Життя - неначе мить
  • Суб, 19/07/2014 - 12:59

18 липня 2014 року, минуло 70 років від дня трагічної смерті молодої Сестри Служебниці Тарсикії Ольги Мацьків. Пригадаймо деякі моменти з її життя, яке вона прожила, шукаючи Божу волю щодня.

"Життя наше - це безнастанна боротьба серед хрестів, і лиш з-під хрестів виростають душі геройські та шляхетні".
Уривок з листа с. Тарсикії до родини

27 червня 2001 року Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії отримало від Господа великий Дар – Святіший отець Іван Павло ІІ у часі свого візиту на нашу землю, проголосив блаженними двох сестер нашого згромадження: Йосафату Михайлину Гордашевську та Тарсикію Ольгу Мацьків.

С. Тарсикія Ольга Мацьків народилася 23 березня 1919 року в м. Ходорові у родині Романа та Марії з роду Кука. У сім’ї, окрім Ольги, було ще троє дітей. Батьки були побожні практикуючі християни. Вони виховували дітей, навчаючи власним прикладом сумлінного виконання обов’язків, працьовитості. Молитви, любові до Бога та ближніх.

Ольга ще з дитинства проявляла свою любов до Господа і до людей, яку мати вклала в її серце. Мала Оля була слухняною, розсудливою, любила та шанувала своїх батьків, брата та сестер.

Початкову школу закінчила тут, у Ходорові, також розпочала навчання у місцевій гімназії, але через те, що батьки переїхали до Рави - Руської, вступила до Львівської промислової жіночої школи. Всюди, де вона була, з любов’ю та пошаною ставилася до товаришок, а власною поведінкою давала добрий приклад та заохоту до навчання.

Родинна атмосфера була наповнена доброзичливістю та співчуттям, а також любов’ю. І саме це стало добрим та приготованим ґрунтом у серці Ольги, в яке Господь кинув зерно свого покликання до цілковитої посвяти свого життя Йому.

І це зерно зростало. Ольга щораз більше та сильніше пізнавала Бога та Його любов через особисту зустріч з ним на молитві, щотижня вона сповідалася, приймала до свого серця Христа у Святій Тайні Євхаристії. Однак, коли вона виявила своє бажання посвятитися Богові, то зустріла перешкоди, особливо від матері. Ольга любила матір  і не хотіла завдавати їй болю, але голос Божий у серці теж не давав спокою. Вона шукала, шукала волі Божої, і все ці труднощі та пережиття довірила люблячому Господові і вірила, що Його любов переможе.

Пройшов час. Ольга з Божою допомогою перемогла труднощі. Тоді їй виповнилося 18 років. Час молодості і розквіту душі, час мрій і сподівань. Але вона вирішила подарувати свою молодість, свою любов та усе життя Тому, хто є правдивим Життям та Дорогою до вічного щастя.3 травня 1938 року, Ольга разом зі своєю подругою Ольгою, а згодом с. Борисою Горечою, вступила до Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії у м. Кристинополі.

З перших днів перебування в монастирі Ольга справила на всіх миле та гарне враження. З нею було любо перебувати. Вона була простодушна, покірна, завжди весела. Готова допомогти. Свої обов’язки виконувала точно, була працьовита і відповідальна. У часі відпочинку завжди вміла щось цікаве розповісти, сумних потішала та розвеселяла, любила робити приємні несподіванки для сестер.

4 листопада 1938 року Ольга облечилася в монашу одежу і прийняла нове ім’я – с. Тарсикія.

Своєю веселою і радісною вдачею, любов’ю та ніжністю с. Тарсикія привернула до себе всіх сестер. Сестри її любили та у своїх спогадах писали про неї: «Я спостерегла у неї багато чеснот. Вона ніким не погорджувала, до кожного добре відносилася. Була скромна, покірна та виявляла багато співчуття до сестер, які працювали на господарці».

С. Тарсикія була назначена Ангелом для кандидаток – мала обов’язок допомагати у вихованні тих, які щойно прийшли до Згромадження. Всі свої зауваження-навчання вона завжди давала з великою любов’ю та усмішкою. Для молодих сестер вона була прикладом правдивої служебниці, який сестри запам’ятали на ціле життя.

5 листопада 1940 року з радісним серцем, повним вдячності та любові Божої за великий дар покликання с. Тарсикія склала свої перші обіти.

 Після складання обітів була відповідальною за робітню в монастирі, а також разом з іншими сестрами працювала у господарській школі вчителькою крою та шиття. Мала багато роботи, але робила все, як сама казала, на славу Божу. Перші роки по обітах випали на важкий воєнний час, у якому було багато небезпек. Про це описує в листі до батьків: «Багато тут пережилося: війна, бомби, кулі, а ще до того тепер був сам фронт. На самій границі мешкали, бачили початок війни і переживали ці страшні хвилі, коли безнастанно кидали бомби».

Йшла війна...

У 1943 році російська армія відбила наступ німецьких військ під Сталінградом. Німецькі війська почали відступати. Фронт посувався на Західну Україну.  Люди були досить стривожені. Бо добре пам’ятали досвід недалекого минулого.

