«Велике вчинив мені Всемогутній» (Лк 1,49) Підсумок Послання Папи на ХХХІ Всесвітній день молоді
  • Срд, 22/03/2017 - 17:56

«Велике вчинив мені Всемогутній» (Лк 1,49) – ці слова з подячної пісні Пресвятої Богородиці «Величай, душе моя, Господа», є темою ХХХІ Всесвітнього дня молоді, який цього року відзначатиметься на місцевому рівні у Квітну Неділю, та послання Папи Франциска до молоді, приуроченого цій події, що було оприлюднене у вівторок, 21 березня 2017 року.

Святіший Отець, насамперед, пригадує досвід минулорічної зустрічі з молоддю у Кракові, що дала змогу пережити «сильний досвід братерства й радості». І під час неї, зазначає він, «ми дали світові знак надії», адже різноманітність походження не стала причиною непорозумінь і поділів, але «нагодою відкрити двері сердець».

«Наприкінці Краківського СДМ я призначив наступну мету нашого паломництва, яка з Божою допомогою приведе нас до Панами в 2019 році. На цьому шляху нас супроводжуватиме Пречиста Діва Марія, Та, Яку ублажатимуть всі покоління», – пише Глава Католицької Церкви, зазначаючи, що цей факт пов’язує даний етап з попереднім, який був присвячений Євангельським Блаженствам. Він також пригадує про запланований на жовтень 2018 року Синод Єпископів, що буде присвячений саме молоді та розпізнаванню покликань, висловивши побажання, що «існуватиме велика співзвучність між шляхом до СДМ в Панамі та синодальним шляхом».

Переходячи до роздумів над запропонованою темою, Папа вказує на те, що Діва Марія, отримавши ангельську благовість і відповівши згодою на покликання стати матір’ю Спасителя, підводиться й поспішає до Своєї родички Єлизавети, що була на шостому місяці вагітності. «Марія є дуже юною, те що було звіщене Їй – безмірний дар, який, однак, несе з собою дуже великі виклики; Господь запевнив Її у Своїй присутності й підтримці, але ще чимало речей в Її умі та серці залишаються незрозумілими. Однак, Марія не зачиняється вдома, не дозволяє, аби страх чи гордість її паралізували. Марія не та особа, що для того, аби добре почуватися, потребує доброго дивана, на якому можна зручно й безпечно розміститися», – зазначає Святіший Отець, вказуючи на те, що, навпаки, Вона поспішає допомогти похилій віком родичці, яка потребує Її допомоги. І хоч відстань, яку треба подолати, становила 150 кілометрів, для «юної назаретянки, спонукуваної Святим Духом», не існувало перешкод.

Як зауважує далі Наступник святого Петра, зустріч між двома жінками «наповнена присутністю Святого Духа, сповнена радістю й здивуванням». Єлизавета вітає Марію словами: «Блаженна та, що увірувала, бо здійсниться сказане Господом». «Так, – підкреслює Папа, – одним із великих дарів, отриманих Пречистою Дівою, була віра. Вірити в Бога – це безмірний дар, який, однак, вимагає бути прийнятим, і Єлизавета благословить Марію саме за це».

На привітання Марія відповіла піснею «Величай, душе моя, Господа», яку Святіший Отець називає «революційною молитвою», адже це пісня «юної дівчини, сповненої вірою, яка усвідомлює свої обмеження, але довіряє Божому милосердю». І саме віра є в центрі всієї історії Пречистої Діви Марії, а Її пісня допомагає нам зрозуміти, як «Господнє милосердя є двигуном історії».

«Коли Бог доторкається до серця юнака чи дівчини, вони стають здатними до дійсно великих справ. “Великі речі”, які Всемогутній вчинив у житті Марії, говорять також і про нашу життєву подорож, яка не є беззмістовним блукання, але паломництвом, яке, незважаючи на всі свої сумніви й страждання, віднаходить у Бозі свою повноту», – пише у цьому контексті Глава Католицької Церкви, наголошуючи на тому, що коли Господь кличе, то не зупиняється на тому, якими ми є і що зробили, але «дивиться на все те, що ми можемо зробити, на всю ту любов, яку ми спроможні дарувати». «Подібно до юної Марії, ви можете зробити так, щоб ваше життя стало засобом для покращення світу», – додає він.

Далі Папа звертає увагу на те, що хоч Марія щойно вийшла з підліткового віку, то, однак, у Своїй подячній пісні дає голос Своєму народові та його історії. Це показує, що «бути молодими не означає бути відірваними від минулого», а наша особиста історія вписується у довгу стежку, у спільне паломництво тих, які випередили нас протягом століть. «Справжній досвід Церкви, – пише він, – це не флешмоб, під час якого зустрічаємося для того, аби організувати якийсь спектакль, а тоді кожен розходиться у свій бік. Церква має тривалу традицію, що передається від покоління до покоління, одночасно, збагачуючись досвідом кожної окремої особи. Також і ваша історія має своє місце в історії Церкви».

Зазначивши, що згадка про минуле потрібна також і для того, щоб розпізнавши «всемогутню й милосердну» дію Бога у своєму житті, змогти відгукнутися на завдання, які Бог прагне здійснювати через нас, Святіший Отець запрошує замислитися над тим, яким чином «зберігаємо» у пам’яті різні події та досвід. Адже бувають і такі ситуації, щодо яких хотілось би наново переписати минуле, скористатися «правом на забуття». «Але хочу пригадати вам, – додає він, – що не існує святого без минулого, ані грішника без майбутнього. Перлина народжується з рани устриці! Своєю любов’ю Ісус може зцілити наші серця, перемінивши наші рани у справжні перлини».

