«Запрошую до діалогу», — інтерв’ю Глави УГКЦ для українського тижневика у Польщі «Наше слово»
  • Нед, 01/04/2018 - 11:37

Мучеництво, смерть і воскресіння… Такий шлях пройшов Ісус. І таку ж долю повторила церква, яку, без сумніву, можна назвати унікальною, – Українська греко-католицька церква. Про її перспективи, про актуальні проблеми України, болючі питання в українсько-польських відносинах та українську громаду в Польщі – в розмові з главою УГКЦ Блаженнішим Святославом, який нещодавно презентував у Варшаві й у Кракові свою книжку «Діалог лікує рани».

«Часом я подумки звертаюся до Бога: Господи, для чого нас воскресив? Для того, щоб знову знищити?! І чую у своєму сумлінні: „Ясно, що ні. Маєте свою місію в цьому світі”. …Ми дійсно маємо в собі якийсь особливий скарб, скарб віри. І мусимо його зберегти для себе і для світу…», – блаженніший розмірковує про долю церкви, я ж думаю про те, що ці слова – і про нашу державу.

«Я вдячний усім, хто сьогодні поширює за межами України правду про нашу країну, правду про наш біль. Європейці у своїй більшості не усвідомлюють, що в наш час у центрі Європи іде війна, не вірять, що це взагалі можливо. Під час міжнародних зустрічей, де обговорюються санкції щодо Росії, я вислуховую різні думки, підрахунки фінансових утрат від санкцій, розважання і сумніви… І я пояснюю: „Зрозумійте, Європа втрачає кошти. Ми ж втрачаємо людські життя”.

Ми живемо в час, коли через маніпуляції і пропаґанду людям нав’язують ідеології, атеїстичні у своїй суті, адже на місце Бога в них ставлять народ і державу. Це небезпечно, і це актуальна проблема для Європи, яка, в більшості, згубила своє християнське коріння. Всі ті радикально-націоналістичні рухи у Європі, спрямовані на те, щоб розвалити ЄС, фінансуються з того ж джерела, що й війна на Донбасі. Мусимо бути уважні і мудріші від того, хто хоче нас розділити», – розмірковує глава Церкви, архиєпископ Шевчук.

Українсько-польські відносини… Здавалося, все йшло в доброму напрямку. Свого часу прозвучало багато гарних слів, зроблено красиві жести. Але, як бачимо, концепція взаємного вибачення не спрацьовує. Які дії в цій непростій ситуації можуть дати більш позитивний результат?

Українці і поляки мають свої рани. Дві війни між нами в минулому столітті, дуже непросте історичне минуле. Самі жести і декларації нічого не вирішать. Рани треба лікувати. Діалог – це свого роду терапія, а терапія – це не хвилинна справа, а процес. Він може бути тривалим, мати періоди покращення і моменти загострення. Коли стає гірше, пацієнт має звертатися до лікаря, чи не так? Таким лікарем я називаю сумління. Людська натура така є: нам легко звинувачувати когось, але важко визнати, що ми теж можемо помилятися. Арбітром має бути совість…

Я за те, щоб ми разом працювали над відновленням історичної правди. Вітаю Польщу, яка інтенсивно і поважно зайнялася вивченням свого минулого. У нас, в Україні, коли президентом був Янукович, на жаль, Інститут національної пам’яті очолював комуніст. Тож установу, скоріше, можна було тоді назвати Інститутом національної амнезії…

Потрібні фундаментальні вивчення з обох сторін, перш ніж виносити якісь вироки, тим паче – на політичному рівні. І Україна, і Польща мусять створити умови, щоб відкрити правду і перед цією правдою стати.

Провокаційні питання про УПА, Степана Бандеру, націоналізм. Вам теж доводиться з ними стикатись. Як реаґувати?

Я думаю, що треба говорити про правду. Скажімо, про справжній патріотизм, про те, що в нас лежить на серці. Я би не хотів, щоб такими глибокими струнами нашого народу хтось маніпулював з політичною метою, не треба піддаватися на провокації.

Потрібно уміти слухати, чути і вести діалог, зокрема, коли йдеться про болючі моменти історії у стосунках між поляками та українцями. Коли ми щиро і відверто говоримо про правду, нашу рідну, нашу національну, тоді ми ніби віддаємо себе в руки Божі, руки того єдиного цілителя душ і тілес.

І, звісно, треба працювати над лікуванням історичних ран. Тоді не буде того матеріалу для маніпуляцій.

Болісне питання для України: чи є реальною перспектива мати єдину помісну українську церкву, яка би постала як результат об’єднання розрізнених нині конфесій?

