В інтерв’ю для ватиканських медіа Заступниця Секретаря у справах стосунків Святого Престолу з державами, що відповідає за сферу багатосторонності, ділиться думками про те, яким може бути світ після того, як Росія розв’язала війну проти України. За її словами, потрібні оновлення міжнародних організацій і пошук діалогу, відправною точкою для чого повинні стати рівність прав і обов’язків великих і малих.

Крім болю і страждання, війна Росії з Україною породила розгубленість у міжнародній спільноті, насамперед, через безсилля ООН й інших організацій, які виявилися неспроможними вивести на дорогу переговорів конфлікт, який вже понад два місяці сіє смерть і руйнування, а також політичну, економічну нестабільність, загострення продовольчої кризи в багатьох регіонах світу. На ці теми Радіо Ватикану – Vatican News говорить із Франческою Ді Джованні, Заступницею Секретаря Відділу в справах стосунків Святого Престолу з державами, що очолює департамент багатосторонніх стосунків.

Ідеології, що підважують багатосторонність

Чому так сталося, що ООН виглядає паралізованою та чи можемо ще вірити у фундаментальну роль міжнародних організацій? Таким було перше запитання, на що ватиканська дипломатка висловила впевненість у тому, що ці організації можуть і повинні відігравати роль у міжнародних стосунках, а провина за поточну кризу лише частково лежить на них, інша частина – це відповідальність держав, які до них входять і обумовлюють політику та діяльність. «Найбільша проблема полягає в тому, що держави втратили здатність слухати одна одну, віддаючи перевагу нав’язуванню власних ідей та інтересів, які в дійсності є обмеженими й обумовлюючими», – сказала вона, покликаючись на термін «ідеологічна колонізація», використовуваний Папою, зазначивши, що ця нова колонізація знайшла плідний терен в міжнародних організаціях.

Ефективність, що залежить від політичної волі

Відповідаючи на запитання про те, як повернути ООН здатність приймати ефективні рішення в перспективі глобального миру, що здолає теперішню стагнацію, спричинену перехресними вето, Ді Джованні зауважила, що реформа Ради Безпеки ООН вже віддавна обговорюється, але досі не знайшла підтримку, хоч це є «нагальним як ніколи». Крім того, існує окрема організація, створена з метою дбати про безпеку та співробітництво, ОБСЄ, до якої ввійшли 57 держав.

«Ефективність обох організацій, однак, як і всіх міжнародних організацій, залежить від дієвої політичної волі, яку в них вкладають держави-члени. Вето – це інструмент, але тим, що дійсною вартує, є добра воля окремих держав. Держави-члени ООН повинні дотримуватися букви та духа Хартії Об’єднаних Націй, тобто, щонайменше не повторювати помилок, допущених під час світових конфліктів двадцятого століття», – зазначила ватиканська дипломатика, на думку якої найбільша проблема полягає в тому, щоб зрозуміти, що Статут потрібно інтерпретувати не на основі найпривабливішої політичної позиції, але в світлі того, що сталося протягом років, які випередили його підписання, аби вберегти майбутні покоління від лиха війни, захистити фундаментальні права, гідність і цінність людської особи, разом з рівністю прав усіх людей, великих і малих держав.

Довіра та роззброєння

«Чи мрія про світ без зброї є утопією?» – було наступне запитання, на що відповідальна за сектор багатосторонніх стосунків у Державному Секретаріаті Святого Престолу зазначила, що коренем міжнародних суперечок є занепад фундаментального елементу, яким є «довіра», яку потрібно «терпеливо будувати конкретними вчинками». Мусимо запитати себе, з одного боку, яким чином гарантувати, що цей елемент не буде порушеним, з іншого – чи існують інші засоби, які можуть замінити довіру з такою ж ефективністю. Вдаватися до зброї може сприйматися як необхідний крок для заповнення порожнечі, породженої браком довіри, однак, потрібно визнати, що це лише поширює згадану порожнечу, «дедалі більше віддаляючи нас від важкого процесу, спрямованого на будування та посилення довіри, і, по суті, самої ж міжнародної безпеки». Гарантією непорушності довіри може виступити усвідомлення взаємозалежності всередині міжнародної спільноти, не тільки економічної, але й соціальної, екологічної, санітарної, визнати, як каже Папа Франциск, що «всі ми перебуваємо в тому самому човні». «На цій дорозі, отже, необхідно будувати та зміцнювати довіру через діалог, який буде багатостороннім, але також – міжкультурним, ґрунтуючись на пошані між різними культурами, спроможній сприяти взаємному збагаченню», – зауважила Франческа Ді Джованні.

Світ після війни

З різних сторін лунає думка, що війна в Україні відчутно змінить міжнародні стосунки. Яким буде світ по завершенні цього конфлікту? Таким було одне із запитань, відповідаючи на яке ватиканська дипломатка сказала, що це важко передбачити, бо ще невідомо який розвиток може отримати і як завершиться ця війна. «Надія завжди залишається, аби це сталося якнайшвидше, бажано без інших жертв, бо кожна мить, на яку вона затягується, вже є надмірною», – сказала вона, підкреслюючи, що конфлікт є наслідком міжнародних стосунків, які вже віддавна дали тріщину.

«Жоден конфлікт не виникає з нічого. Він представляє, в цьому випадку, наслідки дій та рішень, які накопичувалися з плином часу, роками, й це, на жаль, на шкоду безлічі невинних. Нагальністю цього моменту є покласти край конфліктові та відновити справедливість, а далі – об’єднати зусилля для відбудови, не лише того, щоб було матеріально зруйноване, але також того спустошення, яке війна викликає в душах людей і в стосунках між соціальними групами й народами. Це стосується війни в Україні, як також всіх інших війн, які тривають в цей час і здаються забутими, і так званих тліючих конфліктів», – зазначила Франческа Ді Джованні, додаючи, що потрібні зусилля, спрямовані на відновлення довіри між народами, щоби досягнути не примарний мир, але дійсну гармонію в щоденному житті. Це, в свою чергу, потребує підходу, який відкладе вбік логіку домінування, впроваджуючи політику, що ставить у центрі кожної дії гідність людської особи.