«Чи заголовки, які неможливо перетравити, на тему Бенедикта будуть повторюватись постійно? Місяць за місяцем? Коли нарешті ніхто не відважиться піднести руку на Папу-емерита?», - запитує Петер Зеєвальд, автор монументальної біографії «Бенедикт XVI. Життя» у статті, розміщеній на німецькомовному католицькому порталі kath.net.

Папський біограф пише про нічим не обґрунтовану постійну кампанію проти Бенедикта XVI і нещодавню скаргу, подану на нього до Окружного суду в Траунштайні.

Публікуємо текст статті п. Зеєвальда.

Чи заголовки, які неможливо перетравити, на тему Бенедикта будуть повторюватись постійно? Місяць за місяцем? Коли нарешті ніхто не відважиться піднести руку на Папу-емерита?

Читачі у всій країні були здивовані новими сенсаційними заголовками: «Чи Папа Бенедикт XVI постане перед судом? Інформаційна служба «Watson» повідомила: «Папа Бенедикт співучасник?». Для агенції «Bild» папа-німець став «невдахою дня». А церковний експерт з «Augsburger Allgemeine» з місця подій повідомив, що «процес щодо зловживань проти Бенедикта XVI вже є успішним».

До речі, жодна з цих газет не повідомила про урочистість, що відбулась в Мюнхені з нагоди 95-их уродин колишнього глави Католицької Церкви, під час якої колишній прем’єр Едмунд Штойбер вихваляв папу з Німеччини як одного із найвидатніших особистостей наших часів. Так само локальна газета «Süddeutsche Zeitung» мовчала на тему цієї події. Замість того, журналіст, що займається в газеті релігійною тематикою, нагадував де лише було можливо, що колишній папа склав фальшиві свідчення стосовно зловживань, які згодом був змушений спростувати. Він не згадує про те, що це не було фальшиве свідчення, а лише помилка, відповідальним за яку був не Папа-емерит, і яка виникла під час записів зовнішнього працівника.

Щоб спровокувати свіжу хвилю обурення з постійної кампанії проти Бенедикта XVI, достатньо було, щоб якийсь зарадний берлінський юрист подав скаргу в Окружному суді Траунштайна. В обґрунтуванні адвокат аргументує, що його клієнт був жертвою сексуального зловживання з боку Петера Г., священника з Ессен, котрий також працював в Мюнхені. Ратцінґер, як єпископ, не подбав про те, щоб цей чоловік перестав працювати. Він несе «солідарну відповідальність». Раніше юрист взяв на борт кількох журналістів, які надали необхідну ударну хвилю. Те, що сталось згодом, це добре відоме цунамі, яке у випадку Бенедикта багаторазово проходить світом медій.

Хіба не має значення, що клієнт адвоката ще навіть не був народився, коли Ратцінґер був єпископом в Мюнхені? Або що слідство, вартістю 1,5 млн євро, проведене мюнхенським правничим бюро «Westpfahl, Spilker, Wastl», на яке посилається цей позов, не може надати жодного доказу того, що Ратцінґер був замішаний у приховування випадків зловживань?  На думку колишнього федерального судді Томаса Фішера, Мюнхенська юридична фірма створювала вигляд незалежного й нейтрального судового розгляду, як державний суд, хоча приватна експертиза немає жодного значення для суду.

Невдача Церков у боротьбі зі сексуальними зловживаннями, вчиненими духовенством, є жахлива і непростима. На неї немає іншої відповіді, аніж та, що полягає у виясненні, надолуженні та ліквідації структур, що сприяють зловживанням. І зрештою, що не менш важливо, найбільше турбота у всіх сферах суспільного життя. В одному лише 2020 році федеральний суд встановив 14 594 випадки зловживання неповнолітніми у Німеччині. Занотовано також 18 761 випадок дитячої порнографії. Звичайно, що віддавна одним із огидних побічних наслідків зловживань є їх інструменталізація. Повідомлення журналістів, що спеціалізуються на церковній тематиці і вже не знають як відрізнити інформацію від дезінформації, перетворились на толерований медіа-скандал. Прикладів цього можна навести сотні. Особи, що займають відповідальні позиції на всіх щаблях влади, відвертають погляд. Вони толерують усілякі маніпуляції, коли лише з’являється найменша можливість поставити під загрозу спадщину Бенедикта.

