Важкі питання. Чим медитація християнина-католика відрізняється від медитації йога?

ПИТАННЯ:
Чим медитація християнина-католика відрізняється від медитації йога? І чи можна католику займатися просто оздоровчими йога-практиками (без медитації)?

ВІДПОВІДЬ:
У розумінні сучасного європейця йога, як правило, означає ряд фізичних вправ і положень тіла, які сприяють гарному самопочуттю, дають відчуття внутрішнього спокою та гармонії і служать для збереження тілесної молодості і здоров’я.

Насправді, деякі східні гуру, які впевнені в недостатній здатності європейців до суворої і тривалої дисципліни йоги, а також добре знаючи про важливість, яку на Заході надають здоров’ю тіла, винайшли свого роду «йогу для європейців». Вона не збігається зі справжньою йогою, тобто містить позиції і дихальні техніки, які є лише підготовкою (так званою хатха-йогою) до істинної йоги, тобто раджа-йоги («царської йоги»). У той час як хатха-йогу можна назвати йогою фізичного благополуччя, раджа-йога являє собою щось інше: це йога пізнання, вища форма йоги, оскільки через неї йогін (той, хто відданий системі йоги) досягає так званого «екстазу». Існує безліч видів йоги, шляхів звільнення (марга), яке полягає у виході з сансари, тобто необхідності відроджуватися заново для наступного життя, відзначеного болем і непостійністю.

Що стосується медитації, то саме це поняття має зовсім різні значення для послідовників йоги і для християн.

У християнстві медитація – це зусилля розуму, поглиблення істин, відкритих Богом. Вона проводиться у мовчанні і зосередженості, коли ми вслухаємося в Слово Боже. Християнська медитація відбувається у присутності Бога і, зрозуміло, породжує бесіду з Ним: таким чином, «медитація» стає підготовкою до молитви і має сенс тільки тоді, коли веде до діалогу з Богом. Медитація спрямована до Когось, а саме до Бога-Трійці. У йозі ж медитація полягає в інтенсивній концентрації суб’єкта на об’єкті аж до поглинання власного «я» в об’єкті. Таким чином, вона звернена до «себе». Мета ж християнської медитації – роздуми над Словом Божим для його засвоєння, для того, щоб мислити так, як мислить Бог. Тому християнська медитація і східна медитація не просто відрізняються одна від одної, вони діаметрально протилежні. Для християнина важлива присутність Христа в Його людськості, яка не заважає досвіду нескінченного. Людськість Христа – це якраз шлях до найвищої форми цього досвіду. А головним предметом і критерієм медитації є Хрест і Воскресіння. Тому багато богословів і пастирів виступали проти занять йогою – в тому числі проти використання технік йоги, які за своєю суттю не є нейтральними, а нерозривно пов’язані з філософсько-релігійною системою, в рамках якої розроблені.

Якщо східна медитація спрямована на досягнення абсолютної ментальної порожнечі та ізоляції свого «я» в екстазі, то християнська медитація спрямована на діалог з Богом Отцем і з Христом, на повноту пізнання, любов і участь у житті Пресвятої Трійці.

Багато хто стверджує, що заняття йогою допомагають їм у молитві: допомагають контролювати власні почуття, досягти духовну свободу, здатність концентруватися. Однак для подібного ефекту людина повинна вже мати певну богословську та духовну підготовку і бути насамперед психологічно врівноваженою, тобто здатною приймати в східних техніках позитивне і відкидати те, що може нести в собі небезпеку. Техніки йоги не тільки надихаються філософськими і антропологічними поняттями, радикально протилежними до християнства, але вони народилися і розвивалися в культурному контексті, дуже далекому від європейського.

Насправді, йога криє в собі чимало небезпек: хоча б те, що прагнення до правильної техніки відволікає від бесіди з Богом, і самі техніки стають самоціллю. Окрім того, людина зосереджується на собі, на своєму тілі, милуючись своїми фізичними та ментальними досягненнями, помилково вважаючи, що такий успіх означає духовне зростання. І насамкінець, внутрішній спокій і усамітнення легко плутають з надприродними, освячуючими плодами молитви. Віруючий думає, що він молиться краще, тому що краще контролює свої думки і почуття і не відволікається. Однак для християнської молитви зосередженість, увага, свобода від неуважності – зовсім не головне. У християнській молитві головне – віра і любов. Чим більшою є любов до Господа, тим глибшою і дієвішою є молитва. Навіть якщо віруючий під час молитви відволікається думкою, це не означає, що вона неефективна: молитва благодатна в силу свого наміру, коли ми підносимо її завдяки імпульсу Святого Духа, – навіть коли думка мимоволі відволікається через свою слабкість. Мимовільна неуважність не заважає глибокій молитві, якщо вона народжується від живої віри і любові. Віра і любов – дари Святого Духа, які жодна людська техніка не в змозі «створити». Хоча, звичайно, від людини залежить, в якій мірі вона готова прийняти ці дари і зробити їх плідними.

У християнстві техніки і методи, як такі, можуть бути корисні спочатку, підтримуючи зусилля, докладені для медитації або молитви. Але самі по собі вони не є обов’язковими, необхідними, оскільки Сам Бог об’являє Себе віруючому, вступаючи в діалог з ним, і в контакт з Богом можна ввійти без застосування будь-яких «технік». Але по мірі поглиблення духа молитви та єдності з Богом «методи» і «техніки» спрощуються, аж до повного зникнення. Молитва звільняється від усякої «неприродності», перетворюючись у повну любові увагу до Бога і блаженне мовчання.

Християнський містичний досвід – це чистий дар Бога, надприродний дар, і основна його характеристика – це, можна сказати, «пасивність»: людина, яку Бог благодаттю допустив до глибокого спілкування з Ним, нічого не може зробити для того, щоб спровокувати це діяння Бога або перешкодити йому. Тому в християнстві немає якоїсь особливої «техніки», яка неодмінно веде до містичного союзу з Богом.

Саме в цьому – основне протиріччя між йогою і християнством, між методами християнської молитви та споглядання і техніками східної медитації. У йозі людина «звільняється» своїми зусиллями. У християнстві людина спасенна Богом через благодать.

Джерело: Радіо Ватикану