Третій і останній день Апостольського візиту Папи Франциска до Вірменії розпочався приватною Святою Месою в каплиці, приготованій в Апостольському палаці в Ечміадзині та зустріччю з 14-ма вірменськими католицькими єпископами, троє з яких з Вірменії, а інші з діаспори, та священиками, що здійснюють своє служіння в країні. Зустріч відбулась у приватній формі і її не транслювало телебачення.

Вірменська Церква сягає своїм корінням до апостольських часів, коли в другій половині І сторіччя там проповідували святі апостоли Тадей та Вартоломей, які й заснували перші християнські громади. 301 року християнство у Вірменії було проголошене державною релігією і, таким чином, вона стала першою державою у світі, де християнство набуло такого статусу.

У 506 році Синод Вірменської Церкви не прийняв рішень Вселенського Халкедонського Собору, що відбувся 451 року, на якому не було жодного вірменського єпископа. Так утворилась Вірменська Апостольська Церква, яка належить до давньосхідних, дохалкедонських Церков.

Перші контакти між частиною Вірменської Апостольської Церкви та Римським Престолом почались у ХІІ сторіччі. Перша унія протривала від 1198 до 1375 року. А вдруге спробу укласти унію здійснено на Флорентійському соборі 1439 року.

Датою народження Вірменської Католицької Церкви в єдності із Святим Престолом, вважається 1742 рік, коли Папа Венедикт ХІV надав їй статус та визнав Авраама Ардзівяна Патріархом Кілікійськійським для вірмен-католиків з осідком у Бейруті.

Унію з Римом підтверджено багато разів і в численних місцях. Щоб підкреслити зв’язки, які єднають з Наступником святого Петра, кожен патріарх додає до свого імені, яке носив ще перед вибором, також і ім’я Бедрос – «Петро» вірменською мовою.

Інакше розвивалась справа вірменської унії на заході теперішньої України. У Львові, де з ХІV сторіччя існувала єпархія Вірменської Апостольської Церкви, 1630 року її єпископ Миколай Торосович проголосив поєднання з Римом, в 1635 році повторив його у присутності Папи Урбана VІІІ, отримавши титул архиєпископа. Львівська архиєпархія вірмено-католицької Церкви була безпосередньо підпорядкована Папі і проіснувала до 1944 року. Протягом трьох століть її очолювали 12 архиєпископів, останнім з яких був Преосвященний Йосиф Теодорович, який помер 1938 року.

У Вірменії діяльність Вірменської католицької Церкви була заборонена в 1926 році. Духовенство або відразу вбили, або заслали на Сибір, а храми і церковні будинки були сконфісковані або зруйновані. До 1991 року у Вірменії не було жодного католицького священика.

Главою Вірменської католицької Церкви є Блаженніший Кілікійській Патріарх Крікор Бедрос ХХ Ґаброян, обраний 2015 року. Осідок патріархату розташований Бзоммарі поблизу Бейруту. Йому підлягає 1 митрополія, 4 архиєпархії, 9 єпархії та ординаріатів, 2 патріарші екзархати і 1 апостольський екзархат.

У Вірменії католики становлять 10% населення. Вірменська діаспора в світі перевищує кількість мешканців Вірменії. Вона численно поширена в країнах Близького Сходу, в Туреччині, у Франції та Греції, в Латинській Америці та США.

13 липня 1991 р. утворено Ординаріат для вірних вірменського обряду у Східній Європі, юрисдикція якого поширюється на католиків вірменського обряду у Вірменії, Грузії, Україні та Росії. Його від 2011 р. очолює архиєпископ Рафаїл Мінассіян, осідок якого знаходиться в Ґюмрі, де Папа у суботу відправляв Святу Месу.

Католицька Церква у Вірменії зустрічається із значними ускладненнями, як недостатня кількість священиків та фінансові труднощі. У вересні 2015 року в Гюмрі посвячено католицький катедральний храм Святих Мучеників, споруджений за підтримки Святої Столиці, єпископату Італії та США та ряду допомогових організацій Німеччини.

Архиєпископ Рафаїл Мінассіян вказав, що найголовніше завдання полягає у поглибленні католицької віри в людських душах, щоб змогти реагувати на всі нові тенденції й виклики, які ставить сучасне суспільство. Секуляризм, матеріалізм, споживацтво, глобалізація, яка може бути чимось дуже добрим,  але також і дуже небезпечним – це фактори, які можуть бути дуже загрозливими для християнського формування. Потрібно бути пильними, розсудливими, і, одночасно, відкритими для всіх цих явищ і викликів.