Сам Папа-емерит відмовився від спроб самозахисту. Це марно – каже він на основі свого багаторічного досвіду із «якісною журналістикою» в країні свого походження. Хто б хотів з ним не погодитись? Коли в січні тріо юристів з Мюнхена представили свій рапорт експертів на тему сексуальних зловживань в архиєпархії у 1945-2019 роках, оголошення «спеціального рапорту експертів» щодо років єпископства Ратцінґера 1977-1982 (тобто лише п’ять із 74 років звітного періоду» вже сигналізувало, що ці юристи мали на думці.

Презентації передувала медіа-кампанія, яку проводив «Die Zeit», і метою якої було виключно попереднє засудження. Коли було виявлено помилку у свідченні Ратціґера щодо його присутності на певній зустрічі, обов’язком юристів було звернути на неї увагу Папи-емерита. Вони цього не зробили. Лише для того, щоб мати змогу спровокувати скандал.

Бенедикт XVI запевнив, що не був задіяний у справу зловживань священника Петера Г. Він ніколи не зустрічався з цим священником, котрий підлягав єпархії Ессен, а в Мюнхені перебував лише впродовж короткого часу, з метою пройти лікування. Він одразу пояснив, звідки взялась помилка (до речі, не суттєва) щодо його неприсутності на зустрічі, однак кожне його слово надалі інтерпретували як «заплутування в павутині брехні». На радіо «Deutschlandfunk» редактор Крістіана Флорін, котра займається церковною політикою, повідомила, що звинувачення проти Бенедикта XVI стосувалось того, що він «свідомо сказав неправду – тобто збрехав – у своєму свідченні в мюнхенській експертизі». Насправді ж, навіть юристи не висунули такого закиду.

На відповідному засіданні ради ординаріату – продовжувала Флорін – «вирішено», що священник Г. «має бути прийнятий до мюнхенської архиєпархії і повернутий до душпастирської праці – незважаючи на те, що в минулому він розбещував дітей». Це повідомлення також довільно придумав журналіст. Цього ніде у рапорті немає. Насправді, на підтримку своїх обвинувачень юристи могли представити лише здогадки і «чутки». Водночас вони відкинули презумпцію невинуватості в правовій державі, щоб звинуватити Папу-емерита у «невідповідній поведінці» у чотирьох випадках на основі непрямих доказів – і то лише «з великою правдоподібністю».

Якщо адвокат з Берліна дійсно хотів захистити свого клієнта, то він також повинен був зосередитись на кардиналах Веттері та Марксі. Власне не за каденції Ратцінґера, але за каденції його наступників винуватець зловживань став священником. Очевидно, довелось би хоча б раз відмовитись від того, щоб бути в центр уваги.

Нагадаю: після інтенсивного аналізу документів, представлених юридичною конторою «Westpfahl, Spilker, Wastl», група радників-юристів Папи-емерита зробила наступні висновки:

1. Йозеф Ратцінґер, як єпископ Мюнхена, не знав, що священник Петер Г. «був виконавцем зловживань, ані що він був залучений до душпастирства. З актів випливає, що на засіданні ординаріату 15 січня 1980 р. не було прийнято жодного рішення у справі душпастирської праці священника Петера Г».

2. Стосовно трьох інших випадків ймовірної невластивої поведінки стверджується: «У жодному з цих випадків… Йозеф Ратцінґер не знав про дії чи підозри, що стосуються сексуальних зловживань, вчинених священниками. Експертиза не містить жодних доказів, що вказували б на те, що було по-інакшому».

Папа Бенедикт з повним переконанням прийняв і підтримав інформацію у справі зловживань у своїй колишній єпархії. Він заявив, що в інтересах жертв є «добре, повністю і ефективно розглянути справу». Сьогодні слід додати: також в інтересах папи-німця. У цьому світлі було б добре, якби судді в Траунштайні зайнялись цією справою. Звичайно, ніхто не може серйозно повірити, що таким чином можна завершити тривалу кампанію очорнення Бенедикта XVI.