ПИТАННЯ: Ми не можемо зачати дитину і думаємо скористатися технікою гомологічної штучної інсемінації, але не впевнені, що вона допустима з моральної точки зору.

ВІДПОВІДЬ: Материнство і батьківство мають величезну цінність, але оскільки тут мова йде про окрему людську особистість, яка народжується на світ, то ця особистість володіє гідністю і вимагає настільки ж величезної поваги.

Ось що каже з приводу різних методів подолання безпліддя інструкція Конгрегації віровчення Dignitas Personae, присвячена гідності людської особи:

«Що стосується лікування безпліддя, нові медичні технології повинні поважати три фундаментальні блага:
а) право на життя і фізичну цілісність кожної людської істоти від моменту зачаття до природної смерті;
б) єдність подружжя, що складається у взаємній повазі до права стати батьком і матір'ю тільки один через іншого;
в) людські цінності сексуальної сфери, які вимагають, щоб зачаття людської особи відбувалося як плід специфічного акту любові між подругами».

Інструкція Donum Vitae дає наступні вказівки: «Гомологічна штучна інсемінація в шлюбі не може застосовуватися, крім випадку, коли технічний засіб не заміщає статевий акт, але діє як сприяння і допомога в досягненні його природної мети» (6).

Таким чином, оцінюючи моральну допустимість штучної інсемінації, слід визначити, чи замінює вона сам статевий акт чи ж є лише допомогою для досягнення природної його мети.

У першому випадку штучна інсемінація морально неприйнятна, оскільки «дитина є плодом подружнього союзу, повноті якого сприяють органічні функції і пов'язані з ними емоції, духовна і безкорислива любов: в єдності цього акту повинні розглядатися біологічні умови продовження роду» (Пій XII). «Передача життя, - говорив святий Іван XXIII, - самою природою довірено особистому і усвідомленому акту і, як такий, він є суб'єктом премудрих законів Бога: недоторканих і непорушних законів, які слід визнавати і дотримуватися. Тому неприпустимо використовувати ті засоби і методи, які можуть бути прийнятними для передачі життя у рослин і тварин» (Mater et Magistra, 204).