ньому вимагає її відшкодування.

Святий Тома Аквінський говорив, що плітки і лихослів'я співпадають за матерією і за формою, тобто по словесному вираженню: і перше, і друге полягає в тому, що ти погано говориш про ближнього без його відома. Через ці подібності іноді їх плутають. Однак вони розрізняються за метою. Той, хто лихословить має на меті зганьбити ближнього і тому з особливою наполегливістю показує ті недоліки, які можуть очорнити людину або хоча б нашкодити її репутації. Пліткар же прагне зруйнувати дружбу, як говориться в Писанні: «Як не буде донощика, утихне сварка» (Притчі 26,20). Пліткар підкреслює в людині ті недоліки, які можуть налаштувати проти нього слухача, - як говориться в тому ж Писанні: «Грішна людина дратує друзів і зводить наклепи на миролюбних» (Сир. 28,9).

У Катехизмі Католицької Церкви про лихослів'я згадується в розділі про восьму заповідь: «Не свідчи ложно».

"Пошанування доброго імені людини забороняє всякий вчинок і слово, які здатні заподіяти їм шкоду (Пор. Кодекс канонічного права, кан. 220). Провиняється:
– нерозважливим судженням, хто навіть мовчазно без достатніх на це підстав вірить у моральні вади ближнього;
– обмовою, хто без об'єктивно важливої причини виявляє перед людьми, які цього не знають, вади та провини іншого (Пор. Сир. 21, 28.);
– наклепом, хто словами, які суперечать правді, шкодить доброму імені інших і дає нагоду до фальшивого осуду їх." (ККЦ 2477).

"Щоб уникнути нерозважливого судження, кожен повинен намагатись давати якнайбільш доброзичливе пояснення думок, слів і вчинків свого ближнього:
«Усякий добрий християнин повинен швидше схвалювати невиразні думки чи висловлювання ближнього, ніж їх осуджувати. Якщо жодним способом не можна його захистити, то треба запитати, як він їх розуміє; а якщо значення чи намір його слів є неправильний, то його треба поправити з любов'ю; якщо І цього недостатньо, то необхідно шукати всіх відповідних засобів, щоб привести його до правильного розуміння І захистити від хибної думки» (Св. Ігнатій Лойола, Духовні вправи, 22.)." (ККЦ 2478).

"Обмова та наклепи знищують добре ім’я і честь ближнього. Честь є суспільним свідченням гідності людини, і кожен має природне право на честь, добре ім'я і пошану. Так, обмова та наклепи порушують чесноту справедливості і любові." (ККЦ 2479).

Тяжкість цього гріха вимірюється тим, який саме факт про ближнього поширюється або приписується і який збиток це йому завдає. Тому не можна встановити чіткі критерії для всіх випадків.

Святий Ігнатій Лойола вважав тяжким (смертним) гріхом розголошення чийогось прихованого гріха, якщо для поширення цієї інформації немає вагомої причини. Якщо мова йде про вже відомі факти або ж про факти, які в будь-якому випадку будуть відомими, то це звичайний гріх.

Зазначимо, що лихослів'я слід відрізняти від обов'язку розголошення про такі недоліки ближнього, які можуть призвести до серйозних втрат для людської спільноти. При цьому повинен бути відсутнім намір очорнити людину, але єдиною метою має бути саме захист загального блага. Наприклад, повідомляти батькам про вчинки дітей - це право і обов'язок. Точно так само, коли йдеться про вибори кандидатів на відповідальну посаду, то розголошення їхніх злочинів є обовязком, заради запобігання шкоди, якої вони можуть завдати суспільству.