Важкі питання. Чи має християнин вміти постояти за себе (як словесно, так і фізично)?

Запитання: Чи має християнин вміти постояти за себе (як словесно, так і фізично)?

Відповідь: Чи має християнин вміти постояти за себе чи ж він покликаний мовчки терпіти образи? Тут треба розрізнити схильність душі та потребу вчинити справедливо, що, як говорив блаженний Павло VI, є мінімальною формою любові.

Доки зло є і його неможливо винищити, треба доброчесно нести його тягар, за прикладом нашого Господа. Але оскільки зло суперечить волі Бога і справедливості, людина зобов’язана робити все можливе, щоб це зло викорінити. Так, св. Тома Аквінський писав у «Сумі теології», що, втікаючи із в’язниці, в’язень не винен, якщо його засудили несправедливо. «Людину називають терплячою – пояснює св. Тома – не тому, що вона не втікає, але тому, що з честю переносить тяготи, не сумуючи надмірно».

Ангелоподібний учитель додає, згадуючи Івана Золотоустого, що реакція на зло сумісна з терпінням. «Коли ж буває належний час для гніву? – запитує Іван Золотоустий у «Тлумаченні святого Матея». – Тоді, коли ми мстимося не за себе, але приборкуємо зухвалих і звертаємо на пряму дорогу безтурботних. А коли гнів недоречний? Тоді, коли гніваємося, щоб помститися за себе, що забороняє і апостол Павло, кажучи: «Самих себе не відомщайте, любі, а дайте місце гніву, написано бо: «Мені належить помста, я відплачу», – говорить Господь» (Рим. 12,19); коли сваримося через гроші, чого апостол теж не дозволяє, кажучи: «Чого б вам радше не стерпіти кривди? Чого б вам радніш не зазнавати здирства?» (1 Кор. 6,7). Як цей останній гнів зайвий, так перший потрібний і корисний. Але багато хто чинить навпаки. Вони лютують, коли ображають їх, але залишаються холодними і малодушними, коли бачать, як ображають інших. Те й інше противне законам євангельським». Тут св. Іван Золотоустий говорить про недоречність гніву, люті й помсти у відповідь на особисту образу і несправедливість. Але це не означає, що християнин у принципі не має права відстоювати свої права, особливо коли вони стосуються загального блага. Св. Іван Золотоустий також говорить, що якщо людина заради любові може відмовитися захищати себе, коли на неї нападають, то заради любові не може відмовитися захистити слабких і останніх, коли тих ображають і пригнічують.

Борг переносити несправедливість – пише св. Тома Аквінський – треба розглядати як схильність душі, як каже св. Августин, пояснюючи припис Господа: «Хто вдарить тебе в праву щоку, оберни до нього й другу», – тобто в тому значенні, що треба бути до цього готовими, якщо буде потреба. Але ніхто не зобов’язаний завжди чинити саме так, оскільки навіть Господь так не чинив. Коли один із сторожі вдарив Ісуса в обличчя, як розповідає св. Іван, Він сказав: «За віщо б’єш мене?». Тому і щодо образливих слів діє той же критерій. Ми маємо бути готовими терпіти образи, коли це потрібно. Але в певних випадках варто відкинути образи, особливо з двох причин: заради блага того, хто ображає, – тобто щоб приборкати зухвалість, щоб людина не насмілювався повторювати такі жести (як йдеться в Приповідках Соломонових: «Відповідай дурному за його глупотою, щоб він у власних очах не був мудрим» (26,5)), а також заради блага інших людей, яке зневажається завданими нам образами.

Відповідно до цього, можна також згадати енцикліку Пія XI «Divini Redemptoris» (проти комуністичного атеїзму): «Ніколи милосердя не стане милосердям справжнім, якщо воно не буде постійно брати до уваги справедливість (…). Працівник не повинен отримувати у вигляді милостині те, що належить йому справедливо. І нехай ніхто не намагається необтяжливими пожертвами на благодійність позбутися більших обов’язків, до чого зобов’язує борг справедливості» (49). Папа Пій XII на цю ж тему писав: «Щоби бути справжнім і достовірним, милосердя має завжди зважати на справедливість, яку треба відновлювати, не задовольняючись покриванням безладів і недоліків, викликаних нерівноправністю» (Лист до президента Соціального тижня у Франції, 1952).

«Треба приборкувати зухвалість тих, хто ображають, але з належною стриманістю – пише св. Тома Аквінський – так, щоб віддати борг милосердя, а не задовольнити власні амбіції. Згідно з Притчі: «Не відповідай дурному за його глупотою, щоб і ти не став схожим до нього»».

Таким чином, завжди потрібно аналізувати обставини: іноді вони змушують реагувати, а в інших випадках – наприклад, коли зло неминуче, коли реагувати нерозсудливо або коли реакція буде неадекватною – тоді варто «віддати тіла ваші як жертву живу, святу, приємну Богові», як сказано в Посланні св. апостола Павла до Римлян (12,1).

Церква допускає захист у разі індивідуального або колективного нападу, якщо він пропорційний до блага, яке захищають. Ось простий приклад: не може бути виправданим убивство або поранення злодія, що краде яблука в саду. У цьому випадку реакція не пропорційна благу, яке захищають.

Як аргумент проти права християнина постояти за себе наводять, зазвичай, дві фрази з Євангелія: «Хто вдарить тебе в праву щоку, оберни до нього й другу» (Мт. 5,39) і «Всі бо, що за меч беруться, від меча загинуть» (Мт. 26,52).

У першій фразі Господь просить відмовитися від помсти. Сам Ісус фактами пояснює ці слова. Коли слуга первосвященика вдаряє Його по обличчю, Він не підставляє другу щоку, а засуджує цього чоловіка: «Якщо я зле сказав, доведи, що воно погано. А якщо добре, то за віщо б’єш мене?» (Ів. 18,23). Безсумнівно, Господь був готовий підставити іншу щоку, навіть більше, Він був готовий до розп’яття на Хресті. Він закликає реагувати на насильство не насильством, а розсудливістю. Але якби благо того вимагало, Ісус міг попросити в Отця всі ангельські воїнства. Він відмовився від цього тому, що повинен був відкупити нас.

Що стосується другої фрази – «Всі бо, що за меч беруться, від меча загинуть», – то блаженний Августин тлумачив її так: хто вбиває мечем, той загине духовно якраз через меч, використаний для вбивства. Ці слова означають також, що ті, хто використовують меч для своєї помсти або через свою владу, самі заслуговують смерті від меча. Ісус нагадує про це св. Петру не для того, щоб засудити його, але щоб пояснити: перед такою кількістю ворогів безглузді будь-які спроби захисту.