З Рідвяного. Часть V – Святий Вечір в очікувані Різдва Христового
  • Срд, 24/12/2014 - 13:45

Майже все, що оточує нас на Святий Вечір має своє християнське тлумачення. Навіть чисто прибрана хата – це символ готовності, очікування другого приходу Месії у славі. Але вся символіка Святого Вечора, як приготування до Різдва, залишається порожньою, якщо людина не приготована до найбільшого Таїнства – єднання з Месією у Пресвятій Євхаристії.

Традиційне Святвечірнє очікування першої зірки є пригадуванням кількох речей. Очікуючи вечірню першу зірку, пригадуємо собі очікування старозавітних праведників, які прагнули приходу Спасителя, але також собі пригадуємо і прагнення своє, власне, християнське – прагнення приходу Месії у Славі Отця Його, прагнення нового, досконалого світу, у якому Божий народ перебуватиме у досконалій єдності з Богом і між собою. Пригадуємо собі також і те, що Спаситель світу, Син Божий Цар царів і Пан панів, відклав усю Свою Славу і зійшов в глибини нашої темряви, щоб розсвітлити серце кожної людини, щоб бути Людиною, щоб народитися посеред ночі у печері-стаєнці. Пригадуємо собі також і прагнення поганських народів за Спасителем світу і прихід мудреців, проваджених таємничою звіздою.

Вічнозелена ялинка, яку ставимо у своїх домах, є символом вічного життя, яке стало доступне людям через Христа. На дереві людство було подолане противником, але на дереві Месія переміг противника і дарував нам свободу дітей Божих. Тому ялика також є і символом свободи, яку Месія дарує Своєму народові.

Колись, у старих часах, ялинку прикрашали яблуками, горіхами, цукерками і свічечками. Тепер їх замінили шкляні та пластикові прикраси, електричні гирлянди. Це – символ Божих ласк і милостей. Солодкість цих прикрас – символ небесних радостей і радостей християнського життя. У тому сенсі, прикрашена ялинка є символом дерева життя, до якого людям відкрився доступ через Христа. Світло – символ Христа – Світла, яке просвітило юдеїв і поган.

У Галичині, напередодні Святого Вечора, господар хати приносив зі стодоли сіно, яке розстеляли на долівці світлиці, в якій вечеряли, та солому, яку розстеляли на столі, а зверху накривали білим вишитим обрусом. Саме це і називали наші предки дідухом. Дідух-сніп у Галичині практично був невідомий. І до сьогоднішнього дня він залишається поганським обрядовим предметом, який в середині християнства так і не отримав адекватного переосмислення. Сіно на долівці символізує сіно вертепу, в якому народився Месія, солома на столі – ясла, в які Марія поклала Ісуса, а білий обрус – пелени, в які Христа сповито.

На одному з кутів стола кладуть під обрус або три зубці, або три головки часнику – символ приходу трьох царів.

За старим звичаєм родина (кілька сімей з одного кореня) збирається у батьківському домі та з появою на небі першої зірки сідає до вечері. Ця спільна вечеря, в святковій торжественній, але радісній атмосфері є символом небесної спільності, обіцяної Божим вибранцям у Царстві Небесному.

Як і годиться в християнській родині, Вечерю розпочинають з молитви, а опісля найстарший в домі розділяє всім присутнім за столом просфору, яку попередньо благословив в церкві священик, вмочену в мед з побажанням кожному того, чого він найбільше потребує.

Хліб (просфора) є згадкою про Хліб життя – Євхаристійного Христа, а також і символом нового життя, яке Христос приніс людям. Мед символізує те, що Христос, як новий Мойсей, відкрив новому Божому народові вхід до небесної Обіцяної землі – небесної Батьківщини, куди стремить кожне людське серце – землі, що тече медом і молоком.

Частим був звичай, щоб на святвечірньому столі горіло три свічки – як символ Пресвятої Тройці. Часто ці свічки не ставили на свічник, а в посудину, наповнену збіжжям. Це збіжжя згодом висівали в посудини за кілька днів до Великодня, щоб проросше жито було символом Христового Воскресіння.

Кутя – символ багатства небесного столу, символ духовного багатства християнського життя, є важливим елементом святвечірнього столу. Требник київського митрополита Петра Могили зберіг нам Чин благословення куті. Шкода, що цей Чин мало хто звершує, забуваючи про свою християнську східну традицію, проте ревно пам’ятає поганську традицію поставлення дідуха-снопа, щоб потім його палити.

Пісність страв Святого Вечора є символом того, що навіть найкраще в туземному житті є всього лишень постом і приготуванням до Гостини Вічного Агнця.

Отже, треба знову відкрити для себе багатство символів нашої народної традиції, щоб пригадати собі наші християнські корені, нашу закоріненість в Христовому Євангелії.

о. Орест-Дмитро Вільчинський

 

З Різдвяного. Часть ІV – Поганський святий вечір

З Різдвяного. Часть ІІІ – Приготування до Різдва

З Різдвяного. Часть ІІ – Поганська перспектива народного святкування Різдвяного циклу

З Різдвяного. Часть І – Шклянка маку


Паломництво Святими місцями

Добровільний внесок
вкажіть суму пожертви

  грн/місяць