ПИТАННЯ:  Зараз багато пишуть про інквізицію, і виглядає, що вона не була таким вже жахливим трибуналом, а обвинувачені були в основному злочинцями. Чи правда це? І чи існував насправді список заборонених книг? Зрозуміло, жертв інквізиції менше, ніж, скажімо, нацизму або геноцидів, але все ж Церква нав'язувала свою віру і не було свободи думки. Якби я, скажімо, заявив в часи інквізиції, що я атеїст, що б зі мною зробили?

ВІДПОВІДЬ:  Зауваження, зроблене автором про інквізицію на початку листа, абсолютно справедливе: на протязі історії феномен інквізиції був перебільшений до гігантських розмірів з метою дискредитації Католицької Церкви.

З приводу інквізиції слід сказати, що існувала Папська інквізиція і інквізиція світська - наприклад, іспанська, особливо сувора.

Середньовічна інквізиція мала справу з єресями, які не обмежувалися запереченням якихось догм всередині логіки свободи думки, а руйнували самі підвалини громадянського порядку.

Від середньовічної інквізиції відрізнялася Римська інквізиція, заснована в 16 столітті і яка проіснувала до 1965 року, тобто до закінчення Другого Ватиканського собору. Римська інквізиція займалася аналізом ортодоксальності віри.

Світські інквізиції були встановлені державами, діяли самі по собі і не бажали втручання Церкви в особі її представників. Такими були, наприклад, Іспанська інквізиція і Інквізиція Венеціанської Республіки.

Таким чином, коли ми говоримо про інквізицію, необхідно розрізняти між однією і іншою інквізиція і не узагальнювати ці явища.

Крім того, потрібно зауважити, що інквізиція не була органом Вчительства Церкви. Це був трибунал, що складався з людей, ніхто з яких не був непомильним. Тим не менш, Церква призначала в суд інквізиції людей високих моральних якостей і доктринально підготовлених. Багато хто з них вшановуються у лику святих і мучеників.

А за помилки, допущені деякими з членів інквізиції, Папа Іван Павло II попросив пробачення від імені всієї Церкви. На відміну від деяких режимів, які - як вірно підмічено - породили у багато разів більше число жертв, ніж інквізиція.

Що стосується Індексу заборонених книг, то він також проіснував до Другого Ватиканського собору. У цей список входили книги, які не повинні були опинитися в руках у людей слабкої віри. Решті ж їх читати не заборонялося. За допомогою Індексу заборонених книг Церква хотіла надати важливе служіння вірним, схоже з турботою матері, яка говорить своїм дітям: не бери цю річ, бо вона отруйна і може тебе вбити.

Сьогодні Церква чинить інакше, хоча б тому, що засоби масової комунікації виходять далеко за межі світу книг. Тепер всім доступно все. І, звичайно, як і раніше є небезпека руйнування людських душ, і багато, дійсно, руйнується.

Хоча сьогодні більше не існує Індексу, Церква як і раніше висловлюється з приводу деяких публікацій, які неприпустимо використовувати в якості підручників з богослов'я, оскільки в них містяться твердження, що суперечать вчительству Церкви.

За допомогою інквізиції Церква не нав'язувала свою віру, але захищала її, що зовсім не одне й те саме. Автор запитує, що б з ним зробили, якби він за часів інквізиції заявив про свій атеїзм. Швидше за все, не сталося б нічого. Досить згадати Боккаччо, який висміює Церкву в своєму «Декамероні». Боккаччо ніяк не постраждав від інквізиції, а Церква обмежилася внесенням його новел до Індексу заборонених книг.

За матеріалами: Радіо Ватикан

На питання читачів відповідає російська служба Радіо Ватикан - rus@vatiradio.va, поштова адреса для запитань -  – Російська служба Радіо Ватикану, 00120 Ватикан.