Важкі питання. У чому виражається милосердя до розлучених, які вдруге одружились?

ПИТАННЯ: Хотілося б дізнатися вашу думку з приводу висловлювань деяких єрархів, які пропонують в дусі милосердя допускати до Причастя розлучених і вдруге одружених, що каються за зруйнований шлюб і прагнуть жити по-християнськи в новому шлюбі. Дійсно, чому розлученим, що одружилися вдруге, відмовлено в Причасті, а молодим людям, що вступають в інтимний зв’язок до шлюбу, не відмовлено в відпущення гріхів і в Причасті? Адже, по суті, і ті, й інші порушують заповідь?

ВІДПОВІДЬ: Автор запитання вірно помітив очевидну річ: і ті, й інші порушують заповідь. І він має рацію також в першій частині свого питання: розлученим, що вдруге одружились, пропонується (і не тільки деякими єрархами, а традиційним учительством Церкви) пройти шлях покаяння і знову долучатися Святих Тайн. Але що означає цей шлях покаяння?

Милосердний підхід до питання про розлучених та вдруге одружених описаний вже у вченні нашого Господа Ісуса Христа, у Євангелії. «Сповнився час і наблизилось Царство Боже, – каже Ісус, – покайтеся і віруйте в Євангеліє» (Мк. 1,15). Не може бути істинного навернення, якщо людина не розкаялася в минулих гріхах. Секретар Синоду Єпископів кардинал Балдіссері сказав на одній із сесій, що наступна асамблея Синоду, яка пройде в жовтні, повинна зробити «мужній пастирський вибір». Цей мужній пастирський вибір і є не що інше, як гарячий, наполегливий заклик покаятися: «Якщо не покаєтеся, загинете». Аж двічі цю фразу повторює Господь в 13 розділі Євангелія від святого Луки.

Коли мова йде про милосердя Бога, часто ми забуваємо про ці істотні слова Ісуса, про Його заклик до покаяння. Покаяння, звичайно, не означає розкаятися в колишніх гріхах, щоб заздалегідь отримати прощення за нові гріхи, а в нашому випадку – розлучених та знов одружених – ми маємо справу саме з такою ситуацією.

Нагадаємо сказане Ісусом у Нагірній проповіді: «Ви чули, що сказано: Не чини перелюбу. А Я кажу вам, що кожний, хто дивиться на жінку з пожадливістю, той уже вчинив перелюб із нею в серці своєму” (Мт. 5,27-28). Згідно з ученням Господа Ісуса Христа, той, хто пов’язаний узами Таїнства Шлюбу і при живому подрузі вступає в зв’язок з іншою людиною і живе з нею як чоловіком з дружиною, здійснює перелюб. Причому це не одиничне і таємне перелюбство, в якому потім щиро кається і знову приступає до Причастя, отримавши відпущення цього тяжкого гріха, а публічний, відкритий і тривалий перелюб: він знаходиться в стані перелюбу. Він, можливо, і розкаюється в зруйнованому попередньому шлюбі, але не кається у своєму перелюбстві.

Ісус Христос в Євангелії застерігає не тільки від перелюбу як вчинку, але навіть від «погляду із пожадливістю», яким людина вже чинить перелюб у своєму серці. Мова йде про тяжке порушення освячуючого задуму Бога про людську сексуальність і про любов. Уже це – тяжкий гріх, так що ж говорити про регулярне, тривале перелюбство за відсутності каяття? Отже, немає більш мужнього пастирського вибору, ніж повторювати вчення Ісуса: «Покайтеся і віруйте в Євангеліє».

Якщо ж замість запрошення покаятися ми прикриваємо гріх, то це не буде милосердям: милосердя не обмежується тим, що прикриває скоєне зло. Милосердя прагне оновити людину, спонукати її почати нове життя. І це нове життя у Христі не може бути почате гріхом. Власне, в цьому полягає різниця між вченням Мартіна Лютера і вченням про милосердя в Католицькій Церкві, викладеним на Триденському соборі. Божественне милосердя – читаємо в документі Триденського собору «Про виправдання» – це не тільки відпущення гріхів, але й освячення, оновлення внутрішньої людини через добровільне прийняття благодаті й дарів, в силу чого людина з неправедної стає праведником, з недруга – другом, так щоб стати спадкоємцем надії життя вічного». Якраз завдяки силі милосердя Бога, яке переображує, грішники «повстають проти гріха, ненавидячи його і засуджуючи».

Милосердя Бога, Його благодать, здійснює внутрішнє перетворення людини, яке веде до відкидання гріха і до нового життя. Святий Іван Павло II в енцикліці про Божественне милосердя («Dives in misericordiа») нагадує, що «ніде в Євангельській Новині прощення і навіть його джерело – милосердя – не значить поблажливості до зла, до спокуси, до заподіяння шкоди або образи. Виправлення зла, спокуси, відшкодування заподіяної шкоди, задоволення образи в кожному випадку неодмінна умова прощення» (14).

