Життя і проповідницька діяльність Митрополита Андрея Шептицького, ЧСВВ
  • Чтв, 01/11/2012 - 00:00

Першого листопада Українська Греко-Католицька Церква вшановує пам’ять Великого Митрополита, одного з найдостойніших вихідців з Василіянського Чину – Андрея Шептицького.

Родина Шептицьких походить від старовинного українського роду, знаного вже у XIII ст. на Галицькій Русі. В 1284 році князь галицько-київський Лев Данилович надав їм маєтності в перемишльській землі, де вони заложили посілості „Шептиці” i отримали графський титул, з печаткою та власним гербом „Шептицькі” . Під кінець XVI ст. частина роду сполонізувалася; одна його вітка залишилася при східнім обряді, a друга перейшла на латинський . Родина Шептицьких дала п’ять єпископів східного обряду .

П’ятий з черги єпископ з родини Шептицьких, Андрей, митрополит львівський східного обряду, син графа Івана Шептицького, посла на Сейм, і Софії Фредрів (дочки відомого польського комедіографа), народився 29 липня 1865 року в Прилбичах біля Яворова як третій син в родині. Охрещений 9 серпня цього самого року о. прелатом Мартином Узарським, латинським парохом Брухналя, i oтримав ім’я Роман Олександр Марія, а вживане пізніше ім’я Андрей отримав у монашестві . Перше Святе Причастя Роман прийняв у Львові в костелі ОО. Бернардинів у 1876 рoці, a тайну миропомазання у Кракові в 1879 році з рук архієпископа A. Дунаєвськoго . Рoмaн Шептицький мав шестеро братів, з котрих два померли в дитячому віці .

Перші роки свого життя Роман провів у родинному домі у Прилбичах. В 1875 році розпочав навчання в гімназії. Матеріал перших чотирьох класів опанував приватно вдома, а екзамени здавав у польській гімназії у Львові. П’ятий клас гімназії розпочав уже як звичайний учень у вересні1879 року в Кракові. Дня 11 червня 1883 року склав з відзнакою екзамен зрілості . По складенні матури Роман Шептицький разом з батьком відвідав Унів, Палац Митрополитів — колишній монастир ОО. Василіан, де знаходилися пам’ятки по Шептицьких. Про їх діяльність батько не раз оповідав Романові і під впливом цих оповідань в нього зродилося прагнення повороту до народної традиції предків .

В домі Шептицьких у Прилбичах панував дух побожності. Цей дух проявлявся вже в хлоп’ячих літах малого Романа, котрий охоче молився, побожно прислуговував до св. Літургії і приступав до святих тайн . Софія Шептицька надавала великого значення католицькому вихованню своїх синів. Тому особисто вчила дітей катехизму і часто розмовляла з ними на релігійні теми. Коли Роман навчився писати, то на картках паперу писав і сам укладав молитви і розважання на вервиці . Роман Шептицький від ранньої молодості виявляв ознаки священичого покликання. Починаючи дев’ятий рік життя, вперше сказав матері, що хоче стати священиком. Цей його намір зміцнювався в часі навчання в гімназії, коли не раз говорив, що буде греко-католицьким священиком .
В домі Шептицьких у Кракові часто бували найвизначніші польські Єзуїти, такі як історик Владислав Заленський, філософ Мар’ян Моравський, Каспер Щепковський, Генрик Яцковський та інші, котрі пізніше проводили реформу ОО. Василіян. Без сумніву ці зустрічі мали також вплив на священиче покликання Романа і рівночасно впливали на його гомілетичну формацію .

Вже в юному віці він виявляв великі ораторські здібності. Софія Шептицька згадує про те, як одного разу Роман говорив їй про догму Спільноти Святих: „Чи Мама коли-небудь задумувались над догмою Спільноти Святих? Це ж прегарна догма! Коли думаємо про неї, не відчуваємо самотності. Чи Ви, Мамочко, охоплюєте думкою, яке значення має молитва, що її відмовляємо на оцих могилках?” . З часом священиче покликання розвинулося в юнака до монашого покликання, і коли намір вступу до монастиря був уже ясний і рішучий, він виявив його батькам. Батько Романа хотів переконатися в автентичності покликання сина, тому не дозволив йому вступити до монастиря доти, поки не відбуде військову службу та не закінчить студії. Бажанням батька було, щоби молодий і талановитий син по закінченню студій розпочав урядову кар’єру в державній австрійській адміністрації .

