Душпастирі з Росії, Казахстану і Прибалтики поділилися своїм досвідом служіння з учасниками курсу місійності, що триває у Львівській духовній семінарії. 

О. Петро Павлишин, який душпастирює у Нижнєвартовську, розповів про особливості служіння на Півночі Росії. "У Росії я з 2007 року. Служив у Тюменській області. Це молода еміграція, люди, які виїхали на роботу. Спочатку ми не мали приміщення, ходили по квартирах, не маємо реєстрації. Почали купувати ділянки, збудували каплицю, церкву, освятили. Потреба у священиках є. Зима 9 місяців, у травні ще сніг. Тож, хто любить зиму - приїжджайте", - пожартував священик, звертаючись до семінаристів.

Він відзначив, що у Нижнєвартовську проживає 250 тисяч осіб, і 20% населення складають українці. Отець Петро зауважив, що є випадки, коли до УГКЦ приходять росіяни, яким не подобається ставлення у РПЦ.
Також О. Петро Павлишин підкреслив, що військовий конфлікт на Сході України накладає свій відбиток на життя українців у Росії і діяльність УГКЦ зокрема.

"Конфлікт відчувається. Кілька місяців тому з Прокопівська було було депортовано одного отця. Його запитали: як ви ставитеся до того, що "Крим став наш"? Він сказав, що це анексія. Йому дали місяць, щоби забратися. Мою дружину, коли почалася революція Гідності, просто не пустили до Росії без пояснення причин. Затримали і депортували. Але до людей, які там мешкають, потрібно йти, доносити правду, доносити Слово Боже. Там теж збирають гроші на підтримку нашої армії. Просто про це не говориться, все робиться тихо", - розповів отець Петро.

О. Олег Галушка, який душпастирює у Сатпаєві (Казахстан) приїхав на спецкурс разом дружиною Мирославою.
"Коли я вперше її привіз до Сатпаєва у поселення, які будували наші в'язні, вона просто плакала", - зауважив священик, вказуючи на дружину.

Водночас отець Олег закликав семінаристів не боятися труднощів і їхати на місії, якщо матимуть такий поклик. "Кожен священик знає, що йому буде тяжко проповідувати, якщо не знайомий з тим, кого проповідуєш. Якщо не знатимеш Христа - Його буде важко проповідувати. Коли найближча парафія від тебе - 535 км, ти не маєш, до кого піти на сповідь, і лишається один Христос, ти відчуваєш, що твоє покликання не є даремним. Головне - не бійтеся! Ви вже один раз відчули поклик і прийшли до семінарії", - зазначив о. Олег Галушка.

Семінаристам також показали документальний фільм про діяльність УГКЦ в Казахстані.

О. Павло Яхимець працює у Вільнюсі з 1991 року, на початках душпастирював також в Ризі і Таллінні. "Я не хотів їхати - мова невідома, людей не знаєш. Мені сказали: там є наша Церква, люди просять священика. Бог благословив - і завжди знаходилися люди, які допомагали", - поділився о. Павло.

Він розповів, що на його першу службу прийшло лише 7 осіб. Але поступово кількість вірян збільшувалася. "До нас приходять не тільки греко-католики, а й православні. Люди йдуть помолитися, почути рідну мову. Всі свята святкуємо за григоріанським календарем. На Святвечір збираємося, як в родині - готуємо 12 страв, робимо вертеп", - зазначив о. Павло Юхимець.