Важкі питання: непомильність щодо канонізації

Чи поширюється непомильність Папи Римського на канонізацію і беатифікацію?

Згідно вчительства Католицької Церкви про авторитетність декретів про беатифікацію та канонізацію, канонізація – тобто зарахування до лику святих – являє собою остаточне і останнє судження, за допомогою якого Церква стверджує, що та чи інша людина прожила святе життя і увійшла в Царство Небесне, і пропонує її віруючим для вшанування як заступника і як приклад для наслідування. Це урочисте, або формальне, проголошення людини святим починаючи з епохи Папи Олександра III здійснюється Апостольським Престолом.

Поряд з урочистою канонізацією є звичайна, або еквіполентна, канонізація, через яку Слуги Божі почитаються в лику святих зі схвалення або дозволу Церкви без виголошення особливої формули. Так відбувалося дуже часто в перші століття; еквіполентні канонізації відбуваються і в наші дні.

Що стосується беатифікації, тобто прославлення в лику блаженних, то вона є попередніми, а не остаточним судженням. Беатифікація не наказує, але дозволяє шанування того чи іншого Слуги Божого. Власне, різниця між канонізацією і беатифікацією полягає саме в цьому. Зараховуючи блаженного до лику святих, Церква наказує його шанування, в той час як в лику блаженних шанування дозволяється, але не пропонується.

Урочисті канонізації сьогодні є ординарною формою зарахування до лику святих і входять в сферу непомильності. Це відбивається і в формулі канонізації, використовуваної Римськими папами: «Владою Господа нашого Ісуса Христа … постановляємо і визначаємо, що блаженний (ім’я) є святим».

Відносно еквіполентной канонізації ще Папа Бенедикт XIV стверджував, що неможливо вирішити питання, чи є включення кого-небудь в мартиролог рівносильним канонізації. Разом з тим є чимало підстав поширити непомильність і на еквіполентні канонізації, тобто на тих, хто поза всяким сумнівом відзначається Вселенською Церквою як святий