Владика Венедикт (Алексійчук): Я сумую за небом
  • Чтв, 02/11/2017 - 12:44

Владика Венедикт (Алексійчук), правлячий єпископ єпархії Святого Миколая УГКЦ з осідком у Чикаго.

Владико, як вам Америка взагалі?

Це є край Божий, як і всюди є краї Божі. Вважаю, що Америка нічим не гірша і не краща, ніж Україна. Господь є всюди і все наповняє. Так само наповняє Америку.

Хоча в Америці інша культура, інша ментальність людей. Але це тільки зовнішньо, бо внутрішньо люди такі ж, оскільки створені на образ і подобу Божу. Всі люди також поражені первородним гріхом.

А як з точки зору духовності? У нас ще з часів Радянського Союзу розповсюджена думка, що в Америці люди – цинічні, усе продадуть за долар… Як ви побачили американців і окремо українців, які тут?

Ну, я не можу бути суддею, які є американці чи українці. Я колись читав статистику, що 20% американців ходить до церкви. Дай Боже, щоб в Україні на Пасху 20% пішло.

Все-таки американці – релігійні люди, які ходять до храму. І жоден президент чи міністр не боїться визнати, що він вірує в Бога. Не просто піде до храму, щоб його зняли на камеру, а реально визнає віру в Богу.

І американське суспільство ніколи не було безбожне, агресивне чи атеїстичне. Європа була і є такою досі. В Америці цього ніколи не було. Тут завжди було певне розуміння важливості християнства, віри. Тому для мене американці є народом, які дають тобі змогу вірити. І вони не бояться виражати свою віру. Це трохи відрізняє їх від українців. Бо в Україні часто людина ходить до церкви, але коли треба, то може дати хабара. Чи ходити до церкви і бути корупціонером. Така собі двоякість: одне на людях, друге для себе… В Америці, на моє враження, якщо людина віруюча, то вона віруюча. Якщо вона практикує християнство, то робить це серйозно.

Гадаю, ми можемо повчитися в американців бути тими, ким ми є, а не грати ролі.

Які були ваші перші кроки як правлячого єпископа у Чикаго?

Я не мав якихось особливих сподівань і тому не маю особливих зачарувань чи розчарувань. Я вже мав досвід перебування в Америці, тому не було чогось особливо шокуючого. Я все-таки глибоко вражений нашими людьми тут. За цих майже чотири місяці я вражений їхньою людяністю, вірою. За цей час я не мав якогось прикрого випадку з кимось чи непорозуміння. Наші люди, які ходять тут до храму, вони живуть вірою.

Звичайно, є велика кількість емігрантів, які не відвідують храм або відвідують тільки декілька разів на рік.

З американським суспільством як таким мало контактую. Але ось учора вже мав нагоду зустрітися з місцевим кардиналом та іншими сімома римо-католицькими єпископами, які служать у штаті Іллінойс. Ми краще познайомилися… Тобто все більше входжу в американське суспільство.

Поважають тут українців?

Я б сказав, що так. Якщо ти скажеш, що живеш в Ukrainian village – в українському селі, то всі знають, де це. І українці є знані, бо вони одні з найдавніших емігрантів. І Українська Греко-Католицька Церква є знана і наші храми є знані.

Скільки людей ходить на Службу Божу?

Це тяжко сказати. Це так само як у нас в Україні. Одна кількість приходить серед тижня, інша кількість в неділю. Наприклад, сьогодні прийшли учні школи Святого Миколая. Вони приходять щоп’ятниці. Більшість з них мають українське походження, але багато є таких, які до України не мають жодного відношення, але вчаться в нашій школі. Вивчають англійською і українською мовами.

Наші люди найбільше відвідують храми в неділю, тому що протягом тижня майже всі працюють.

Яке ваше бачення майбутнього?

Я не маю готового бачення. Знаєте, це як хворий приходить до лікаря і запитує, чи маєте бачення, як мене лікувати. Лікар каже: чекай, я мушу тебе дослідити…

І вчора, коли ми мали розмову з кардиналом, він сказав фразу, з якою я цілком згідний, що треба тут мінімум два роки прожити, аби увійти в ситуацію і потім приймати якісь рішення.

Тому я для себе вивчаю ситуацію, хоча вже приймаю ті чи інші рішення. Зараз я створюю структуру нашої єпархіальної курії, назначаю певних осіб на посади… Але щоб відчути середовище, потрібно трохи більше часу.

Досі тут було багато дискусій, якій мові надавати перевагу, українській чи англійській, плекати українськість чи не треба… Гадаю, це є помилковий підхід. Тому що потрібно розвивати і українську і англійську. Бо є багато наших парафій, де домінуючою є англійська мова, де 90% розмовляють англійською, де більшість вірних не мають українського коріння… Але ці парафії зуміли створити таку комфортну ситуацію, де всіх гостинно приймають. І частина Богослужіння ведеться українською мовою, а частина англійською. І між собою вони мають гарні відносини.

Важливо, гадаю, шукати способи, аби створити таку гостинну атмосферу, аби ми одночасно могли сховати свою ідентичність. Дуже важливо, аби ми не розчинилися в американською суспільстві, і водночас бути відкритими до інших націй, навіть бути відкритими до дітей. Бо однією з проблем є те, що для багатьох народжених дітей тут, мовою спілкування стає англійська. Між собою вони спілкуються англійською, а з батьками – українською. Тому вважаю, що важливо працювати як з українською культурою, так і з американською.

Сумуєте за Україною?

Я б сказав, що сумую за небом. А все на землі відносне. Чи я житиму в Америці декілька десятків років чи я житиму в Україні декілька десятків років, це питання відносне.

Звичайно, в Україні в мене є багато друзів, знайомих, бо там пройшла велика частина мого життя, але я вчуся жити там, де Бог мене поставив і радіти миттю життя.

Це є мій підхід до життя.

Розмовляла Оксана Климончук


Добровільний внесок
вкажіть суму пожертви

  грн/місяць