Особливо в останні роки незалежності, українці все частіше переодягаються у вишиванки, державний гімн звучить гучніше і все більше наших співвітчизників публічно заявляють, що пишаються з того, що є громадянами України. Чи є це ознаками патріотизму? Мабуть, так. Однак, серед розмаїття вишитих барв та голослівних фраз завжди є небезпека «замаскуватися під патріота».

Маю на увазі те, що патріотизм вимагає куди більшого, ніж публічна демонстрація державних та національних символів.

Тут важливо уточнити, що патріотизм передбачає в першу чергу вольову любов і бажання правдивого добра для свого народу. Кожна порядна, розумна і поважаюча себе людина хоче бачити свою країну процвітаючою, захищеною, міцною і безпечною. Саме тому первинним в патріотизмі є любов до великої спільноти , яка об’єднує менші спільноти. Це аж ніяк не є любов до політичної системи, парламентської більшості, любов до особи президента. Найперше – це любов до людей-співгромадян, адже люди можуть працювати для блага народу, навіть окремо від політичних обставин. Наприклад, українці зберігали свою власну ідентичність і патріотизм впродовж довгих періодів, незважаючи на відсутність політичної незалежності чи державного суверенітету.

Католицька Церква вчить що патріотизм є обов’язком. Папа Лев XIII говорить: «Природній закон вказує нам віддано любити і захищати країну, в якій ми народились і в якій ми зростали. Тому кожен добрий громадянин не засумнівається, щоб померти за свою рідну землю.» Він також твердив, що «патріотизм, як правдива любов, є «першорядним обов’язком, від якого в цьому житті ніхто не може себе звільнити.» В цьому ж дусі говорив і Пій ХІІ, наголошуючи на патріотизмі як обов’язку, адже віра не лише вчить нас, що любов має поширюватись на кожну людину, але що ми маємо слідувати Богом-даному порядку, даючи місце любові і повазі у наших думках і вчинках відносно тих, що пов’язані з нами особливими зв’язками. Папа подає приклад приналежності Ісуса до свого міста та країни, особливо коли він молився та плакав над Єрусалимом перед його зруйнуванням.

Святий Тома Аквінський пояснює, що патріотизм є чеснотою, яку називає «pietas» (повага у відношенні до предків, держави, інституції), яка також ставить кожного перед обов’язком, вдячністю та шануванням до батьків та рідної землі, так як вони є джерелом життя та культурної і історичної ідентичності.

Отож, бути патріотом – це любити свій народ. При чому любити віддано і безкорисливо. Бо, напевно, не є патріотом той, хто носить вишиванку, але дає хабар; хто знає напам’ять гімн, але гидує мовою та звичаями; хто скандує патріотичні гасла, але глухий до потреб сусіда. Вчімось патріотизму від Христа, який любив не словами, а гідними пошани вчинками.

Петро Дарморіс