«Я ніколи не думав, що мені доведеться жити в умовах війни, але від самого початку я відчував, що тут моє місце, хоча я не українець, а поляк», – зазначив отець Ярослав Кравєц, ОР, в інтерв’ю для нашої редакції. Він розповів про візит до Фастова кардинала Краєвського, про важливість його підтримки, а також вказав на різні форми допомоги людям, яку пропонують отці домініканці тим, хто страждає від війни.

Для домініканців, які здійснюють своє служіння в Україні, минуле Різдво було таким, як і для всіх українців: з одного боку, важким, зважаючи на обставини війни, а з іншого боку, це був момент, на який вони чекали, бо для віруючих Різдво Христове – це завжди час надії, час укріплення віри. Про це в інтерв'ю для української редакції Радіо Ватикану – Vatican News розповів Провінційний вікарій Ордену Проповідників в Україні отець Ярослав Кравєц.

«В особливий спосіб цього року ми святкували у Фастові, що біля Києва, де є наш монастир, парафія і Центр гуманітарної допомоги святого Мартина де Поррес, – розповів священик. – Це було особливим, тому що нас відвідав кардинал Конрад Краєвський з Ватикану, який перебував в Україні. Він погодився приїхати до Фастова на наше запрошення, і для нас це було дуже радісною несподіванкою, що він не лише погодився нас відвідати, але й що приїхав в сам час Різдва». Отець Ярослав зазначив, що під час того, як гість з Ватикану перебував у Фастові, там, як і в багатьох містах і селах України, були проблеми зі світлом, тому їм довелося включати генератори. «Ми вже до цього звикли, – підкреслив він, – але думаю, що для нього це була додаткова ситуація, коли він міг нас краще зрозуміти нас, тобто не лише отців та сестер домініканців, але передусім людей, які щоденно, повинні долати такі проблеми».

Гість Ватикану розділив радість і тривоги

До Святвечірного столу кардинал Краєвський сів разом з отцями домініканцями, волонтерами, а також з біженцями, якими отці опікуються від початку війни. Під час Святої Меси, яку відслужили опісля, кардинал виголосив проповідь, яка за словами отця Ярослава, зворушила вірних. «Він висловив переконання, що якби Ісус Христос мав народитися так, як народився дві тисячі років тому, то Він би народився ось тут, в Україні, – пригадує домініканець. – Коли я подивився на присутніх, я бачив сльози в їхніх очах: ці слова кардинала торкнулися нашого серця. Він також передав нам всім вітання від Папи Франциска, кажучи, що Святіший Отець дуже близький з нами, що хвилюється. І також передав перловий розарій, – дар від Святішого Отця – який відразу взяла одна з родин волонтерів, які допомагають в домі Святого Мартина де Поррес у Фастові, бо кардинал попросив, щоб цей розарій, цей подарунок від Святішого Отця, не був якимось подарунком, який ми іноді отримуємо і зберігаємо як музейний експонат, як сувенір. Це є дар, який має допомогти нам в молитві». Священик додав, що цей розарій став спонукою для започаткування довготривалої молитовної ініціативи у їхній парафії в Фастові.

Папський Роздавач милостині зупинився на ніч у монастирі у Фастові. Провінційний вікарій домініканців зазначив, що цей монастир розташований у маленьких будиночках, який їм тридцять років тому залишила одна з польських будівельних компаній, яка виїжджала після закінчення робіт. Ці приміщення не були надто придатні для тривалого помешкання, хоча тепер вони відремонтовані. «Тому і кардинал міг відчути, що коли немає світла, то швидко робиться і холодно, і темно, – пояснив отець Ярослав, – але для нас це була велика радість зустрітися з людиною, яка у євангельський спосіб служить тим, хто є в потребі. Це також був знак близькості Святішого Отця з нами».

Допомога у відновленні й зміцненні сил

За словами священика-домініканця, цей візит був дуже важливий і потрібний не лише для людей, яким вони служать, наприклад, для біженців, але насамперед, для них самих і для наших волонтерів, які їм допомагають. «Важливою була спільна молитва з кардиналом, його присутність, – підкреслив він. – Кардинал також просто сів у каплиці і сповідав людей, наших волонтерів, які хотіли посповідатися перед Різдвом, і випала така нагода, що вони могли посповідатись не просто у священика, але у самого кардинала Краєвського. І це дуже важливо: люди, які жертвують собою, які віддають своє приватне життя для інших, щоб іншим допомагати, також потребують укріплення, і ось ми це отримали. Ми не сподівалися, що в такий спосіб, але це Божий знак того, що Божа благодать є з тими, які допомагають іншим людям».