Однак, як зауважує далі Наступник святого Петра, мова не йде про те, щоб «накопичувати» спогади, але навчитися «вчиняти факти з минулого динамічною дійсністю», щоб роздумувати над нею і черпати повчання для теперішнього та майбутнього. «Багато-хто говорить, що ви, молоді, забудькуваті та поверховні. Я з цим зовсім не погоджуюсь! Однак, мусимо визнати, що в наш час існує необхідність відновити здатність замислюватися над своїм життям і спрямовувати його в майбутнє. Мати минуле – це не те саме, що мати історію. В житті можемо мати багато спогадів, але які з них дійсно становлять нашу історію? Які з них мають значення для нашого серця й допомагають надати сенс нашому існуванню?» – запитує Святіший Отець, знову повертаючись до прикладу Пречистої Діви Марії.

Євангелист Лука розповідає, що Марія «зберігала всі ці справи, роздумуючи над ними у Своєму серці». Отож, Вона вчить не лише зберігати пам’ять про життєві події, але також вміти їх пов’язувати. Щоб навчитися цього, Папа пропонує наприкінці кожного дня зупинитися на хвилинку й пригадати прекрасні моменти, виклики, все, що пішло добре і що не було вдалим. Це допоможе розбудити «перед Богом і перед собою самими» почуття вдячності, покаяння, довіри, й, без сумніву, «допоможе краще відчувати великі речі, які Господь чинить для кожного».

Далі Єпископ Риму звертає увагу на те, що читаючи подячну пісню «Величай, душе моя», можемо побачити, наскільки Марія знала Боже слово, адже кожен її рядок перегукується зі Старим Завітом: «Юна Ісусова Мати добре знала молитви Свого народу. Без сумніву, їх Її навчили батьки, дідусі й бабусі. Яким же важливим є передавання віри від одного покоління до другого! В молитвах, яких нас навчили наші предки, вміщений прихований скарб, у тій духовності, що існує в культурі простих людей і яку називаємо народною побожністю», – пише Папа, наголошуючи на важливості читання Божого слова, Святого Письма, співставляючи з ним своє життя і щоденні події.

«Марія також нас вчить, – додає він, – жити з євхаристійним наставленням, тобто, дякувати, плекати прославу, не зупинятися лише на проблемах і труднощах. У динамізмі життя сьогоднішні благання перетворяться у завтрашні приводи вдячності».

Зауваживши, що слова подячної пісні випливають із серця Марії під час зустрічі з похилою віком родичкою Єлизаветою, яка «своєю вірою, проникливим поглядом і словами» допомагає Їй «краще зрозуміти велич Божої дії в Ній», Святіший Отець запитує юнаків і дівчат: «А ви усвідомлюєте те, яким надзвичайним джерелом збагачення є зустріч між молоддю і похилими віком? Яке місце ви відводите похилим віком, своїм дідусям і бабусям? Зовсім слушно ви прагнете “злетіти у вись”, носите в серці багато мрій, однак, ви потребуєте мудрості й бачення похилих віком. Підставляючи свої крила вітрові, важливо відкрити своє коріння й зібрати свідчення людей, які вас випередили».

Папа погоджується, що не маючи за собою багато років, нелегко надавати належну цінність традиції. Слід, однак, добре затямити, що це не означає «бути традиціоналістами». Адже, коли Марія в Євангелії говорить про «великі справи, які учинив Всемогутній», то має на увазі, що ці «великі речі» не завершилися, але «й надалі здійснюються у теперішньому».

«Не йдеться про віддалене минуле, – пояснює Святіший Отець. – Вміти пам’ятати про минуле не означає ностальгувати чи залишатися прив’язаними до якогось історичного періоду, але вміти розпізнавати своє походження для того, щоб завжди повертатися до суттєвого й з креативною вірністю братися за будування нових часів. Було б серйозною проблемою та нікому не принесло б користі розвивати паралізуючу пам’ять, яка примушує завжди робити те ж саме в однаковий спосіб».

Далі Глава Католицької Церкви вказує також і на те, що суспільство, яке цінує лише теперішнє, схильне «недооцінювати все те, що успадковане з минулого». Як приклад, він наводить інститут подружжя, богопосвяченого життя, священичої місії. Їх вважають позбавленим сенсу, пройденим етапом, мовляв, краще жити в так званих «відкритих» ситуаціях, поводитися, як в реаліті-шоу, без мети й напрямку. «Не дозвольте себе обманути! Бог прийшов для того, щоб розширити кругозори нашого життя в усіх напрямках. Він допомагає нам належно цінувати минуле, щоб краще планувати майбутнє щастя: але воно можливе лише тоді, коли жити справжнім досвідом любові, що конкретизується у відкриванні Господнього покликання і його прийнятті. І тільки це може зробити нас дійсно щасливими».

Підсумовуючи, Святіший Отець ввірив шлях приготування до зустрічі молоді в Панамі й до Синоду Єпископів материнському заступництву Пречистої Діви Марії, заохочуючи пам’ятати про важливі річниці 2017 року: 300-річчя віднайдення статуї Апаресідської Богородиці в Бразилії та сторіччя Фатімських об’явлень. А заохочуючи юнаків і дівчат розвивати близькі та приязні стосунки з Божою Матір’ю, ввіряючи Їй свої радощі й тривоги, додав: «Запевняю вас, що не пошкодуєте!».