Важкі питання. Про що ми просимо, кажучи «Хай буде воля Твоя»?
  • Пон, 10/07/2017 - 20:55

ПИТАННЯ: Коли ми говоримо «нехай буде воля Твоя», вимовляючи молитву «Отче наш», чи означає це, що ми повинні покірно приймати все, що відбувається?

ВІДПОВІДЬ: Слова, яким Ісус навчив нас в молитві «Отче наш» - «нехай буде воля Твоя  на землі, як і на небі», - не означають, що ми повинні покірно приймати все, що відбувається, і миритися зі злом. Зло не може бути волею Бога. У молитві Господній звучить заклик про те, щоб воля Бога здійснювалась також на землі, щоб всі могли побачити її і виконувати її так, як це відбувається на небесах, виконувати радісно, як це роблять мешканці раю. Ця відозва - про те, щоб змінилося все, що не відповідає волі Бога. У цьому проханні ми молимося про те, щоб всі могли виконувати заповіді і щоб «було їм добре і прожили довго часу на обітованій землі» (пор. Втор 5,33). Такою «землею обітованою» може бути будь-який життєвий статус на землі і, безсумнівно, вічне життя в майбутньому.

«Воля Бога - наш мир», - писав Данте в «Божественній комедії». У молитві «Отче наш» ми просимо про цей мир, який, за словами Івана Златоустого, є «матір'ю всіх благ».

Але іноді, підносячи прохання «нехай буде воля Твоя», ми просимо про благодать смирення, особливо коли мова йде про те, що не відповідає нашим бажанням. Це прохання подібно воланню Ісуса в Гетсиманському саду: «Отче мій, коли ця чаша не може минути, щоб я її не пив, хай буде твоя воля!» (Мт. 26,42).

Коли вірні з Кесарії благали апостола Павла не іти в Єрусалим, де на нього чекали страждання, він відповів: «Що ви робите, плачучи і надриваючи моє серце? Таж я готовий не тільки бути зв'язаний, але й життя своє покласти в Єрусалимі за ім'я Господа Ісуса» (Дії 21,13). «Коли ж годі було його переконати, ми погодилися, кажучи: «Нехай буде воля Господня» (21, 14).

Перед наступаючим і неминучим злом і ми змушені говорити: «Хай буде воля Господня!». Звичайно, перед перспективою зустрічі зі злом ми вживаємо заходів для того, щоб захистити себе від нього, але в той же час перетворюємо наші страждання в акт поклоніння і покори Богові. Таким чином ми приймаємо це страждання для нашого очищення і освячення, щоб «доповнити на моїм тілі те, чого ще бракує скорботам Христовим для його тіла, що ним є Церква» (пор. Кол 1,24).