Восени 1883 року Роман Шептицький розпочав військову службу в полку Уланів у Кракові, але вже в січні захворів на тяжку скарлатину і був звільнений із служби . В часі військової служби Роман записався на правничі студії у Ягеллонському Університеті. На третьому році студій перенісся до Вроцлава, де був одним з найкращих студентів. Четвертий i п’ятий рік студій Роман закінчував знову в Кракові . В 1884 році разом з своїми приятелями створив товариство Гозія „Societas Hosiana” для католицької молоді . Два роки пізніше Роман почав згуртовувати біля себе університетську молодь, котра збиралася в нього в домі кожної середи. Збиралися там і молодші i найстарші, a навіть долучалися до них такі авторитети, як o. Мар’ян Моравський i o. Євстахій Скороховський, ні в чому не обмежуючи молодших в їхніх дискусіях. „Коли дискусії — згадує Софія Шептицька — ставали іноді чимраз гарячіші, я чула не раз із моєї кімнати, як одне слово Романа втихомирювало запальні уми. Коли він промовляв, усі присутні слухали його уважно, а в кімнаті панувала повна тиша. Коли ж хтось опонував йому, що рідко траплялося, то завжди лише притишеним голосом і в поважному тоні” . Ці зустрічі, без сумніву, також мали великий вплив на майбутню проповідницьку формацію Романa Шептицького.

В липні 1885 року молодий Шептицький брав участь в урочистих святкуваннях св. Кирила i Методія у Велеграді на Моравах. Цього ж року в Кракові він заприязнився з братом Альбертом (Адамом) Хмельовським. Під час перебування в Римі в квітні i травні 1886 року зустрівся з o. Петром Семененком — засновником згромадження Воскресінців. Познайомився з кардиналами Володимиром Чацьким i Мечиславом Ледуховским а також з архієпископом Йосифом Сембратовичем, греко-католицьким львівським митрополитом. Заприязнився також з о. Владиславом Заленським — майбутнім латинським патріархом Антіохії і о. Raffaelo Merry del Val, котрий став кардиналом i ватиканським секретарем стану. В листопаді і грудні 1887 року Роман Шептицький подорожував дo Києва, Москви, Вільна, Варшави і Ченстохови .

В Києві Роман потрапив у середовище народно-української інтелігенції, і дуже велике враження справили на нього Володимир Б. Антонович, професор історії Київського Університету, а також молодий Микола Грушевський — двоє відомих українських діячів . У квітні 1888 року Роман повернувся на Факультет Права Ягеллонського Університету, де 19 травня того ж року здобув ступінь доктора. В роках 1889 i 1890 продовжував далі студії правничі і філософічні студії в Мюнхені і в Відні . Дня 24 березня в 1888 році Роман разом з матір’ю i наймолодшим братом Леоном був прийнятий на приватній аудієнції у папи Левa XIII, котрий уділив йому дозволу зміни обряду з римо-католицького на греко-католицький .

По поверненні до краю, 2 червня 1888 року, Роман Шептицький вступив до новіціяту OO. Василіан в Добромилі, а 1 липня 1888 року, під час облечин прийняв монаше ім’я Андрей . Пo складенні перших монаших обітів 13 серпня 1889 року бр. Андрей дo кінця шкільного року 1889/90 перебував в Добромилі під керівництвом о. Каспера Щепковського. Відмежований від старших ченців, а також від новиків, дотримувався звичайного монастирського порядку, не занедбуючи властивих собі практик покори i скромності. В тім часі студіював також теорію красномовства, застосовуючи її під час різних монастирських урочистостей i виступів, що без сумніву мало вплив на його пізніше добре приготування гомілетичне .

В 1890–1891 роках, разом з іншими василіанами, бр. Андрей продовжував теологічні студії під опікою Єзуїтів у Кракові. 22 серпня 1892 року склав урочисті монаші обіти в монастирі OO. Василіан в Кристинополі, де 11 листопада цього ж року отримав священичі свячення з рук єпископа Юліана Пелеша перемишльського ординарія греко-католицького обряду . Завдяки незвичайним здібностям розуму і серця, незабаром став настоятелем новіціяту OO. Василіан в Добромилі і ректором василіанських місій в східній Галичині . В 1896 році був ігуменом монастиря св. Онуфрія у Львові, a в 1898 році професором моральної i догматичної теології в Кристинопільському монастирі.

