«Живі частини Церкви – живуть повнотою католицизму». Вайґель про велику потребу в реформах після понтифікату Франциска

«Після смерті папи залишається ще багато роботи з реформ: фінансової, богословської та іншої», – зазначає Джордж Вайґель у своїй останній колонці «Ретроспектива понтифікату».

У своїй останній колонці «Папська ретроспектива», опублікованій у журналі First Things, Джордж Вайґель спробував підсумувати понтифікат Папи Франциска, який помер у Великодній понеділок.

Американський теолог і публіцист визнав, що після обрання кардинала Бергольйо папою 13 березня 2013 року він очікував понтифікату «у широкій спадкоємності з його двома попередниками, хоча й з характерними особистими акцентами». «Так само, як, насмілюся сказати, більшість кардиналів, які проголосували за обрання архиєпископа Буенос-Айреса 266-м єпископом Рима», – зазначив він.

Він нагадав, що на той час вважалося, що Франциск буде «папою-реформатором, який ще більше стимулюватиме місію та євангелізацію Церкви, налагодивши ватиканський безлад, який дестабілізував понтифікат Бенедикта XVI».

«Але протягом наступних дванадцяти років цього не сталося», – скаржиться Вайґель.

Американський теолог зазначає, що «очевидне» співчуття Папи Франциска до знедолених та бідних «безумовно допомогло світові краще зрозуміти, що Католицька Церква йде за своїм Господом, простягаючи цілющу руку тим, хто маргіналізований на периферії суспільства». Він наголошує, що його інавгураційне апостольське повчання Evangelii Gaudium було «голосним підтвердженням євангельського наміру ІІ Ватиканського Собору, у продовженні великої енцикліки Івана Павла II Redemptoris Missio та Апаресідського документа», а також закликом Папи до молоді на першому Всесвітньому Дні Молоді в Бразилії: не бійтеся пробувати нові шляхи, щоб привести інших до Христа, навіть якщо деякі з цих шляхів не працюють.

Ватиканіст наголошує, що через рік після свого обрання Папа Франциск знову відкрив те, що вважалося вирішеним питанням – питання Святого Причастя для несакраментальних шлюбів.

«Таким чином, він запустив динаміку, яка стала перешкодою для реєвангелізації секуляризованого західного світу та посіяла плутанину там, де Нова євангелізація мала великий успіх, особливо в країнах Африки на південь від Сахари», – пише Вайґель.

Він додав, що ця «модель порушення того, що вважалося усталеним», продовжувалася протягом усього його понтифікату та охоплювала питання морального життя – зокрема реакцію Церкви на дедалі дивакуватіші твердження сексуальної революції, питання устрою Церкви – зокрема кого Церква мала право висвячувати та питання взаємин католицизму з великими державами світу, які прагнули поставити Церкву на ноги, як у Китаї.

Публіцист зазначає, що після смерті папи залишається «велика реформаторська робота, яку потрібно виконати: фінансова, теологічна і не тільки».

«Але ще фундаментальніше те, що наступний понтифікат має зрозуміти те, чого, здається, не зрозумів понтифікат Франциска: християнські спільноти, які зберігають чітке розуміння своєї доктринальної та моральної ідентичності та меж, можуть не лише пережити «кислоту постмодернізму», але й мають шанс навернути постмодерністський світ», – говорить він, додаючи для контрасту, що «християнські спільноти, ідентичність яких стає незв’язною, межі яких стають пористими та які віддзеркалюють культуру, замість того, щоб намагатися її навернути, в’януть та вмирають».

«Живі частини вселенської Церкви – вони живуть повнотою католицизму, згідно з євангелізацією Івана Павла II. Вмираючі частини вселенської Церкви, як у Німеччині, все ще намагаються втілити в життя невдалий проект «легкого католицизму», – сказав він в інтерв’ю для «Rzeczpospolita».

У тому ж інтерв’ю він ще раз наголосив, що найважливішим завданням для нового папи буде «відновлення доктринального, морального та адміністративного порядку в управлінні Церквою».

«Як завжди, найважливіше питання для майбутнього католицького майбутнього: «Тільки ж Син Чоловічий, коли прийде, чи знайде на землі віру?» (Луки 18, 8) – «віра, раз назавжди передана святим» (Юди 1:3), і ніяка інша» – підсумував Джордж Вайґель він у своїй статті на firstthings.com.

За матеріалами opoka.org.pl.