1944 рік був багатий на страхіття і небезпеки. С. Тарсикія у цьому часі поводилася якось дивно. Як згадують про це сестри, - жила вже не цим життям, - думками була у вічності. Десь місяць перед приходом більшовиків її приснився сон, що надійшов більшовик, вистрілив із кулемета, поцілив їй у груди і забив. Цей сон сестра пам’ятала дуже добре та щодня готувалася до смерті. При нападах військ була неспокійна. Мала дуже сильну внутрішню боротьбу.

Сестра Тарсикія була свідома того, що відбувається у світі. Вона знала, що більшовики переслідують Церкву, розганяють монастирі, арештовують священиків, монахів, монахинь та вивозять на Сибір. Проте ці обставини не захитали її віри, а навпаки – спонукали до повного віддання свого життя Господеві.

Липень 1944 року. Цей час дуже добре пам’ятає багато сестер та у своїх спогадах підтверджують, що с. Тарсикія перед наступом радянських військ склала обітницю на руки свого духовного провідника о. Володимира Ковалика, ЧСВВ, що жертвує своє життя за навернення Росії, а також за святу католицьку віру.

 «...звечора 17 липня дім сестер попав під обстріл радянських військ. Ввечері 18 липня була  артилерійна підготовка. Велика гарматна куля влучила в дім та не розірвалась. Інша попала в мур над каплицею і теж не розірвалася. Радянська армія взяла під приціл дім, в якому в пивницях тремтіло від страху 50 сестер. В ту ніч дрижала земля, ніхто не спав, усі молилися, довкола варилося, немов у казані, страх забирав сили... Над ранком трохи притихло».

Сестри почали виходити з пивниці... Несподівано задзвонив дзвінок монастирської брами, який розбудив тривожну тишу того липневого ранку. С. Тарсикія була відповідальною за те, щоб відкривати браму, тому й пішла швидко відчиняти, бо думала, що хтось із отців прийшов, щоб відправити Службу Божу, якої так чекала... До брами залишалося кілька кроків... Раптом почувся постріл, який вкоротив цю відстань та життя молодої сестри... Сестра Тарсикія впала мертва, - а здавалося б тільки жити...Коли пізніше вбивцю – більшовика запитали, чому він це зробив, той відповів: «Тому що вона була монашка».

В той час на її місці могла опинитися кожна з 50-ти сестер монастиря. Але Бог вибрав її, бо «... вона була до цього готова...»

Тепер її уже нічого не обходило... Її душа була вже з’єднана з Господом, але тіло лежало ще в пивниці.

День 20 липня нічим не відрізнявся від попередніх, війна продовжувалася. Тому про нормальний похорон сестри Тарсикії було неможливо навіть мріяти, хоча цвинтар був дуже близько. Місце для поховання вибрали у монастирському городі біля статуї Матері Божої.

У Декреті мучеників 2001 року наймолодшою є с Тарсикія Мацьків. Їй було лише 25 років, за які вона зуміла віднайти та впровадити в своє коротке життя найбільші та найсильніші вартості життя, а саме: любов до Бога і до ближніх.

Сьогодні вона може бути прикладом та навчити нас довір’я, рішучості та готовності, щоб віддати своє життя незнаному. Одинокою певністю в її житті був Господь та Його Любов. Не кожна молода людина, маючи 25 років, усвідомлює, хто вона, не кожен у тому віці розуміє життя і його правдиву ціль. Сестра Тарсикія сприйняла життя, як безнастанну боротьбу серед хрестів, звідки виростають душі геройські та шляхетні. Вона зуміла принести своє життя в жертву. Вона мала ціль, за якою ступала крок за кроком. Це був Христос – і подібно до нього – сестра Тарсикія стала невинною жертвою людської сваволі та злоби. Помираючи, вона не мала біля себе нічого, крім хрестика. Хрест був для неї єдиною цінністю, що залишалася, яким боролася за життя і який тепер відкрив їй брами неба...

У 1950 році у Кристинополі розпочалося будівництво Волинського вугільного басейну. Тоді почали руйнувати старі будинки, а також і цвинтар, не зважаючи на те, що люди мали там похоронених своїх рідних. Коли у 1956 році настала так звана «відлига», тобто полегшення режиму радянської влади, то сестри почали писати різні прохання про перепоховання тлінних останків с. Тарсикії, і цей дозвіл вони згодом отримали. Скриньку з тлінними останками перевезли до Львова та у великій таємниці похоронили на Личаківському кладовищі. У зв’язку з тим, що на той час було дуже сильне переслідування Української Греко – Католицької Церкви, то сестри тримали цей факт у таємниці. І аж у 1965 році с. Іванна Білинська показала, в якому місці захоронені тлінні останки с. Тарсикії – це поле № 21, на якому є спільна могила Сестер Служебниць.

Сестра Тарсикія, живучи і працюючи, завжди в молитві поручала Господеві  потреби своїх близьких, своєї землі, народу та Церкви. І тепер, будучи у славі свого Небесного Обручника, її ще більше не байдужі труднощі нашого життя. Тож не втрачаймо цієї нагоди, а звертаймося до неї у своїх молитвах, поручаймо їй свої потреби. Просімо в неї сильної віри та довір’я до Бога, щоб ми могли гідно пройти земний шлях та своїм життям прославити всемогутнього Бога.


Паломництво Святими місцями

Добровільний внесок
вкажіть суму пожертви

  грн/місяць