Важкі питання. На якій біблійній підставі католики ділять гріхи на «смертні» і «повсякденні»?
  • Втр, 31/03/2015 - 20:19

ПИТАННЯ: На підставі чого католики ділять гріхи на «смертні» і «повсякденні»? Хіба не всі гріхи без винятку є смертними, відлучаючи від Бога? У Біблії немає такого розмежування. Написано у апостола Якова: «хто виконує весь  Закон, а згрішить в чомусь одному, той винним є у всьому»?

ВІДПОВІДЬ: Помилково вважати, що в Біблії немає розмежування між гріхами, які є смертними, і гріхами, які такими не є. Саме на основі Біблії ми проводимо таке розмежування. Воно присутнє вже в Старому Завіті, де значна частина гріхів означала також смертний вирок. Наведемо деякі цитати.

У Книзі Чисел говориться про гріхи, зроблені «зухвалою рукою», тобто при згоді волі: «буде винищена душа та з-посеред народу свого», - читаємо в 30 вірші 15 глави і далі. Серед смертних гріхів в Писанні перераховуються, наприклад, гріхи блуду (в 18 розділі Книги Левіта); ідолопоклонства і шанування інших богів. У цих випадках стверджується, що той, хто вчинив такі гріхи, повинен бути викорінений з народу або вбитий.

Але цим гріхам протиставляються інші, зокрема, вчинені через незнання. Вони прощалися через жертвопринесення. Подивимося, наприклад, як в Книзі Чисел гріхам, вчиненим «зухвалою рукою», протиставляються гріхи через незнання (15,22 і далі). Таким чином, вже тут наведена різниця між тими гріхами, які ведуть до смерті, і іншими.

Тому Церква завжди розрізняла між смертними гріхами і гріхами повсякденними. Можливо, ця термінологія -  «буденний», «повсякденний» - не найвдаліша, але її зміст полягає в тому, що такий гріх не руйнує Божої благодаті.

У Новому Завіті термін «смерть» у зв'язку з гріхом вводить євангелист Іван. Ось що він пише у своєму Першому посланні: «Коли хто бачить брата свого, що грішить гріхом не на смерть, нехай молиться, і Бог дасть йому життя. Є й гріх на смерть, не про нього кажу, щоб молився. Всяка неправда є гріх; Та є гріх не на смерть». Пояснюючи слова євангелиста Івана, можна сказати, що існують гріхи простимі, тобто ті, які прощаються через звичайні шляхи покаяння - піст, молитву, милостиню, - і гріхи тяжкі (смертні), прощення яких пов'язане з радикальною зміною власного життя, тобто з покаянням через Таїнство Сповіді.

Святий Яків також згадує про смертні гріхи, коли пише: «Хтивість, зачавши, народжує гріх, а зроблений гріх народжує смерть» (1,15). Зауважимо, що Яків особливо виділяє: «зроблений гріх», який веде до смерті.

Таким чином, розрізнення між смертним і буденним гріхом корениться в Святому Письмі. Смертний гріх - це гріх, який здійснюється з повною згодою волі, відбувається усвідомлено і стосується серйозної матерії. Візьмемо, наприклад, заповідь про шанування батьків. Майже в кожній родині трапляються сварки, перепалки, які викликані такими гріховними нахилами, як заздрість, гординя, жадібність, лінь і так далі. Якщо застосувати тут слова святого Якова, то ці людські пристрасті «зачинають» такі гріхи, як словесні перепалки, непослух, плітки, гнів і т.д. Ці гріхи не позбавляють Божественної благодаті, вони прощаються, якщо ми просимо вибачення у молитві і у того, кого скривдили, якщо проявляємо до батьків любов і т.д. Повсякденні гріхи прощаються і на Літургії, коли ми вимовляємо формулу сповідання гріхів. Але цієї формули недостатньо для тяжких гріхів проти тієї ж заповіді. Тяжким, смертним гріхом по відношенню до батьків буде, наприклад, серйозний конфлікт з бойкотом, словесні образи і навіть вербальна агресія, завзяте непрощення, відмова в наданні допомоги і т.д. Ці гріхи позбавляють дружби з Богом і не дозволяють приступати до Причастя. Для їх відпущення необхідний шлях покаяння, увінчаний Таїнством Примирення.