Зустріч із світом культури
  • Срд, 25/09/2013 - 13:07

Промова Святішого Отця Папи Франциска

(Папський Богословський Факультет Сарденії, м. Кальярі, Італія, 22 вересня 2013 року)

Дорогі друзі, доброго дня!

Я висловлюю сердечне вітання всім. Особлива подяка отцю ректору та викладачм за слова вітання, і бажаю Вам всього найкращого у роботі трьох інституцій. Мені приємно чути, що вони працюють разом, як друзі, і це є дуже добре! Я дякую і заохочую всіх у цьому Папському Богословському Факультеті, який так щедро нас приймає, а особливо отцям єзуїтам, котрі ревно працюють та трудяться на благо всьому навчальному факультету. Адже підготовка кандидатів до священства є основною метою цього закладу, також не менш важливою є і формація мирянян.

Не бажаю зараз проводити тут академічної лекції, хоча контекст і те, що ви є кваліфікованою групою науковців може від мене цього зажадати. Я радше волію запропонувати вам деякі думки вголос, які походять з мого власного досвіду, як людина і пастиря Церкви. І ось чому я дозволю собі взяти уривок з Євангелія, який нам розповідає про Воскреслого Ісуса та учнів з Еммаусу. У цьому уривку я вибрав три ключових слова: розчарування, смирення та надія.

Ці двоє учнів несуть у своїх серцях страждання і дезорієнтацію в смерті Ісуса, вони розчаровані, бо не знають як буде далі. Подібні настрої також знаходимо і в нашій сьогоднішній ситуації: розчарування у зв'язку не лише з економічною і фінансовою кризою, але й екологічною, освітньою, моральною та людською. Це «криза, яка стосується сьогодення і майбутнього, яке розхитує поняття ролі і місця людини у нашій західній цивілізації, і це має вплив на весь світ. І коли я кажу криза, я не називаю це трагедією. Китайці, коли хочуть написати слово «криза», записують його двома символами, які мають значення: одне – небезпеки, інше – означає можливість. Коли ми говоримо про кризу, ми говоримо про небезпеку, але також не потрібно і виключати можливості. Саме в цьому сенсі, використовую це слово. Звичайно, кожен період історії приносить з собою важливі елементи та події, але, принаймні, за останні чотири століття, ми не бачили такого потрясіння фундаментальної визначеності людини як у наш час. Я думаю, що погіршення стану навколишнього середовища – це небезпечно, подумаймо також і трохи наперед: вода, війна, соціальний дисбаланс, страшна сила зброї – про яку ми говорили дуже багато в ці дні, економічна та фінансова системи, які ставлять в центр уваги не людину, а гроші, розвиток і важливість засобів масової інформації, зв'язк можливостей транспортних систем. Ці зміни стосуються того, яким чином людство здійснює своє існування у сучасному світі.

Зіткнувшись з цією реальністю, якою є наша реакція? Повернемося до двох учнів по дорозі в Еммаус, котрі були розчаровані у смерті Ісуса. Ми бачимо їх такими, що намагаються втекти від реальності, далеко від Єрусалиму. Таке ж відношення ми можемо бачити і в цей наш конкретний історичний момент. У кризових ситуаціях ми переповнені песимізмом у відношенні до будь-якої можливості ефективного її розвязання. У певному сенсі можемо зрозуміти цих учнів, оскільки вони перебували у динаміці та менталітеті духовного і богословського руху у другому столітті після Різдва Христового, який ще називається «апокаліптичним». У нас чомусь немає стремління думати крізь призму апокаліптичну. Песимістична концепція людської свободи та історичних процесів, які ми бачимо, призводить до свого роду паралічу розуму і волі. Розчарування також призводить до втечі, пошуку «острова», або хвилини відпочинку. І це є «щось схоже на відносини Пілата» у сцені «вмиття рук». Відношення, яке є «прагматичним», але насправді ігнорує крик про справедливість, соціальну відповідальність, гуманізм; такий стан речей призводить до індивідуалізму, лицемірства та цинізму. Це спокуса, яка чатує над нами, якщо ми підемо цим шляхом ілюзій та розчарування.

