Слово Митрополита Львівського про світлої пам’яті отця Мирослава Солтиса
 

Дорога родино,

Достойні отці,

Шановні богомольці,
 

дякую вам, що ви знайшли сьогодні час прибути в цю церкву, щоб спільно молитися за упокій душі, дорогого і шанованого нами отця Мирослава. Його життя не було легким, - повне всяких трудів та викликів. Володів незломним духом, ніби не бачив перешкод, а вдивлявся завжди у мету. Ми знали його як доброго священика, гідного душпастиря, можливо, не виняткового проповідника, але чудового болільника за духовне очищення людських душ та відмінного організатора в будівництві церкви. Він час від часу приходив до нас з владикою Венедиктом із запитами відносно певних проблем, ніколи не докучав нам, був слухняним Церкві та її провідникам. Спонтанно ніколи не появлявся, завжди телефонував та попереджував, що він бажає короткої зустрічі та очікує поради у певних питаннях. Відомо, що навіть, наш чин священиків сприймав його по-своєму, не усі прихильно, але він був відданий святій Церкві, не ризикував, щоб чинити що-небудь самостійно без благословення єпископа, радше, завжди радився і Господь благословив йому в служінні. Не усі добрі проповідники відзначаються такими побожними рисами, а його простота та смирення, слухняність Церкві та своїм єпископам, мала б служити багатьом духовним отцям як гідний приклад благородного священика. Автор псалмів навчає, що Господь: «Напоумляє покірливих на правду і навчає смиренних путі своєї» (Пс 25,9). Він, отець Мирослав, глибоко розумів зміст покори у повчаннях святих Писань; знав, що виконання святого Писання рятує душу від самолюбства, самохвальства, самовпевненості, а наставляє духа на шлях миру та любові Бога й ближніх.
 

Світлої пам’яті отець Мирослав народився 27 липня 1945 року у Старому Селі тепер Жовківського району на Львівщині. Його старший брат Ігор загинув як воїн УПА в 1951 році, а родина була виселена. Мирослав Солтис закінчив середню освіту в селі Потелич у 1964 році. Згодом, він успішно закінчив Львівський технікум радіоелектроніки і був направлений працювати на Львівський завод телеграфної апаратури контролером. Теж, здобув освіту інженера-радіотехніка у Львівському політехнічному Інституті. У ньому жив дух непримиренності з тодішньою жорстокою владою, він не боявся говорити правду в очі, відстоювати свої права та гідність ближніх. Очевидно, що провладним особам це не подобалося. А прислужники та байдужі люди легше приймали поневолений стан життя й терпіли злидні, як відважно відстоювали правду. Страх - велика сила, що паралізує людину. Отець Мирослав відважно змагався із несправедливістю, тому, радше, був звільнений із роботи на заводі за справедливі та політичні погляди, не бажаючи залишатися рабом, закутим у духовні кайдани. Він не посідав дару особливого ораторства, але умів по-своєму диспутувати й переконувати людей, щоб ставали на правдивий шлях духовного, морального та політичного життя… Залишив участь у мітингах, походах та організаціях страйків, примкнув до греко-католицької Церкви, що виходила з укриття й був корисний своєю працею для єпископів, священиків та мирян, яким допомагав у становленні Церкви та оформленні різних документів. Як мирянин, пан Мирослав Солтис спочатку служив у церкві Преображення ГНІХ у Львові, а пізніше у церкві Матері Божої Неустанної Помочі, як церковний працівник. Більше пам’ятаю про його служіння в церкві Матері Неустанної Помочі, де він вірно виконував усі поручені йому обов’язки. Світлої пам’яті отець Михайло Винницький був дуже задоволений із праці пана Мирослава.
 

Дружина отця Мирослава Богданка із родини Патрило, що походить із села Рожиськ  Підволочиського району Тернопільської області. Господь дарував отцю Мирославу  і його дружині Богданці двох синів: Ігоря – закінчив Медичний Університет і Богдана – Духовну Семінарію у Римі. Світлої пам’яті архієпископ Стернюк В. благословив Мирослава на студії у Духовній Семінарії, яку він закінчив, прийнявши направлення у 1997 році служити у тимчасовій каплиці Успіння пресвятої Богородиці міста Львова. Служіння отця Мирослава обірвалося на 19-ому році священства та 69-ому  році життя. Він будував церкву Успіння Богородиці у Львові по вулиці Максимовича. Старався про цю будову, жив нею, планував незабаром освятити церкву. Розшукував грошей, домовлявся з ким лише міг, щоб добрі люди сприяли у будівництві церкви і таких завжди знаходив, бо добрих людей ніколи не забракне у світі. Приїжджав до єпархії рідко, але завжди в очікуванні якоїсь поради, хоч сам володів великим життєвим досвідом. Покладався на волю Господню, яку вбачав у благословенні наставників Церкви, бо менше довіряв собі, як Богові.
 

Отець Мирослав кожного дня вчасним ранком спішив у церкву і 2-го квітня, вчора,  приблизно о 5.30 вранці уже переходив вулицю неподалік своєї церкви. На цей раз не перейшов через вулицю, бо налетів автомобіль, збив його на смерть і водій втік з місця пригоди. Одним із перших на місце пригоди прибув отець Андрій Хамуляк, який дав, світлої пам’яті отцеві Мирославові, розрішення та поспішив у церкву, щоб взяти олію й виконати Тайну Оливопомазання, тому що тіло було ще тепле. Ось так, дуже часто закінчується наше життя: несподівано,  а важливо це, щоб душа була приготована до відходу в другий світ. Сам Христос заповів усім нам, також і своїм учням, священикам: «Тому й ви будьте готові, бо Син Чоловічий прийде тієї години, що про неї ви й не думаєте» (Мт 24.44). Отець Мирослав, коли  приходив до єпархії, без страху пригадував, що він онкохворий і говорив, що швидко помре. Я відповідав йому, що він не помре, поки не закінчить будівництва церкви. І дійсно, він не помер від хвороби, на яку хворів, бо трапилася інша, неочікувана пригода, у якій він попрощався із життям. Світлої пам’яті священик Мирослав Солтис був готовий померти про що завжди наголошував, кожного разу, хоч мав постійні плани пов’язані з будовою та оздобленням церкви. Про це думав, мріяв, укладав плани, навіть, на освячення, але так теж, стається, що хтось закладає основи, а інший будує, а ще хтось завершує цю будову. Він надзвичайно любив Церкву та вірний люд над успішно трудився, не жаліючи свого здоров’я! Святий апостол Павло навчає: «За благодаттю Божою, даною мені, я, мов мудрий будівничий, поклав основу, а інший на ній будує. Нехай же кожний вважає, як він будує» (1Кр 3,10). Вважаємо, що світлої пам’яті отець Мирослав, насамперед, старався про гідну будову свого духовного життя. Який духовний храм від вибудував у собі? – Нам невідомо, знає, лише один Господь, який уже підтвердив його душі вічний вирок. Хай Господь простить йому усі прогрішення вольні та невільні, свідомі  й недобровільні та прийме у свої обійми його ласкаву душу. Сім’ї, родині, близьким та знайомим запевнюємо молитовну підтримку за світлий упокій душі нашого священика, а вашого мужа, батька, дідуся та доброго друга. Вічна йому пам’ять!
 

+ Ігор

Архиєпископ і Митрополит Львівський УГКЦ
 

3 квітня 2014 р.Б. храм Успіння Пресвятої Богородиці (м. Львів, вул.. Максимовича, 2)

Джерело: www.ugcc.lviv.ua