Зимова подорож вінницької молоді у Карпати
  • Суб, 11/03/2017 - 09:42

 На початку цього місяця березня молоді парафії Покрова Пресвятої Богородиці, м. Вінниці пощастило побувати у Карпатах. Восьмеро учасників різного віку та професій, сівши у вагон, попрямували у зимові гори. Атмосфера була настільки дружня, як одна сім'я.

День 1-ий, четвер

Сюрпризи не змусили довго на себе чекати. Не встигли ми влаштуватися як слід, як раптом виникли деякі труднощі з одним квитком. Це нас трохи налякало, адже здавалося, що доведеться одному з нас  залишити наш мандрівний гурт, але помилка виправилася і ми спокійно продовжили нашу подорож.  Дружня розмова із смачними бутербродами швидко набрала характеру катехизації від отця Луки як “реакцію” на наші численні запитання. Звісно, це було дуже повчальним, а також дозволило об’єднати всіх присутніх у справжню спільноту, у якій живе Господь.   

День 2-ий, п’ятниця.

Досягаємо нашого місця призначення, с. Яблуниця, швиденько кидаємо наші важкі рюкзаки і приміряємо лижне спорядження. Для багатьох з нас усе відбувалося вперше, коли ми вдягнули це “зручне”, дещо важкувате взуття, шолом і врешті закріпили лижі. Правду кажучи, спочатку нас «притягала рідна, засніжена земля» - горизонтальне положення було звичним для нас - тому не дивно, що ми спершу  навчилися падати, а не кататися Насправді важливо уміти правильно падати при катанні на лижах, до того ж це весело! Але згодом ми все ж таки опанували цього гірськолижного «двоногого друга» і  почали насолоджуватися красою природи та спусків. Тут, мабуть, було все - пологі і стрімкі схили, злети і, звичайн … знову ж падіння, але головне, як і в духовному житті, впавши, не опускати руки, а вставати. Це було неймовірно, адже майже усі з нас за кілька годин не тільки стали на лижі і зробили кілька кроків, а й підкорили круті лижні траси.

Вечеря в п’ятницю (оскільки вечерю готували на відкритому вогні, на дровах) була дещо із запахом диму, але дуже смачна: печена рибка і картопля швидко зникли із наших тарілок завдяки нашому здоровому гірському, апетиту. Важливим моментом духовного збагачення стала незабутня «Хресна Дорога» Бенедикта ХVI, у котрій ми духовно пережили нашу щоденну невірність та Любов Христа. Молитовний вечір завершився улюбленим усіма нами і одним із найкращих Господніх дарів – міцним сном. 

День 3-ій, субота.

Ну що, їдемо далі. Ми все ж таки з ліжка встали, і все було не так погано, як  вчора очікувалося. Після ранкових вмивань розпочали день із спільної молитви - утрені. Після ситного сніданку гуляли околицями і каталися на імпровізованих, "креативних" санках, точніше кажучи - на великому  цупкому пакеті ))). Ну а хто б не наважувався оволодіти і цією новою, технікою зимового гірського катання, ліпили снігову бабу, яку дружньо (лагідно) назвали – «баба Осадча».

Згодом подорож повела нас до с. Дора, до будинку де у часи підпілля була греко-католицька семінарія. а тепер є музей. Розповідь з "перших вуст" від семінариста, тепер священиків о. Івана та о. Богдана, вразила усіх. Це було свідчення про їхнього духовного батька та ректора – о. Михаїла Косила. Тут ми здобули неймовірний досвід того, що таке бути християнином і яка є сила великодушного священика. Отець Михаїл Косило мудро виховував покоління священиків, які стали гідною основою сучасної вільної Греко-католицької церкви. Тому й розуміємо вчення Святої Церкви щодо величі ревного священика – він є другою особою після Бога на Землі, і це дійсно так. Наприклад, Святий Григорій Нісський казав: «Священик, що приносить Богові жертву – це ніхто інший, а сам Христос», бо священик покликаний говорити людям про Христа, бути для них «Іншим Христом». Він мав особливий дар, щоб навчати хлопців і служити Господу, ризикуючи своїм життям та друзів. Любов до Бога була такою сильною, що семінаристи в умовах переслідування зуміли здобути освіту (часто навчаючись уночі, адже удень працювали або навчалися), переписували книжки вручну, ховали Святе Письмо, правили Службу Божу у лісі під різноманітним прикриттям. По шкірі аж мурашки бігали від почутого... Закінчили нашу бесіду жартами від о. Богдана про семінарійне життя. Образ священика о. Михайла Косили, його педагогіка залишиться в нашому серці та пам’яті, сподіваюся, назавжди.

Увечері ми мали сповідь та спільну Божественну Літургію. “Ми побачили, як одна людина, завдяки всецілому упованню на Бога, змогла змінити історію цілого цього регіону. ” (З проповіді о. Луки про о. Михайла Косилу).

А увечері, крім Небесної Поживи, не забули і про земну -  смакували чудовим борщем від наших кухарочок! Опісля, прогулюючись надворі, вирішили помолитися вервицю на холодному гірському повітрі.  Завершив день довгоочікуваний сон.

День 4-ий, неділя.

Цього дня наша подорож дійшла до свого завершення. Шкода, що час так швидко минає! Сьогодні ми не могли пропустити сніданку і недільної Служби Божої. Запасів їжі було багато, ранковий перекус був вельми ситним, тому ми вирішили до церкви йти пішки. Це була гарна прогулянка, майже 6 кілометрів (трохи більше однієї години швидким темпом).  Під час Служби ми всі вслухалися у спів місцевого хору. Після Божественної Літургії ми попрощалися з господарями нашого дому і поїхали до Яремче. Там нам пощастило посмакувати смачними варениками.

Дорогою у поїзді ми спільно молилися вервицю, ділилися враженнями і грали у ігри. Ну от і все. Нічна Вінниця зустріла нас рідним теплом і спокоєм. Ми з веселим настроєм і незабутніми враженнями попрямували кожен до свого дому.

Дякуємо  Богові за усі видимі та невидимі дари, а також усім нашим небесним покровителям за охорону, і земним спонсорам – за матеріальну допомогу у здійсненні нашої мрії. Ще раз велика подяка!

молодь, учасники подорожі, парафії Покрова Пресвятої Богородиці, м.Вінниця