Владика Володимир: «Великдень – свято радості: його треба пережити у мирі, і не робити нікому кривди»
  • Чтв, 12/04/2018 - 19:27

Напередодні Христового Воскресіння журналіст «Високого Замку» п. Галина Ярема попросила єпископа-помічника Львівської Архиєпархії УГКЦ Преосвященного владику Володимира розповісти про традиції святкування християн.

–         Владико Володимире, дехто вва­жає, що Пасха полягає у тому, щоб по­святити у храмі паску, потім її з’їсти у родинному колі. Що насправді для ві­руючої людини означає це свято?

–         Великдень – це відповідь Бога на Страсну п’ятницю. Пасха – найбільше свято для християн. Однак завжди існує небезпе­ка бачити істотні і другорядні речі. Людина у святі часто бачить другорядні речі – піти до церкви, посвятити паску, віра цієї людини може бути на цьому закінчена на цілий рік. Від кожного з нас залежить, чи той Велик­день буде моїм особистим. Чи я приймаю Господа до мого серця? Він воскрес, і тим самим відкрив мені дорогу до вічної радос­ті. Навіть не усвідомлюємо, який глибокий зміст мають Богослужения Страсного тиж­ня. а особливо у Страсну суботу. У центрі богослов’я Суботи стоїть подія зішестя Ісу- са Христа до Аду Адом вважалося царство смерті, темряви, де був праведний народ, починаючи від Адама. І це не було пекло, це був саме Ад. Люди, які там перебували, не могли бачити Бога. Ісус Христос у момент своєї Пасхальної події подав Адамові руку і забрав його з того Аду. Тобто люди з Аду були визволені, і. за словами деяких бого­словів, Ад тоді перетворився у пекло.

–         Римо-католики уже кілька днів ве­селяться і вітають одне одного з Во­скресінням Господнім. Ми ще тільки готуємося до цього величного свята. Чи настане такий час, коли христия­ни усього світу об’єднаються і будуть святкувати великі події спільно?

–         Ми всі прагнемо цієї єдності. Ма­буть. зараз буде багато наукових диску­сій щодо правильності календаря. Му­сить бути єдність у лоні християнства. Це буде довга дорога, можливо, болюча, але ця дорога провадитиме усіх нас до чогось спільного.

–         Люди вітають одне одного слова­ми «Христос Воскрес!». Однак то тут, то там чути, як бахкають петарди чи ще якісь інші вибухові «стрілялки». Чи потрібна така народна традиція для святкування Великодня?

– Народні традиції нас повинні прова­диш до певної мети. Маємо гаївки, в яких є народний фольклор з головним мо­тивом весни як пробудження до життя. Яка мета цієї стрілянини? Християнство з цією традицією не має нічого спільно­го, та й ця стрілянина несе у собі велику небезпеку. Скільки щороку на Великдень саме через це стається нещасних випад­ків! У нашій країні і так достатньо стріля­нини на сході. Окрім того, що ці, на пер­ший погляд, забавки є небезпечні, вони ще й витягають з людських гаманців чи­малі кошти Доброю традицією на Велик­день є дзвонити у дзвони. Дзвін сповіщає пасхальну радість. Від Страсної п’ятниці дзвони мовчать. Оживають на Пасхаль­ній утрені, сповіщаючи людям радісну ві­стку Воскресіння Христового.

–         Які ще є традиції, яких христия­нам варто дотримуватися на Велико­дні свята?

–         Найбільша традиція, якої я би хотів, щоб усі дотримувалися, це прийняти на Великдень Святе причастя Мрію, щоб це стало святою традицією. Ще одна тради­ція. від якої я би просив відмовитися. Дех­то вважає, якщо настав Великдень, мож­на випити забагато алкоголю. Є люди, які свідомо цілий піст не п’ють. Значить, мо­жуть не пити. А вже на Пасху дають собі волю. І яка тут логіка: Христос Воскрес, а людина впала?! Суть нашого християн­ського свята – чи то Різдва, чи Великодня – полягає у зустрічі з родиною вдома і від­відування тих на цвинтарі, хто відійшов.

–         До традицій належить і Обливаний понеділок. Традиція обливатися пере­ходить межу.

–         Який сенс у тому обливанні? Єдина відповідь – зробити людині кривду. Хтось святково одягнутий іде до храму чи в гос­ті, а інший виливає на нього відро води. Якщо хтось хоче себе облити – має на це право. Але інших людей без їхньої згоди обливати не можна! Обливання не має нічого спільного з християнською вірою. Великдень – свято великої радості. І його треба пережити у мирі, а не у поганому настрої, бо хтось зробив кривду.

–         На Великдень прийнято відвідува­ти місце вічного спочинку рідних. Дех­то вважає, що не варто цього робити на саму Пасху.

–         На цвинтар можна ходити щодня. Не обов’язково чекати Великодня. Ве­ликі християнські свята – це свято усі­єї родини, коли за одним столом збира­ються найрідніші. Можливо, проблеми наших родин – культура спільного обіду у неділю і великі свята. Це треба відро­дити, бо це нас об’єднує. А до тих, кого вже нема за цим святковим столом, треба піти і помолитися за їхні душі, від­відати їхні могили.

–         Не раз бачила на кладовищі, що священик молиться і окроплює свяче­ною водою лише ту могилу, біля якої стоять рідні. А там, де вже нікого нема, навіть не зупиняється.

–         Найважливіше, що за всіх треба по­молитися. Це є спільна молитва пара­фіяльної спільноти за всіх, хто спочи­ває на цьому кладовищі. Якщо священик йде кропити могили і бачить, що на ній є хрест, значить, тут похований христия­нин. і таку могилу треба покропити. На­віть якщо біля неї ніхто не стоїть.

–         Церква просить не купувати штуч­них квітів і не нести їх на кладовища. Мовляв, люди підтримують тих, хто хоче заробити.

–         Тут не варто схилятися лише до сфери бізнесу. Бізнес може себе пере­кваліфікувати на вінки з живими квітами і гарними композиціями. Треба зважати на екологію. Бо штучні квіти і вінки через певний проміжок часу треба викидати. А куди? їх неможливо спалити. Вони не перегнивають. Тому Церква і заклика­ла відмовитися від прикрашання могил штучними квітами.

Розмовляла Галина ЯРЕМА