ПИТАННЯ:

Чи є в сучасному світі пустельники, самітники?

ВІДПОВІДЬ:

Звичайно, в сучасному світі є самітники і пустельники – ця форма християнського життя все ще актуальна. Вона закріплена і в Кодексі канонічного права, канон 603: «Крім інститутів богопосвяченого життя, Церква визнає пустельницьке, або усамітнене життя, за якого вірні Христові через суворіше видалення від світу, тишину пустелі, безперервну молитву та покаяння присвячують своє життя прославлянню Бога і порятунку світу. Пустельника, що віддав себе Богові у посвяченому житті, право визнає як такого, якщо він публічно сповідує три євангельських ради, підкріплені обітницею або іншими священними узами, в руки єпархіяльного єпископа і дотримується під його керівництвом відповідного способу життя».

В Італії, наприклад, до нині можна зустріти пустельників. У лісах Калабрії живе колишній настоятель парафії священик Ернесто Монтелеоне. Після 25 років пастирського служіння він став самітником і цілком зосередився на молитві. Отець Ернесто живе в стародавньому монастирі Святого Никодима в спартанських умовах. Незважаючи на відокремлене життя, як це завжди траплялося з відлюдниками протягом історії Церкви, о. Ернесто відвідують паломники в пошуку духовної розради. Священик сповідає відвідувачів і дає духовні настанови.

Калабрійський відлюдник в курсі всього, що відбувається за окраїною його лісу. "Політикам потрібно тільки сперечатися, я їх не розумію, а хто займеться проблемами людей?", – каже о. Ернесто.

Ще один "відомий у ЗМІ" пустельник живе недалеко від Флоренції: 70-річний священик-камальдолієць Паоло Джанноні в минулому був викладачем на Богословському факультеті у Центральній Італії. Самітника можна відвідати і навіть залишитися в нього на кілька днів, що й зробили кореспонденти журналу "Посланець св. Антонія". "Через свою самотність, – каже о. Паоло, – і той факт, що він не зацікавлений ніким особливо, відлюдник може зацікавитись всіма, і він стає універсальним серцем". Священик стверджує, що життя монаха-відлюдника не повинне бути «невпинною боротьбою»: воно включає в себе і творчість, і радість, поряд з моментами глибокої скорботи. Він пояснює, що глибокий біль може виходити від "прихованих ран власної особистості, які можуть бути непомітні. Цей біль ранить, але він може перетворитися на псалом плачу, який я приношу Богові, і приводом для надії, оскільки спонукає довірити власну неміч в руки Господа".

Ті ж самі кореспонденти "Посланця св.Антонія" поговорили ще з одним відлюдником – 47-річним о. Мауро. Він живе без електрики і водопроводу. Священик розповів, що тягу до відлюдництва він відчув ще в дитинстві. Як і о. Паоло, він був монахом-камальдолійцем і пережив непростий період в житті, намагаючись знайти щастя з дівчиною, але так і не знайшов його. О. Мауро повернувся в монастир і став мандрівником. Під час однієї зі своїх піших мандрівок Тосканою він зустрів священика, який порадив йому стати самітником. Дон Мауро склав монаші обітниці в руки єпископа, який висвятив його на священика і скерував до місця усамітнення. Щорічно дон Мауро здійснює піші паломництва, подібно до древніх мандрівників, просячи притулку в парафіях і монастирях і живучи Божественним провидінням.

Присутність пустельників – це особливість Умбрії, батьківщини св. Франциска. В єпархії Сполето і Норчі ця традиція практично не переривалася від витоків місцевої Церкви. У 2006 році вона відродилася на канонічному рівні, коли єпископ офіційно визнав цю важливу форму християнського життя в єпархії. Деякі відлюдники живуть в древніх монастирях, інші – у звичайних будинках. В Умбрії розвинене жіноче відлюдництво, тут живуть кілька пустельниць. Наприклад, Тереза Бертончелло живе в містечку Патрік, поблизу Сполето. Її житло можна відвідати, у неї можна попросити про пораду та духовне наставництво. Або сестра Христина Емануела, 45-річна монахиня, яка раніше жила в закритому монастирі, а в 2010 році відчула покликання до ще відокремленішого життя.