Захист неповнолітніх. Кардинал Ґомес про відповідальність і рішучість єпископа
  • Птн, 22/02/2019 - 10:16

Проблемі клерикалізму, відповідальності єпископа стосовно постраждалих від насилля з боку представників духовенства та щодо священиків, а також викликам перед колегійністю єпископів в контексті сучасної кризи була присвячена доповідь Архиєпископа Боготи, якою завершився перший день зустрічі голів єпископатів на тему захисту дітей.

«Церква в періоді кризи. Відповідальність єпископа. Долати конфлікти та напруження і діяти з рішучістю» – такою була тема третьої доповіді першого дня зустрічі «Захист неповнолітніх у Церкві», що триває у Ватикані від 21 до 24 лютого 2018 р., яку під час вечірнього пленарного засідання виголосив кардинал Рубен Саласар Ґомес, Архиєпископ Боготи (Колумбія).

Проблема клерикалізму

У вступній частині своєї доповіді архиєпископ Ґомес підкреслив, що одним із головних запитань, на які стараються відповісти учасники зустрічі, є запитання про відповідальність єпископа в ситуації актуальної кризи, пов’язаної з надуживанням неповнолітніх з боку духовенства. Однак, щоб зрозуміти, якою є відповідальність єпископа та її прийняти, слід, насамперед, усвідомити природу цієї кризової ситуації. Він наголосив, що мова не йде про відхилення чи патології тих осіб, які довершили сексуальні злочини щодо неповнолітніх, але про їхні причини, адже корені такої поведінки є значно глибшими, пов’язаними із перекрученим розуміння значення священичого служіння. Йдеться про проблему клерикалізму.

Архиєпископ процитував один із листів Папи Франциска з серпня минулого року, де Святіший Отець вказує на те, що клерикалізм є аномальним способом розуміння влади у Церкві. Сказати «ні» сексуальним надуживанням – це сказати рішуче «ні» будь-якій формі клерикалізму. Сьогодні необхідно визнати, що існує проблема клерикалізму, та змінити ментальність, тобто навернутись. «Це запрошення до навернення скероване до усієї Церкви, але, перш усього, до нас, які є її Пастирями», – наголосив доповідач.

Відповідальність єпископа як пастиря

У першій частині доповіді, говорячи про відповідальність єпископа як пастиря, Архиєпископ Ґомес зазначив, що ця відповідальність розпочинається від усвідомлення того, що єпископ сам є нічим і нічого не може, що не він обрав для себе таке служіння, але Господь його вибрав.

Далі було наголошено, що не тільки в минулому, але й сьогодні, в особах своїх єпископів, Церква не завжди вміла і вміє правильно повестись стосовно до проблем, пов’язаних із сексуальним надуживання неповнолітніх. Іноді єпископи поводились і поводяться як наймані працівники, які, бачачи вовка, що надходить, залишають своїх овець та втікають геть. Така втеча проявляється багатьма способами: через намагання применшити значення звинувачень; не слухаючи жертв, ігноруючи шкоду, яка була їм завдана; переміщуючи обвинувачених на інше місце служіння, де вони і далі чинять надуживання такого роду; шукають, як знайти компроміс та тихо домовитись із жертвами за допомогою грошей… Діючи в такий спосіб, проявляється ментальність клерикалізму, бажаючи виправдати винного, незважаючи на свідчення жертв.

Це глибока криза також і для Церкви

Ахриєпископ Боготи наголосив, що необхідно визнати, що ця криза є дуже глибокою; що шкода завдана Церкві не кимось ззовні, але особами Церкви: єпископами, пресвітерами, богопосвяченими особами, які не є на висоті їхнього покликання. Не може бути жодним виправданням чи усправедливленням для Церкви той факт, що понад 95% сексуальних надуживань не пов’язані із духовенством та Церквою. Бо навіть один такий злочинний випадок у Церкві протиставиться самій суті церковної спільноти та спотворює священиче служіння, яке за своєю природою повинно завжди шукати добра душ.

