Занепад і падіння постхристиянської еліти
  • Чтв, 06/10/2016 - 19:05

Нещодавнє опитування громадської думки показує, що Дональд Трамп випереджає Гілларі Клінтон. Проте, точно передбачати переможця, враховуючи летючість американського електорату, марно, пише на сторінках «The Catholic Herald» головний редактор «First Things» Рассел Роналд Рено.

Але, на думку автора, залишається відкритим питання: як ТВ-хвалько, з мегавеликим еґо, з проблемою самоконтролю і поганим волоссям міг настільки наблизитись до того, щоб можливо стати президентом США?

Традиційно на це відповідають, що популярність Трампу роблять ті, хто опинилися за бортом глобалізації. Інші вказують на нерівність доходів, як причину його популярності. Інші звинувачують засилля політкоректності. І дають ще цілу купу пояснень, посилаючись на те, що начебто американці расисти, гомофоби і ксенофоби.

Кожне з цих пояснень є правдивим, але тільки до певної міри.

Проте, не береться до уваги сам правлячий клас, який стає все більш однорідним і вже тепер утворює глобальну правлячу еліту. Вони уявляють себе в якості незамінимих технократів, які забезпечують процвітання і захист прав людини. Вони ще не збагнули, що популярність Трампа, шокуючий вихід Великої Британії із складу ЄС, зростання популізму в країнах континентальної Європи – це вотум недовіри правлячому класу.

Але що собою являє цей глобальний правлячий клас?

Цей клас є кардинально антиметафізичним. Для них єдиним поясненням людського буття і суспільних процесів є  економіка.  Саме тому глобальна еліта віддає перевагу орієнтації на економічне процвітання.

Їхня антиметафізична догма спонукає їх до риторики навішування етикеток. Так, якщо виборці Нортумбрії вважали за краще залишити ЄС, то це тому, що вони, на думку технократів, боялись конкуренції з боку економічних мігрантів, або тому, що вони страждають ксенофобією. Для представника сучасної правлячої еліти неможливо зрозуміти, що хтось може плекати патріотичну солідарність заради неї самої. Антиметафізична догма виключає таке бажання, як вона виключає бажання Бога.

Сучасна глобальна еліта дотримується неоліберальних переконань, які ґрунтуються на переконанні у високій ефективності вільних ринків та що наше розуміння економічних процесів дає нам інструмент для їхнього коригування і регулювання, що є ключем до суспільного блага. Неолібералізм характеризує іще одне вірування, що підміна політичного керівництва економічним аналізом обов’язково веде до більшого процвітання та суспільної справедливості у майбутньому. Догма економічного аналізу сприяє більш широкій технократизації мислення.

Глобальна еліта вважає, що освідченні, розумні люди з відповідними технічними навичками – ключ до прогресу. Цей спосіб мислення приводить до влади людей, які нездатні виносити політичні рішення. Технократи у своїй голові стискають суспільство до законів економіки і прогресу. Тому вони або без кінця і краю стараються застосовувати юридичні визначення прав людини, отримані від міжнародних органів, або займаються терапевтичними і мульткультурними методами суспільного управління, ціною нейтралізацієї усього, що не впихається у їхні рамки.

Прикладом такого мислення є недавні роздуми Єльського економіста Роберта Шиллера. Він стверджує, що економічна система, яка все більше глобалізовується призведе до відмирання націй, покладе початок справедливішому світу, за рахунок того, що економічні блага будуть більш рівномірно розприділятися. Для нього це – не політичний проект, а наслідок функціонування законів економіки. Шиллер передбачає, що така глобалізація наткнеться на патріотичний опір, тому вважає, що держави мусять усунути успадковані перешкоди до тотальної глобалізації й придушити опір народів імперії корисності, яка формується.

Після розпаду Радянського Союзу та чи інша форма капіталізму стала розумітися як єдино можлива реальність. Створення ЄС було продане виборцям, як єдиний можливий варіант запобіганню воєн в Європі, однак ЄС виявися повністю безпомічним у випадку воєн у бувшій Югославії. ЄС виявився неспроможним контролювати політичну кризу, викликану напливом біженців. ЄС також продавався як ключ до загального економічного процвітання, але й ця обіцянка не виконана.

