Важкі питання. Наскільки «якісною» є молитва в дорозі або в громадських місцях?
  • Пон, 31/08/2015 - 18:59

ПИТАННЯ: Сучасний світ обрушує на людину потоки інформації, все відбувається стрімко. Все важче усамітнитися для молитви. А якщо молитися в дорозі, в транспорті, в громадських місцях - чи буде достатньо «якісною» така молитва?

ВІДПОВІДЬ: Якщо людина почувається скарбом Бога, то вона прагне втекти від оглушливого шуму, щоб думати про Нього, любити Його, слухати Його з щедрою увагою. У цьому, власне, і полягає молитва: приношення до Бога, який дозволяє людині заглибитися в себе самого.

У духовному житті, звичайно, абсолютно необхідні моменти, які ми спеціально приділяємо особистій і спільнотній  молитві. Необхідні також моменти самоти і мовчання, моменти перебування перед Пресвятими Дарами, коли ми поклоняємося реально присутньому в них Господу.

Але що таке «якісна» молитва? Про її «якість» можна говорити в тій мірі, в якій «якісні» наші відносини з Богом. І літургію, і поклоніння Пресвятим Дарам можна продовжити в часі, якщо ми збережемо цю «якість» відносин за стінами храму. У такому сенсі, набагато «якіснішою» буде молитва в транспорті, в дорозі, ніж молитва у храмі, якщо ми, вийшовши з церкви після Служби Божої, відразу ж забуваємо про те, що там відбувалося, і відволікаємось на інші речі.

По суті своїй молитва - це бесіда з Господом. Людина приділяє молитві спеціальний час і створює для цього особливу атмосферу. Але чи повинні ми припиняти цю молитву, коли у нас немає можливості створити таку атмосферу? Звичайно, ні. Навпаки, вулиця, її шум і суєта можуть стати додатковим стимулом для молитви, як би парадоксально це не звучало. Ми можемо заглибитися в свої думки - часто в транспорті або на вулиці нас охоплюють  різні думки, більш-менш глобальні проблеми і повсякденні
турботи. Що може бути краще, ніж спрямувати ці думки до Господа, розмовляти про свої тривоги не з самими собою або уявними нашими опонентами, а з Богом, ввіряючи ці турботи Його волі і Його милості! Вулиця, громадські місця - це чудове місце для того, щоб здійснювати справи духовного милосердя: коли ми бачимо страждаючих, хворих, престарілих, вдивляємося в їхні очі, уявляємо собі їхні проблеми, їхнє життя, - ми спонтанно підносимо до Господа молитву про них. Досить вимовити про себе кілька щирих слів з любов'ю в серці. Коли ми перебуваємо в громадських місцях і не зайняті справами і розмовами, часто приходить спокуса розглядати людей навколо й іноді навіть судити їх, засуджувати. Чи не краще замість цього взяти в руки вервицю  і помолитися, можливо, навіть за тих же самих людей? Хіба не привід  для гарячої молитви зі сльозами блюзнірські слова або образи святинь, які ми іноді можемо почути на вулиці, в транспорті? Чи не ідеальний  момент для молитви випадкова зустріч з людиною страждаючою,  потребуючою потішання, але не готовою почути слова від незнайомця?

Мета такої молитви - очищення думки, волі й серця; перетворення людини в невпинну молитву. Щоб краще зрозуміти силу молитви, можна міркувати над словами Евагрія Понтійського - «Твоя молитва перевершить всяку радість тоді, коли ти сам станеш молитвою». Коли людина «сама стає молитвою», перед нею більше не постає питання - де, коли і як молитися, бо молитва - це її стан, без неї не проходить жоден момент життя.

«Для мене молитва, - пише св. Тереза в «Історії однієї душі», - це порив серця, простий погляд, спрямований до Неба, крик вдячності й любові, як у прикрощах, так і в радості; нарешті, це щось велике, надприродне, що радує душу і з'єднує мене з Господом».

Не журіться про кількість молитов, але лише про те, щоб ваша молитва виходила з серця, як жива вода з джерела, говорив Феофан Затворник, вказуючи на глибинний сенс молитви, на її значення. У серці світу, який відчуває таку спрагу Бога, наша молитва не менш «якісна», ніж у стінах чудового монастиря. А іноді вона навіть більш щира, гарячіша, - як це буває у приймальні «Швидкої допомоги» або в палатіи реанімації.