Допомога тим, хто втікає від війни

В Україні в час війни отці домініканці, які служать тут в шести різних місцях, допомагають людям у різний спосіб. Однин із напрямків – це гуманітарна допомога. 6 січня у Фастові відбулося посвячення прихистку для вимушено переселених родин, яке на запрошення домініканців здійснив Апостольський Нунцій в Україні архиєпископ Вісвалдас Кулбокас. Отець Ярослав Кравєц розповів, що вже з 2019 року вони шукали приміщення, в якому могли би служити людям з різними потребами: літнім людям, хворим, малозабезпеченим. Завдяки допомозі міської влади, вони отримали будинок колишньої лікарні, де 2020 року почали робити ремонт, але коли 24 лютого розпочалася повномасштабна війна, вони відразу зрозуміли, що використовуватимуть цей будинок біженців, тому що бачили, як багато людей втратило помешкання. Завдяки допомозі добродіїв, вони змогли завершити ремонтні роботи на першому поверсі будівлі і прийняли вже майже п'ятдесят осіб з різних частин України: з Бахмуту, з Покровська, з околиць Харкова. Домініканці надалі трудяться для того, аби незабаром завершити ремонт ще двох поверхів цього будинку і прийняти ще більше людей і дати їм можливість спокійного життя.

Отці домініканці виїжджають також на гуманітарні місії в місця, які найбільше постраждали від війни. Нещодавно вони відвідали Харків, Ізюм, Балаклію. Декілька разів возили допомогу в Херсоні. Крім того, після звільнення від окупантів територій Київської області, вони активно допомагають мешканцям тих населених пунктів, розташованих неподалік Фастова, які були зруйновані під час нападу російської армії. Фастів, розташований 70 км на південний схід від Києва, ця доля оминула.

Служіння через освіту

Ще одним способом служіння отців домініканців в Україні є Інститут релігійних наук св. Томи Аквінського в Києві. «Я вважаю, що це теж дуже важлива місія, – наголошує Провінційний вікарій. – Завдання Церкви в час війни – не лише допомагати і передавати гуманітарну допомогу, але також навчати і давати свідчення правди. І я сам був дуже здивований, що багато нових студентів прийшло у вересні цього року на перший курс. Вони казали: “Ми хочемо з вашою допомогою зрозуміти, що відбувається тепер в Україні, що відбувається у світі”». В умовах війни, навчальний процес складний: навчання проводять як онлайн, так і в присутності, тому ті студенти, які виїхали за кордон, також можуть продовжувати навчання. Загалом, Інститут св. Томи Аквінського переживає ті ж труднощі, що і всі навчальні заклади в Україні: часто нема світла, нема інтернету, часом хтось з викладачів не може приєднатися, а іноді пропадає зв'язок у студентів. «Але ми намагаємося подолати ці труднощі, – наголошує отець Кравєц, – бо для молодих людей важливо продовжувати навчання, тому що війна війною, але хочеться також думати і про майбутнє. І це одна з таких відповідей нашого ордену і Католицької Церкви на цю ситуацію».

Бути з людьми

«Основне тепер – це бути з людьми: як брати, як священники і як ті, які несуть добре слово, слово Святого Євангелія, несуть Ісуса Христа в Таїнствах Церкви», – наголошує священик, підсумовуючи те, в чому полягає їхня місія в час війни. – І, звісно, важливою є також і матеріальна допомога. Ми отримуємо багато допомоги від наших братів, сестер з домініканського ордену з цілого світу. Вони бачать, що завдяки нам, які є тут, в Україні, вони можуть також допомогти людям, які страждають від війни».

В умовах війни служіння Церкви – для всіх

В Україні залишилося небагато людей, які пам’ятають про Другу світову війну, для більшості українців досвід війни таких масштабів є безпрецедентним. «Я ніколи не думав, що мені доведеться жити в умовах війни, – ділиться отець Ярослав, – але від самого початку я відчував, що тут моє місце, хоча я не українець, я поляк. І як це б не звучало парадоксально, ця війна, можна сказати, ще більше зв’язала мене з Україною, де відбувається моє служіння, як домініканця, як священника. Ця ситуація, звісно, викликає різні питання, часом невизначеність, страх за майбутнє, а з іншого боку, відчувається багато Божої благодаті, зміцнення і сила, яка приходить. Тому, дивлячись як на себе, так і на своїх братів чи сестер домініканців і домініканок, я бачу велику відвагу, велику готовність до того, щоб просто бути, служити, дарувати себе, своє життя, свій час, свої сили – все те, що маємо, тим, хто тепер потребує цього, не зважаючи на те, чи вони католики, чи є віруючими. На це також звернув увагу кардинал Краєвський, коли він був у нас і проповідував під час Святої Меси на Різдво. Він казав, що Ісус каже до всіх людей: “Прийдіть до мене всі втомлені і обтяжені” (Мт 11, 28). Тобто Він звертається до всіх, не лише до віруючих, чи католиків. І я думаю, що наше служіння Церкви, особливо тепер, в умовах війни, має бути дійсно для всіх».