З Різдвяного. Часть ІІІ – Приготування до Різдва
  • Пон, 22/12/2014 - 18:57

A.S. Перед прочитанням цього тексту рекомендовано прочитати ось цей текст, щоб уникнути нерозуміння і непотрібної необґрунтованої критики.

Передріздвяний час в житті нашого народу, на відміну від більшості європейців, доволі таки бідний на побожність. З одного боку, в сенсі реального життя церковної громади, в нас передріздвяний піст – Пилипівка, практично, не має отого інтенсивного приготування до Різдва, який забарвлює Адвент Римської Церкви. Щойно з Неділі Праотців (неділя після 11 грудня) у Богослужіннях з’являється тема приготування до Різдва. Але і ці згадки не мають реального впливу на практичну побожність народу.

А з іншого, народні звичаї, пов’язані з передріздвяним часом, залишилися слабо або й повністю нехристиянізованими. В теперішньому часі в нас прослідковуються певні тенденції, перейняті зі Заходу. Але і ті зводяться до шопінгу, який повністю позбавлений свого європейського прив’язання до адвентських традицій, а тим більше до чисто європейської харитативної складової передріздвяного часу. Адже саме в часі Адвенту на Заході практикується значне зниження цін, а також збір по церквах допомоги для бідних. Без запровадження цієї складової український «адвент», який і без того позбавлений належної християнської складової, легко може виродитися у простий шопінг.

У передріздвяному часі маємо три свята, які так чи інакше пов’язані з певними звичаями, віруваннями та обрядами. Серед них виділяється свято св. Миколая Мирлікійського. Типово західна харитативна традиція була свого часу добре інкорпорована в народне життя. Але тільки Галичини. Добре, що зараз ця традиція почала поширюватися Україною. Наголошуючи на її християнському корінні, на соціальному аспекті християнської харитативної діяльності, можна поступово осягнути надання передріздвяному часу саме цієї необхідної компоненти.

Інші три свята цілковито позбавлені християнського змісту. Найзначнішим між ними є св. Андрія. У переддень цього свята прийнято ворожити та бешкетувати. Андріївські вечорниці, здається, поєднують у собі дві важливі компоненти: соціалізацію молоді та відголосок новорічних практик поганського часу.

Новорічна ніч практично в усіх індо-європейців вважалася ніччю хаосу, ніччю, коли перестають діяти звиклі закони порядку: змішується час – минуле, теперішнє і майбутнє стають одним, духи померлих вторгаються в світ живих, змішується добро зі злом, і сили хаосу, смерті і життя, підземного і небесного світів стають змішані у неймовірну суміш. Казка стає реальністю.

Саме час Новорічної ночі, коли час, за поганським уявленням, стискається в одну точку, перестає існувати і є найкращим періодом, щоб довідатися про майбутнє чи пробувати змінити минуле. От і андріївське ворожіння і є відголоском тих поганських уявлень. Властиво краще сказати, що це ворожіння, судячи з усього, просто мігрувало з весняного часу на зимовий. Скоріш за все, на це вказує найстаріший шар – ворожіння водою і воском.

З іншого боку, щоб у ночі хаосу зло не могло занадто розбушуватися, погани застосовували два типи магії – магію прямої дії та симпатичну магію. Симпатична магія завжди керується принципом – подібне подібним. Тобто, бешкетування, яке дозволяється в ніч на Андрія – це прямий відголосок такої симпатичної магії. Молодь бешкетувала, щоб своїми бешкетами унеможливити бешкети сил хаосу. Залишком же ж прямої магії у поганських новорічних обрядах стало паління вогнів. Але про це у наступних частинах.

Тобто, в Андріївську ніч маємо два виразних релікти поганських магічних вірувань – дівчата ворожать, а хлопці бешкетують. Ворожіння є прямим відвертим порушенням 1-ої Божої заповіді, й жодні оправдання про його несерйозність не підходять, це те саме, що жартома скочити в гречку, чи жартома вбити людину. Те саме стосується і бешкетування. Хоча воно зараз залишається лише обрядом без змісту, позбавленим свого сенсу, усе ж таки воно є фактичним виконанням обряду, на пряму пов’язаного з поганським почитанням злих сил. Тому й воно не є безпечною забавою.

Відродження таких речей, та ще й під парафіяльним проводом, неможливо рахувати чимось позитивним.

В Андріївських вечорницях є й позитивний аспект, який би вартував більшої уваги християнської спільноти, а це – соціалізація молоді. Землеробсько-скотарська культура добре вміла використовувати час довгих вечорів зимового періоду, коли при господарстві не було потреби великих робіт і коли виникало багато вільного часу. Саме в цей час молодь в часі вечорниць розвивали кращі навики спілкування в колективі, навики спільної праці, спільних акцій, але також і мала можливість запізнаватися між собою. Використання Андріївських вечорниць саме у цьому контексті, як місця соціалізації молоді, місця, де може зародитися правдива дружба та виникнути зв’язки між особами протилежної статі, які можуть розвинутися у шлюб могло б стати серйозним плюсом у душпастирській праці.

Також у передріздвяний час маємо два «жіночих» свята. А це св. Катерини та Введення в Храм Пресвятої Богородиці. На Катерини зберігся у деяких місцях звичай дівочого ворожіння. Що є паралельною реальністю з дівочим ворожінням на Андріївських вечорницях.

На Введення в храм Пресвятої Богородиці до сьогоднішнього дня існує широко розповсюджене табу – жінка не сміє увійти того дня першою в хату, бо цим накличиться біда. Очевидно, що тут стикаємося з виразно поганським віруванням, прив’язаним до неідентифікованого, принаймні поки що, дня у поганському календарі, у який заборонялося жінкам входити до хати. Знову ж таки можемо з великою впевненістю твердити, що йдеться про табу, пов’язане з вірою у перетворення богині плідності Мари у богиню смерті Марену. Тобто, прихід жінки у той час міг розцінюватися, як прихід злої Марени. Попри сподівання, що з часом цей безглуздий, з точки зору здорового глузду, та цілковито богохульний, з точки зору християнства табу, відійде у минуле. Богохульний саме тому, що у день, коли християнська спільнота літургійно згадує прихід Марії у Храм, жінці забороняється вхід у хату. Тим самим, фактично, заперечується як святість християнського помешкання, так і святість християнської жінки.

Фактично, мусимо констатувати, що в українському християнстві приготування до Різдва практично є відсутнім. Передріздвяна сповідь, яка широко практикується в католицькому середовищі України і харитативність на Миколая – це занадто мало. Якщо римо-католики мають можливість передріздвяних приготувань через адвентські богослужіння та інші практики, греко-католики та православні практично не мають реального духовного приготування до Різдва. І це на фоні того, що часто саме церковні та прицерковні громади виступають консерваторами і відроджувачами блюзнірських традицій, збережених з часу, коли нашим народом панувала поганська тьма. Усе це потребує свого переосмислення і переоцінки тими, хто відповідає за духовне християнське життя нашого народу.

о. Орест-Дмитро Вільчинський


Паломництво Святими місцями

Добровільний внесок
вкажіть суму пожертви

  грн/місяць