На даний момент ми повинні поставити собі запитання: чи є спосіб, щоб піти далі добрим шляхом в нашій ситуації? Чи ми вже змушені йти у відставку? Чи дозволимо собі на те, щоб, приховати надію? Чи нам варто втікати від реальності? Чи краще за все «вмити руки» як Пилат і закритись в собі? Я гадаю, що не тільки існує шлях виходу, але цей час, в якому ми перебуваємо, може стати для нас сприятливим історичним моментом і спонукати нас шукати і знаходити способи надії, яка відкриє нові горизонти для нашого суспільства. У цьому пошуку неоціненною є роль Університету. Університет як місце обробки і передачі знань, навчає «мудрості» у найглибшому сенсі цього слова, він виховує особистості. У цьому напрямку хотів би запропонувати деякі короткі ідеї для подальших роздумів.

А. Університет як місце проникливості та розпізнання. Це важливо, щоб могти прочитати реальність, дивлячись на неї в обличчя. Часткові або ідеологічні свідчення не потрібні, вони тільки годують ілюзії і розчарування. Читайте реальність, але і живіть цією реальністю без страху, без розуміння її як щось катастрофічне. Кожна криза, навіть сьогоднішня, є певним шляхом; для прикладу матір під час пологів зустрічається із муками та терпіннями, які включають в себе також втому, труднощі і страждання, але це все тягне за собою горизонт життя, оновлення, приносить силу надії. «Зміна» – це не криза, це криза «зміни епох». Це епоха, яка змінюється. Епохальні зміни не є поверхневими, тому те, що ми називаємо кризою може стати моментом очищення та переосмислення нашої економічної і соціальної моделі і настановлює нас на певну концепцію прогресу, який потрібний, щоб відновити людину у всіх її вимірах. Розпізнання відбувається на основі етичних і духовних принципів, включає в себе питання що таке добро, посилається на значення бачень людини і світу, бачення людини в усіх її вимірах, особливо в духовному, трансцендентному. Ви ніколи не зможете розглянути особу в якості лише «людського матеріалу»! Це, мабуть, приховані пропозиції функціоналізму. Університет як місце «мудрості» має дуже важливу роль у формуванні дару розпізнання, щоб у подальшому плекати надію. Коли невідомий мандрівник, котрий є воскреслим Ісусом, підходить до двох учнів з Еммаусу – сумних та невтішних, Він не намагається приховати реальність розп'яття, яка для них була очевидною поразкою, що привела їх до кризи, а навпаки, запрошує їх ознайомитися із реальністю, направляючи їх у напрямку розуміння Його воскресіння: «О безумні і повільні серцем ... хіба не треба було Христові так страждати і увійти в Свою славу?» (Лк 24,25-26). Розрізнити не означає уникнути, але серйозно читати без забобонів, так як є насправді.

Б. Інша справа: Університет як місце, де ви випрацьовуєте культуру наближення. Культура наближення – це свого роду нова пропозиція. Ізоляція та герметизація в собі або в своїх власних інтересах ніколи не була і не є способом відновити надію і працювати над власним оновленням, досконалістю. Саме наближення відображає та показує нам істинне обличчя культури зустрічі. Ізоляція, немає наближення. У зіткнення культур також немає культури зустрічі. Університет є особливим місцем, де ви вчите, ви живете та наповнюєтесь цією культурою діалогу, а не роздору. Рівні відмінності і плюралізм – один із ризиків глобалізації, це призводить також і до крайнощів, так що вони стають джерелом конфліктів, проте, їх можна спрямувати для конструкттивної конфронтації. Це означає шукати та намагатись зрозуміти і з пошаною використовувати багатства та особливості інших, вважаючи їх певним фактором зростання. Динаміка, яка регулює відносини між людьми, між групами, між країнами, часто не є близько до них, вона з ними зустрічається і відбувається процес конфронтації, а не порозуміння. Я знову хочу звернутися до нашого уривку з Євангелія. Коли Ісус наблизився до двох учнів по дорозі в Еммаус, Він прислухався до їх розмови, бачив їхню реальність, їхнє розчарування протягом подорожі, але Він йде до них на зустріч, взаємодіє з ними таким чином, що розпалює в серцях їхніх надію, відкриває їм нові горизонти, які вони можуть «освоїти» після зустрічі із воскреслим Христом. Ніколи не бійтеся цієї зустрічі, діалогу, протистояння, навіть серед університетів на всіх рівнях. Тут ми знаходимося на богословському факультеті. Дозвольте мені сказати вам: Не бійтеся бути відкриті до горизонтів трансцендентності, зустрічі з Христом, аби поглибити відносини із Ним. Віра ніколи не зменшує простір, розуму, але вона відкриває нам цілісне бачення людини і реальності і захищає розуміння людини як «людського матеріалу».