Церква Христова – єдина. Господь Бог не творив кількох церков. А церковні поділи настали через людський гріх, зокрема через певну інструменталізацію, використання церкви тими чи іншими земними володарями. Сьогодні ми бачимо дуже чітко і ясно, як церкву використовують у різних політичних цілях. Думаю, що Христова церква у всіх своїх проявах, усіх конфесіях справді мусить найперше відчути, що вона є церквою Христовою. Ми всі разом мусимо наблизитися до Бога. А тоді, очевидно, будемо ближчі один до одного і зможемо справді віднайти ті шляхи для творення єдиної помісної церкви в Україні. Це питання не є таке легке в розв’язанні. Але ми сьогодні відчуваємо в усіх церквах, у всіх конфесіях України, зокрема коли йдеться про церкви Володимирового хрещення, що є велике бажання єдності в більшості вірян, Божого народу. Тому за цю церковну єдність треба перш за все молитися і над нею працювати. Часами ці поділи, які існують у Христовій церкві, вони теж є тою раною, яку треба уздоровляти. І тому спілкування, діалог, молитва, праця над єдністю необхідна і, думаю, буде Богом благословенна.

Як Ви ставитеся до переходу греко-католицьких громад на григоріанський календар?
У нас в Україні поки що нема сталого, активного обговорення цього питання. Натомість коли йдеться про нашу церкву за кордоном, то в різних країнах місцева громада часто є тим суб’єктом, який приймає рішення з благословення їхнього єпископа. Такі рішення ніколи не спускаються згори. Ніколи нікому не можна такі речі наказати.

Чи такі самостійні рішення не вважають певним порушенням?
Церковний календар не пов’язаний з догмою віри. Це питання церковної дисципліни, церковного порядку. І звісно, дуже важливо, щоб, коли ми заводимо якісь порядки, вони не творили нових поділів. Бо для нас найцінніше, найважливіше – єдність. Бачите, ми живемо тепер у суспільстві, яке дуже легко фрагментується, ділиться. Деякі наші громади, наприклад у Сполучених Штатах, навіть пережили календарні війни між собою. Це питання дуже делікатне, воно пов’язане з питанням особистої побожності людей. Ми намагаємося дуже виважено до цього підходити. Зокрема в Україні наша церква вважає за обов’язок вирішувати питання календаря теж у єдності, взаєморозумінні з православними братами. Власне, в контексті попереднього запитання про єдину соборну церкву… Ми вважаємо, що немудро щось робити, що би створювало нові перешкоди, додаткові труднощі. А коли ми відчуємо, що ми разом зможемо перейти на григоріанський календар, зокрема щодо тих нерухомих свят, я думаю, що це буде значно легше зробити, люди це зрозуміють і підтримають.

На мою думку, більшість читачів «Нашого слова», українців у Польщі, хотіли би особисто бути присутніми на зустрічі з Вами, але, на жаль, не всі мають таку можливість. Що б Ви хотіли їм переказати?

Перш за все, я хочу сердечно подякувати українській громаді в Польщі за те, що ви любите свою церкву, за те, що не зреклися своєї віри. Ця любов, з одного боку, принесла багато жертв, а з другого – стала тією силою, через яку Господь Бог воскресив структури нашої церкви тут, у Польщі, і дає їй відродження. Ваша діяльність є дуже важливою, ви – наші речники.

Сьогодні ми переживаємо непрості моменти. Власне, тому я і приїхав уже вкотре до Польщі для того, щоб не тільки виразити слова солідарності, але і щось зробити на підтримку нашої громади, щоб вона відчула, що за її плечима стоїть велика церква і велика держава.

Сьогодні великим завданням української громади у Польщі є інтеґрація нової хвилі українців, які приїжджають тепер з України. Хтось – тимчасово, у пошуках праці, а хтось планує тут залишатися. Велика частина сьогоднішньої міґрації – з центральної частини України, зі східної, з українського Донбасу, де зараз точиться війна. Не всі вони воцерковлені, не всі говорять українською, але всі – сини і доньки нашої рідної землі. Тому я би просив наших вірних із щирим серцем і відкритою душею прийняти своїх братів.

Також я хочу привітати нашу громаду в Польщі з одним дуже гарним ювілеєм. Цього року наша Перемишльська архиєпархія, митрополія буде святкувати 325 років відновлення єдності з Римським Апостольським Престолом. І весь синод наших єпископів готується приїхати до Перемишля в другу неділю вересня для того, щоб разом з духовенством, разом з нашими владиками, мирянами, громадою гідно відсвяткувати цей ювілей. Тож бажаю всім Божого благословення і запевняю у своїй особистій постійній увазі й опіці, своїй солідарності і в молитві за нашу громаду тут, у Польщі. Та взаємно прошу про молитву за нас в Україні й за мене особисто для того, щоб Господь Бог допоміг нам успішно витримати всі ці випробування, які ми зараз проходимо, і щоб Україна залишилася християнською країною, а також вільною і соборною державою.

Світлана Мельник