У віці 34 років о. Андрей Шептицький був покликаний на єпископську греко-католицьку столицю в Станіславові. Єпископське свячення відбулося 17 вересня 1899 році у Львові, в кафедральному соборі св. Юра з рук нового митрополита Юліана Куїловського . Відразу по єпископських свяченнях владика Андрей енергійно взявся за моральну віднову своєї єпархії. Запровадив також багато організаційних змін з метою віднови Греко-католицької Церкви на своїм терені. Візитував парафії від Буковини аж по Закарпаття. Побудував нові духовні семінарії в Станіславові та передав катедральній парафії свою цінну бібліотеку .

17 грудня 1900 року папа Лев XIII номінував єпископа Андрея Шептицького Митрополитом Галицьким, архієпископом Львівським, i єпископом Кам’янецько-Подільським. Урочисте введення на митрополичий престол до катедри св. Юра у Львові відбулося 17 січня 1901 року. З катедральним собором св. Юра Митрополит був пов’язаний протягом 44 років — до кінця свого життя .

Зверхником Церкви українських католиків став 35-літній видатний інтелектуал, котрий відзначався величезними знаннями в галузі права, філософії тa історії, володіючи дев’ятьма мовами: польською, українською, церковнослов’янською, французькою, німецькою, англійською, грецькою, латинською i гебрейською . З перших хвилин прийняття своїх нових обов’язків архієпископ Шептицький найперше зацікавився Львівською Духовною Семінарією, в котрій в тому часі навчалися семінаристи з трьох галицьких єпархій. В цій Семінарії митрополит Андрей бував частим гостем. Спілкувався з настоятелями, виголошував конференції для семінаристів, розмовляв з ними з кожним особисто. Шукав між ними здібних i готових виїхати на вищі студії до Риму, Відня, Інсбрука i Фрайбурґа в Швейцарії . Вже в першім десятиріччі своєї митрополичої служби мав молодих священиків, вишколених у закордонних університетах, котрих міг призначати на найважливіші посади в єпархії. Також сприяв ідеї створення окремих семінарій для Станіславівської єпархії в 1906 році і перемишльської в 1907 році .

Початок XX століття був періодом інтенсивної душпастирської i проповідницької діяльності галицького Митрополита. З цього часу походять багато його пастирських листів, які є свідченням незвичайної його проповідницької діяльності та гомілетичних здібностей. Також в цьому періоді митрополит Андрей став меценатом мистецтва, заснував Народний Музей у Львові . В 1907 році галицький Митрополит отримав від Святішого Отця Пія X уповноваження i благословення на апостольсько-місіонерську діяльність серед православного населення на теренах, що були віддані під російське панування та в самій Росії. . В 1907–1909 роках Митрополит був провідником Першого i Другого Екуменічного Конгресу у Велеграді .

Друга половина XIX століття поставила перед Греко-католицькою Церквою нові завдання. Внаслідок великої хвилі еміграції з Галичини в кінці XIX століття до Канади, Сполучених Штатів i Південної Америки багато греко-католиків були позбавлені душпастирської опіки. Не було там парафій ані ієрархії Греко-католицької Церкви. В 1910 році митрополит Андрей перший раз вибрався за океан, до Канади, на світовий Євхаристійний Конгрес в Монреалі. Ця подорож мала ще одну мету: Митрополит хотів ближче приглянутися до життя емігрантів і пізнати їх потреби. Емігранти всюди дуже сердечно його вітали, з відстані кілька десятків миль приїжджали до місця, де появлявся Митрополит. Чужоземці, особливо французи, захоплювалися Шептицьким, його особою i проповідями на гарній французькій мові .

Митрополит Андрей Шептицький, як було вже вище зазначено, провадив також пожвавлену душпастирську діяльність на теренах царської Росії. В 1911 році отримав каплицю для греко-католиків в Петербурзі. В 1913–1914 роках видавав місячник російською мовою „Слово Истины” . Іншим важливим елементом душпастирської діяльності Шептицького перед вибухом першої світової війни було прагнення дo зміцнення позицій Греко-католицької Церкви. Після окупації Львова, вже в першу неділю 6 вересня 1914 року, царськими військами Митрополит виголосив у церкві Успіння Пресвятої Діви Марії проповідь, в котрій закликав народ, щоби вірно тримався своєї Церкви, i заявив, що він сам є готовий на всяку жертву . За виголошення цієї проповіді був заарештований i вивезений до Києва, а пізніше до Нижнього Новгорода i в кінці до Курська — де був ув’язненим. В березні 1917 року був звільнений рішенням Тимчасового Уряду. По звільненні Митрополит відбув подорож до Москви, Петербурга і Києва. Керував Синодом Російської Греко-католицької Церкви, для якої призначив екзарха o. Леоніда Фьодорова . По невдалій спробі добратися до Ватикану у вересні 1917 року повернувся до Львова .