Воістину підхід до розлучених та знову одружених в традиції Католицької Церкви заснований на такому милосердя. Не слід також помилково вважати, що людину примушують повернутися до свого чоловіка. Особливий підхід сформувався також щодо тих цивільних пар, у яких народилися діти. Вони можуть продовжувати спільне життя, відмовившись однак від подружніх інтимних стосунків. Такі пари можуть причащатися, хоча і рекомендується їм приступати до Таїнств не в тій парафії, де всім відомо про їх співжиття: люди можуть продовжувати думати, що ця пара вступає у позашлюбний і перелюбний зв’язок один з одним і при цьому причащається. Такий приклад може бути спокусою для інших віруючих. Щоб продовжувати приступати до Причастя у своїй парафії, такі пари, які живуть в утриманні, повинні роз’яснити свою ситуацію, що не завжди можливо зі зрозумілих причин.

Істинне милосердя утримує іншу людини від зла і від того, що відбувається при причасті в стані тяжкого гріха. Єрархи і Церква нічого не можуть змінити в цьому, оскільки розлучений, що знову одружений, тобто людина в стані перелюбу, об’єктивно, а зовсім не за постановою Церкви, відлучає себе від Причастя. Устами святого апостола Павла Святий Дух застерігає: «Хто їсть і п’є недостойно, той їсть і п’є осуд собі, не розмірковуючи про Тіло Господнє. Від того багато з вас немічних і недужих, й чимало вмирає». Хіба це не прояв справжнього милосердя?

Таким чином, тим, хто розважає про милосердя стосовно розлучених другошлюбних, в першу чергу потрібно спиратися саме на слова Господа. Істинне милосердя полягає в тому, щоб бажати для всіх людей, у тому числі для тих, хто зрадив нерозривним узам Таїнства Шлюбу, повноти всіх благ, обіцяних Ісусом. Цьому бажанню суперечить гіпотеза про негідне причастя.

Отже, милосердя згідно Слова Господа полягає в заклику до покаяння, до навернення. Так, кожна конкретна ситуація непроста. Наприклад, є пари, які в період позашлюбного зв’язку знову знайшли віру і бажають жити в повному співзвуччі з Христом. Але у них в новому союзі вже народилися діти, для яких необхідна присутність обох батьків, навіть якщо вони не є між собою чоловіком і дружиною. Таким парам, по-перше, рекомендується розсудити про раніше укладений ними церковний шлюб і перевірити його дійсність. Але навіть якщо після канонічного розслідування виявиться, що він був недійсним, новий союз також не буде укладено відповідно до волі Господа, поки вони не вчинять дійсне Таїнство Шлюбу. Якщо ж попередній шлюб дійсний, то подружжя може продовжувати жити разом в цнотливості, як брат із сестрою.

При всьому розмаїтті можливих підходів до кожного конкретного випадку одне залишається незмінним: той, хто живе в тяжкому гріху, не може приступати до Причастя. Автор запитання запитує, чому розлучені другошлюбні не можуть причащатися, а молоді люди, що вступають в інтимне життя до шлюбу, можуть. Це абсолютно невірно: до Причастя можуть приступати тільки ті молоді люди, які покаялись у Таїнстві Сповіді у своєму гріху блуду і мають намір змінити життя, тобто відкинути цей гріх і жити в утриманні до шлюбу. Зрозуміло, ніхто не застрахований від повторних падінь, але намір припинити гріховну ситуацію – це обов’язкова умова для відпущення гріхів. У цивільних же парах, поки такого наміру немає, поки партнери не приймуть рішення припинити гріх перелюбу, вони не можуть отримати дійсне відпущення гріхів.

Допущення розлучених та вдруге одружених до Причастя було б знеціненням сакраментальної структури Церкви. Таїнства є, по суті своїй, знаком якоїсь реальності, і тому вони повинні відповідати їй: інакше вони незрозумілі й марні. Видимі знаки повинні відповідати невидимим узам: Святе Причастя – це видимий знак єднання з Христом і з Церквою з допомогою благодаті. Якщо людина порушує ці узи тяжким гріхом, то цей зв’язок порушується, і Святе Причастя буде фальсифіковано, це буде причащання в осуд. Подружжя, які порушили перелюбством шлюбний союз, нехай навіть цей перелюб зареєстровано як цивільний шлюб, самі себе відлучають від Святого Причастя, а якщо і приступлять до нього, навіть по гіпотетичному благословенню по-своєму мислячого єрарха, то це не буде справжнім причащанням Христових таємниць, так само, як і у випадку будь-якого тяжкого гріха. Шлюб нерозривний, і подруги після розлучення зобов’язані жити в утриманні, зберігаючи вірність єдиним шлюбним зв’язкам. У цьому випадку причащання буде істинним, і хоча фактично спільного проживання подружжя вже немає, невидимі узи Таїнства Шлюбу і вірність їм не порушені. Не завжди легко боротися зі спокусами і з тягою мати когось поруч, але все життя християнина, розлученого чи ні, наповнене спокусами, від яких рятує Божа благодать. Як у випадку подружніх криз, так і в тих випадках, коли розлучення вже за плечима і пригнічує самотність, християнин покликаний надіятись на Господа, часто приступати до Таїнств і використовувати всі можливі засоби для збереження цнотливості, щоб не втратити благодать, яка утримує від гріха.

Єдиний шлях, вказаний Господом для розлучених, які порушили вірність єдиному дружину, – це покаяння і навернення.