Лише в найгіршому сні можна було уявити собі, що 70-ту річницю депортації кримськотатарського народу світова спільнота відзначатиме, поставши перед загрозою нового його переслідування. Причому знову, як і сім десятків літ тому, долю цього народу вирішуватимуть пройдисвіти, що отримали легітимацію від злочинного режиму Кремля.

Проте песимізм цього висновку не відповідає оптимістичній візії майбутнього, яка характерна кожному, хто не приймає фаталізму зла. Так, сьогодні на прекрасну землю Криму знову прийшла біда. Так, Росія перетворює півострів на нашпигований зброєю міноносець, в якому стає неможливим реалізувати мрію кримськотатарського народу про відродження своєї культури. Однак час можна повернути назад лише на коротку історичну мить, і це, як правило, закінчується для спинювачів часу фатально.

Трагедія депортації кримських татар, як і трагедії інших народів «скривавлених земель» комуністичної імперії, досі залишаються у світі до кінця не визнаними й не осмисленими, злочини примусового переселення – в судовому порядку не засудженими і їхніми виконавцями не спокутуваними. Суспільство, яке не очистилося від тягарів давніх злочинів, не спроможне чинити гідний опір новим зловживанням владою. Це ставить нас усіх перед потребою знайти належну відповідь на виклики часу – і у виконанні цього завдання український і кримськотатарський народи є природними союзниками.

Сім десятиліть тому кримські татари опинилися наодинці зі своїм лихом, але не змирилися з втратою рідної домівки і, попри великі труднощі, повернулися на рідну землю. Сьогодні обов’язок України – і як держави, і як народу – не залишити своїх братів напризволяще і зробити все від нас залежне, щоб кримськотатарський народ міг долучитися до сім’ї вільних європейських націй разом з нами і своєю Батьківщиною – багатонаціональним Кримом. Свобода українського народу ніколи не буде повною без свободи і вільного розвитку кримських татар.

Обидва народи «ще запанують у своїй сторонці», бо їхні нинішні недуги, схоже, мають провіденційний сенс, який спонукає до біблійних порівнянь: «Недуга ця не на смерть, а на славу Божу» (Ів 11:4).

Ми поділяємо біль кримськотатарського народу і вшановуємо памʼять про невинні жертви страхітливої депортації. Ми солідаризуємося зі справедливими вимогами кримських татар і віримо в прийдешню їх перемогу.

Ректорат УКУ