Під час вибуху збройного польсько-українського конфлікту в червні 1919 року митрополит Шептицький зважився на переговори з польським провідником Юзефом Пілсудським, котрий прибув до Львова. До зустрічі не дійшло, тому що за наказом генерала Розвадовського Митрополит перебував під домашнім арештом. Цей факт мав характер державного перевороту і дуже несприятливо вплинув на майбутню форму польсько-українських стосунків на терені Галичини. В 1921–1923 роках митрополит Андрей відбув чергову подорож за океан. У західній півкулі візитував греко-католицькі парафії в Канаді, Аргентині, Бразилії i США. Подорожував також по Західній Європі, одночасно обговорюючи питання майбутньої української державності .

По поверненні до Львова митрополит Шептицький розгорнув широку християнсько-суспільну i харитативну діяльність серед українського народу. В своїх проповідях та публікаціях пропагував засади суспільної науки Церкви. В численних пастирських листах, в часописах та конференціях остерігав перед небезпекою комунізму і атеїзму .
Галицький Митрополит також брав активну участь у міжнародних зустрічах на користь єдності Церков. В 1925 році в Малінес (Бельгія) на європейському семінарі наук виголосив реферат під назвою „Психологія Унії” . Жваво цікавився Велеградськими Конгресами, але з огляду на здоров’я по війні брав участь тільки в п’ятім конгресі 1927 року . Однак в цьому періоді свого життя Митрополит дуже багато зробив для зміцнення Греко-католицької Церкви. Заснував Теологічне Наукове Товариство, візитував на Підкарпатській Україні і в Словаччині греко-католицькі єпархії, a в 1928 році заснував греко-католицьку Теологічну Академію у Львові. Під його патронатом в 1933 році відбулася стотисячна зустріч молоді під гаслом „Українська Молодь Христові” .

Період II світової війни був нечувано трудний для Греко-католицької Церкви. У вересні 1939 року митрополит Андрей заохочував духовенство до праці на території Радянського Союзу. Видав наказ священикам не залишати церковних резиденцій, вимагав виконання своїх наказів . В 1941 році видав відозву, в якій вітав німецькі загони, котрі входили на територію Галичини. Тоді ще Митрополит не знав багато про гітлеризм, a сподівався, що німці переможуть Радянський Союз, і спричиняться до віднови української держави. Однак швидко зрозумів свою помилку і в листі до папи Пія XII писав: „Сьогодні майже цілий край є згідний щодо цього, що влада німецька є зла, правдиво диявольська, i то в мірі, мабуть, ще вищій ніж влада більшовицька”. Вже в грудні 1941 року митрополит Шептицький осудив систему влади, незгідної з християнськими засадами. В листопаді 1942 року видав пастирський лист „Не вбивай”, засуджуючи братовбивчі війни і вбивства українців, поляків і євреїв .

Львівський Митрополит цілим своїм авторитетом виступав проти братовбивчих польсько-українських битв. Закликав до примирення в ім’я дотримання етики і моральності християнської цивілізації, справи і почуття національної гідності українців. Був одним з найважливіших інспіраторів українсько-польських переговорів в 1942–1944 роках . В період II світової війни драматично посилився польсько-український конфлікт i перед смертю Митрополит мусив бути свідком тих подій, котрі відбувалися по-іншому, ніж він того прагнув, і котрі були цілком незгідні з тим, чого через ціле своє життя навчав.

Митрополит Андрей Шептицький помер у Святоюрськім палаці 1 листопада 1944 року i був похований у крипті катедри св. Юра у Львові .

З вищесказаного виникає, що митрополит Шептицький був дуже добре приготовлений до своєї діяльності і до ролі, котру відіграв як проповідник і автор пастирських листів. Виростав у побожній католицькій родині, в якій отримав ґрунтовне релігійне виховання. До цього ще долучилися монаша формація і глибоке аскетичне життя, а також солідні філософічно-теологічні студії. Все це взяте разом давало йому знамените приготування до діяльності i проповідницької творчості та до гідного душпастирського служіння, а особливо до — турботливої опіки над своїми священиками. Виявом цієї його турботи є пастирські листи, котрими будемо займатися в наступних розділах.

 

о. Теофіл Штурмак, ЧСВВ
Джерело: http://osbm.info