Загальна аудієнція з Папою Франциском: Про відпущення гріхів (повний текст)
  • Чтв, 21/11/2013 - 12:15

Дорогі брати і сестри, доброго дня!

Минулої середи я говорив про відпущення гріхів, що стосувалося св. Таїнств Хрищення. Сьогодні продовжимо тему відпущення гріхів, але у відношенні до так званої «влади ключів», яка є біблійним символом місії, яку Ісус довірив апостолам.

 

1. Перш за все, мусимо пам’ятати, що тим, хто уділяє відпущення гріхів, є Святий Дух. Це Він уділяє. З’являючись апостолам вперше у Горниці, як ми щойно чули, Воскреслий Ісус дихнув на них, кажучи: «Прийміть Духа Святого! Кому відпустите гріхи – відпустяться їм, кому ж затримаєте – затримаються» (Ів. 20,22-23). Ісус, перемінений у своєму тілі вже є новою людиною, даючи пасхальні дари – плід Його смерті і воскресіння: а які це дари – мир, радість, прощення гріхів, місія, але перш за все дає Святого Духа, котрий є їх джерелом. Усі ці дари походять від Святого духа. Подих Ісуса, разом зі словами, якими передає Духа, вказує на передачу життя, нового життя, відродженого через прощення.

Перед тим як дихнути і дати Святого Духа ,Ісус показав свої рани на руках і на боці: вони є ціною нашого спасіння. Святий Дух приносить нам прощення Бога, «проходячи крізь» рани Ісуса. Це рани, які Він захотів зберегти. Також зараз у небі Він показує Отцеві рани, якими нас відкупив. Силою цих ран нам прощаються наші гріхи. Бо Ісус віддав своє життя для нашого миру, радості, для ласки в нашій душі, для відпущення наших гріхів. Це дуже красиво – таке сприйняття Ісуса.

 

2. Це приводить нас до другого елементу: Ісус дає апостолам силу відпускати гріхи. Як це можливо? Досить важко зрозуміти, як людина може відпускати гріхи. Ісус дає владу. Церкві він доручив  владу ключів, щоб відкривати і зачиняти, щоб прощати. Бог, у своєму суверенному милосерді, прощає кожній людині, але Він сам хотів, щоб ті, хто належить Христові і Його Церкві отримали прощення через слуг Спільноти. Боже милосердя приходить до мене через служіння апостолів, мої провини прощаються і я отримую радість. В такий спосіб Ісус закликає нас жити примиренням також у церковному вимірі, у спільнотному. Це дуже красиво. Церква, яка є святою і водночас потребує покути, супроводжує нас на нашому шляху навернення впродовж усього нашого життя. Церква не є володаркою влади ключів, не є власницею, але слугинею служіння милосердя, і втішається кожного разу, коли має змогу передавати цей Божий дар.

Багато людей, можливо, не розуміє церковного виміру прощення, оскільки переважає індивідуалізм, суб’єктивізм і їх відчуваємо також і ми, християни. Звичайно, що Бог прощає особисто кожному розкаяному грішникові, але християнин є пов’язаний з Христом, а Христос поєднаний з Церквою. Для нас, християн, існує ще один дар, але і ще один обов’язок: смиренно пройти через церковне служіння. Ми повинні це цінувати. Це дар, але також і лікарство, це захист, але і впевненість, що Бог мені пробачив. Йду до священика і кажу: «Отче, я вчинив те і те». «А я тобі відпускаю: Бог прощає, а я в цей момент впевнений, що Бог мені простив. І це чудово! Це власне є упевненістю в тому, що ми зажди говоримо: «Бог нам завжди прощає! Невпинно прощає нам». «Маємо невпинно іти, щоб просити прощення. Але, отче, я соромлюся визнати свої гріхи…». «Але дивись, наші матері, наші жінки казали, що краще раз почервоніти від сорому, аніж назавжди залишитись безвстидником». Раз засоромишся, отримаєш прощення гріхів, і – вперед! Раз почервонієш, тисячу разів, але не станеш червоним чи жовтим, ні!».  Червонієш, отримуєш прощення і йдеш далі.

 

3. Зрештою останній пункт: священик як інструмент відпущення гріхів. Прощення Бога, дане нам у Церкві, передається нам через служіння нашого брата, священика. Він, котрий так само як і ми є людиною і потребує милосердя, стає справжнім інструментом милосердя, обдаровуючи нас безмежною любов’ю Бога Отця. Так само священики повинні сповідатись, і єпископи: усі ми є грішниками. Також і Папа ходить до сповіді що два тижні, бо і Папа є грішником! А сповідник чує те, що я говорю, радить мені і прощає, бо усі ми потребуємо того прощення. Часом доводиться чути думку когось, хто твердить, що сповідається безпосередньо Богові… Так, як я казав раніше, Бог завжди тебе слухає, але в таїнстві примирення посилає брата, щоб він дав тобі прощення, впевненість у прощенні від імені Церкви.

Служіння, яке священик здійснює, як служитель, уповноважений Богом відпускати гріхи, є дуже делікатним і вимагає, щоб його серце перебувало в мирі, щоб він не ставився погано до вірних, але був лагідним, доброзичливим та милосердним, щоб умів сіяти надію в серцях, і, насамперед, усвідомлював, що брат чи сестра, які приступають до Таїнства Примирення, шукають прощення, як численні люди, що приступали до Ісуса, щоб Він їх оздоровив. Краще, щоб священик, який не має такої настанови духа, до часу, поки не поправиться, не уділяв того таїнства. Розкаяні вірні мають обов’язок? Ні, мають право знайти в священиках слуг Божого прощення.

Дорогі брати, чи як члени Церкви усвідомлюємо собі красу цього дару, який нам дає сам Бог? Чи відчуваємо радість цієї турботи, тієї материнської чутливості, яку Церква має до нас? Чи вміємо оцінювати її з простотою? Не забуваймо, що Бог ніколи не перестане нам прощати. Через служіння священика Він наново пригортає нас в обійми, зроджує нас наново і дозволяє нам піднятись і знову встати на шлях. Таким є наше життя: постійно вставати і наново вставати на шлях. Дякую.

Джерело: http://popefrancis.org.ua