Важлива роль засобів комунікації

Серед іншого, було наголошено на важливій ролі, яку відіграла преса, медіа та соціальні мережі у тому, щоб зауважити дані проблеми та їх подолувати. Церква вдячна за служіння засобів масової інформації та комунікації та закликає не мовчати та виявляти такі злочини, бо найбільшим згіршення у тій кризі є приховування правди.

Без сумніву, Церква дуже багато зробила у подолуванні негативного явища сексуальних надуживань неповнолітніми, однак, ніколи не зможемо сказати, що зроблено все можливе, але необхідно постійно трудитись, щоб подібні злочини ніколи більше не мали місця у Церкві, що винні були покарані, а зло – виправлене.

Колегійність єпископів

Доповідач також звернув увагу присутніх на те, що перед обличчям цієї кризи жоден єпископ не є самотнім, адже єпископське служіння є колегіальним. Від своєї єпископської хірітонії, кожен єпископ стає членом спільноти наступників апостолів, якою провадить наступник святого апостола Петра.

Допомогою у виконуванні єпископського служіння є різні вказівки Римських Архиєреїв та Апостольської Столиці, тому, можна сказати, що єпископи знають, як поводитись у різних ситуаціях, проте, на думку Архиєпископа-доповідача, було б добре, щоб був опрацьований «Кодекс поведінки», який, в гармонії з «Директивами для єпископів», вказував би на те, як єпископ повинен поводитись у контексті кризи сексуальних надуживань. Такий Кодекс міг би також стати путівником для Церкви та суспільства, дозволяючи спостерігати за діями єпископа у конкретних ситуаціях та додаючи довіри у те, як поступає єпископ.

Не можна оминути увагою також й питання постійної формації єпископів, адже час змінюється і постійно ставить перед пастирями нові виклики, відповісти на які вимагає постійного осучаснення, формації.

Відповідальність єпископа перед духовенством

У другій частині своєї доповіді Архиєпископ Ґомес сконцентрував свою увагу на відповідальності єпископа у стосунку його священиків та богопосвячених осіб. Ця відповідальність охоплює широкий спектр діяльності, розпочинаючи від розпізнавання покликань майбутніх священиків та богопосвячених осіб, їхнього виховання та супроводу.

Відповідальністю єпископа стосовно духовних осіб, які скоїли злочини сексуального надужиття неповнолітніх, розпочинається від негайного початку вирішення проблеми. Відразу після звинувачення слід розпочати всі необхідні процедури, передбачені загальним канонічним право, цивільним правом кожної окремої країни та напрямними, встановленими окремими Єпископськими Конференціями.

«Впродовж усього канонічного процесу є головним, щоб звинувачений був вислуханий», – підкреслив доповідач, додаючи, що не вистачить осудити обвинуваченого, коли доведена його провина, але також потрібно вивчити його поведінку, щоб не допустити рецидивів. Слід подбати про те, щоб права винних були гарантовані на всіх етапах процесу, проте, не можна забувати, що ці права ніколи не можуть мати переваги над правами жертв, тобто тих найслабших, найбільш вразливих.

Перший обов’язок – вислухати

Першим обов’язком щодо жертв сексуальних надуживань духовенством є вислухати. Одним із початкових гріхів сьогоднішньої кризи був, власне, гріх замкненості, небажання вислухати тих, які приходили із обвинуваченнями про насилля над ними з боку духовенства. Вислухання жертви розпочинається від того, щоб не применшувати значення шкоди та болю, яких їй завдали.

На закінчення доповіді, прочитувавши слова святого Івана Павла ІІ з його промови 2002 року до американських кардиналів, про те, що багато болю та неприємностей повинні привести до святішого священства, до святішого єпископства і до святішої Церкви, Архиєпископ Боготи підкреслив, що також і ця криза, з Божою допомогою та співпрацею пастирів Церви Господньою благодаттю, спонукає до глибокого оновлення Церкви, до того, щоб її єпископи, священики, богопосвячені особи та вірні стали святішими та свідомішими своїх обов’язків у Церкві. Що, у свою чергу, допоможе викорінити культуру надуживання із світу, в якому живемо.