В. Останній елемент: Університет як місце підготовки до солідарності. Слово «солідарність» не тільки належить до християнської лексики, але і є ключовим словом у людському словнику. Як я вже говорив сьогодні, це слово дуже промовисте, та є ймовірність, що в епоху нашої кризи воно може бути видалено зі словника. Розрізнення реальності, приймаючи момент кризи, розвитку культури зустрічі та діалогу, спрямованих на солідарність як фундаментальний елемент для оновлення нашого суспільства. Зустріч, діалог між Ісусом і двома учнями дорогою в Еммаус, розпалює надію і оновлює життєвий шлях, веде до спільного: вони впізнали Його в ламанні хліба. Це знак Євхаристії, Бог в Христі так близько є до людини, відчувається Його постійна присутність, Він готовий, щоб поділитися своїм власним життям. І це говорить Він всім, навіть тим, хто не вірить, що власне є у солідарності невисловленій, але живій, де відбуваються стосунки з іншими, не як до «людського матеріалу» або «числа», але як до людської особи. Немає майбутнього для будь-якої країни, для будь-якого суспільства, для нашого світу, якщо ми не зможемо бути більш солідарними. Солідарність як спосіб увійти в історію життєво важливих областей, в яких конфлікти, напруженості чи навіть протилежності досягають гармонії, яка породжує життя. У цих роздумах про реальність зустрічі з кризою, я знайшов у молодих політиків дещо інший спосіб мислення про політику. Я не кажу, що це краще чи гірше, але іншу методу в них. Вони говорять по-різному, вони намагаються. Їх музика відрізняється від нашої. Але не біймось! Давайте послухаємо її, давайте поговоримо з ними. У них є інтуїція: давайте відкриємо для себе свою інтуїцію. Це інтуїція молодого життя . Я кажу молодим політикам, тому що це те, що я чув, але молодь взагалі намагається керуватись іншим ключем. Щоб допомогти у такій зустрічі, слід почути нам музику цих політиків, «науковців», молодих мислителів.

Перед закінченням, дозвольте мені підкреслити, що ми, християни є людьми віри і це вже саме по собі дає нам тверду надію, яка змушує нас розрізняти реальність, щоб випробувати наближення і солідарність, бо Бог увійшов у нашу історію, став людиною в Ісусі, Він поринув в нашу слабкість, ставши поруч з усіма, показуючи на практиці свою солідарність, особливо до бідних і нужденних, відкриваючи їм нескінченний горизонт надії і безпеки.

Дорогі друзі, дякую Вам за цю зустріч і за увагу, нехай надія буде цим світлом, що сіяє щоразу, коли ви навчаєте і навчаєтесь. Також бажаю вам мужності в цей час музичний, аби був для усіх часом сприятливим для подальшої праці!

Нехай Господь благословить Вас!

Інформаційна служба Комісії УГКЦ Справедливість і Мир

Джерело: www.vatican.va

 

 
на правах реклами:

 Біографії художників. Опис та художні твори на мистецьку тематику. Написання творів під замовлення на сайті http://tvirua.com/