В США ж економічні експерти, обіцяючи загальне економічне процвітання, насправді зуміли створити тільки умови для неймовірного процвітання багатих. В Європі культурні експерти обіцяли всезагальну гармонію, яку вони обіцяли зробити за допомогою ретельно розроблених програм мульткультурності, терапевтичності, співчутливості. Але це не спрацювало.

У США чорні американці розсерджені й розчаровані. У нижчого класу білих шлюб руйнується і знижується рівень життя. Американські елітні університети стали безплідними і нещасними середовищами. Все це відбувається після двох десятиліть панування експертів, які багато говорили про політкоректність, мульткультуралізм, розширення можливостей та інклюзивність.

Технократична догма про те, що спеціалісти можуть зробити життя кращим повністю себе дискредитувала. Чим більше економічні експерти та менеджери мультикультуралізму тягнуть важелі суспільного життя, тим менше позитивного результату.

Проблема в тому, що наша сучасна глобальна еліта як фундамент своєї легітимності поставила антиметафізичну технократичну догматику. Тому зараз вона і втрачає свою легітимність.

Поширення популізму по всьому Заході насправді обертається довкола страху за майбутнє наших національних проектів. Це не збіг обставин, що в Європі відроджується націоналізм, як відповідь на загрозу, яку іслам створює в середині Європи.

Мусульмани ж не готові зректися основ свого суспільного життя, яке вони знають, як узаконену лояльність стосовно божественного. І ми маємо їм бути вдячними за цю відвертість. І саме вона нас веде до кращого розуміння популізму як в Європі, так і в США. Теперішній популізм виражає прагнення лояльності до чогось вищого аніж неоліберальна імперія корисності.

Зіткнувшись із цим, наша глобальна еліта опинилася в розгубленості. Адже для неї патріотизм – це ніщо інакше, як прагнення захищати власні інвестиції. Теперішня глобальна еліта нездатна уявити собі патріотизм, як природню любов, як бажання слідувати традиції й передавати живу традицію, гідну самопожертви.

Є ті хто пробує сучасний популізм пояснити через добре знайомі етикетки: расизм, фашизм, ксенофобія т.п.. Але насправді ці кліше нічого не пояснюють. Наша глобальна еліта, яка пройшла своє навчання в школі неоліберального консенсусу, просто виявилась нездатною реально оцінити події. Таким чином вона провадить нас до більш примітивного, майже тваринного існування.   

Після ІІ світової війни Захід прагнув вигнати із свого суспільного життя фундаментальний імпульс до національної солідарності. Холодна війна на якийсь час затримала життєвість цього проекту. Після 1989 року здавалося неоліберальний проект повністю переміг – він став домінуючим не тільки як підхід в управлінні економікою, але й як світогляд в цілому.

І саме вихованці цього проекту, які самим своїм навчаннях у вишах у своїх очах легітимізують свою владу, виявились сліпими. Вони виявились нездатним зрозуміти правдиву економіку людської душі, яку св. Августи описав як неспокій серця, аж поки воно не спочине в Бозі. Саме тому ця еліта не здатна побачити, що люди не хочуть жити у їхній неоліберальній імперії користі, від контролем богів здоров’я, багатства, задоволення. Тому ми так довго стикатимемося з відродженням націоналізму, аж поки не зрозуміємо того прагнення Вищого,  благороднішого, живого, про яке говорив св. Августин.

Ситуація людства зараз є каламутною і невизначеною. І можливо більш, як будь коли в історії. Платон вчив, що ми живемо в печері й заворожені грою світла і тіней, уявляємо собі, що ми знаємо реальність. Сьогодні популізм є саме таким обманом гри світла і тіні. І він є дуже небезпечним, як всяка суспільна пристрасть. Але траєкторія думки Платона інакша, а ніж у сучасної еліти. Щоб пізнати істини потрібно дивитися вверх, а не вниз. Пише Рассел Роналд Рено.