Молитовне чування за життя у соборі Нотр-Дам у Парижі

Щороку, починаючи з 2009 року, у паризькій митрополії проводиться молитовне чування за життя – тема, яка стає дедалі важливішою у Франції. Вже у контексті парламентських дебатів щодо евтаназії минулорічний захід проходив під гаслом: «Коли я слабкий, тоді я сильний» (2 Кор 12, 10). Цьогоріч – зосереджується на надії.

Життя – це скарб

«Будівничі любові, живімо в надії!» – це девіз 16-го Молитовного чування за життя, яке відбулося в середу, 21 травня, о 19:30, вперше в соборі Нотр-Дам після пожежі у квітні 2019 року. Це був час свідчень надії, молитви та прослави, покликаний «засвідчити красу життя та силу любові», за словами єпископа Матьє Руже, єпископа Нантерського.

«Життя – це скарб, дбаймо про нього. […] Світ потребує творців миру та надії, працюймо разом, аби зробити любов сильнішою», – звернулися єпископи французької митрополії.

У рік, коли Папа Франциск закликав вірних бути паломниками надії, будувати любов і жити надією, французи хочуть прийняти особливий заклик будувати «цивілізацію любові». Павло VI та його наступники вже закликали до цього, застерігаючи від «культури смерті». Минулорічна подія відбулася невдовзі після того, як право на аборт було додано до конституції Франції, тоді як у 2025 році вона збігається з обговореннями в Національних Зборах паліативної опіки та можливої легалізації евтаназії й асистованого самогубства.

Спотворення братерства

Кілька французьких єпископів вже висловилися з цього питання, закликаючи до справжнього братерства, яке поважає людину в її гідності, та звертаючись до правди щодо запропонованого закону. Кардинал Франсуа Ксав’є Бустільо зазначив: «Не можна говорити про закон про братерство, людяність, свободу, коли ви елімінуєте слабку, бідну та стражденну істоту. Необхідно радше говорити про збочений закон, який послаблює соціальну систему. […] Ми живемо в країні братерства, а тут братерство зачіпається, його заплямовують».

У плакаті, опублікованому на початку цього тижня, Конференція Єпископату Франції заявила, що «якщо текст буде прийнято 27 травня як один із найліберальніших у світі, він загрожуватиме найслабшим і підірве повагу до кожного людського життя». Плакат також закликає вірних не мовчати та звертатися до парламентарів. Архиєпископ Ерік де Мулен-Бофор, очільник Французької єпископської конференції, виступив на RCF та X, звернувшись безпосередньо до президента Еммануеля Макрона у відповідь на його промову перед Великою Ложею Франції: «Ні, Пане Президенте, вибір убивати та сприяти самогубству – це не вибір меншого зла. Це вибір самої смерті. […] Вбивство не може бути вибором братерства чи гідності. Це вибір покинути та відмовитися супроводжувати до кінця».

Законодавча брехня

Єпископ Матьє Руже, єпископ Нантерський, на каналі Europe 1 розкритикував постійні маніпуляції лексикою щодо питання евтаназії. Визнання завданої смерті «природною смертю», на його думку, є «законодавчою брехнею». Він також вказує на заяву міністра охорони здоров’я й анонс про те, що новий закон не буде «правом на евтаназію». «То що ж це буде?» – запитує архиєпископ Турський Вінсент Жорді та наголошує, що «говорити про право на смерть – зловживання. Справжня допомога під час помирання – це супроводжувати життя до кінця». Він наголошує, що Церква прагне представити тут не догматичні аргументи, а раціональні, та звертає увагу на «антропологічну прірву», яку несе з собою цей закон. Він вказує на складність ведення діалогу «в ім’я ідеології, що людина є мірою всіх речей, від народження до смерті, щоб просувати щось, що позиціонує себе як велике право на свободу». Посилаючись на пропозицію Макрона щодо референдуму, єпископ Жорді закликає громадян бути по-справжньому готовими: «Твердження, що люди щодня тяжко вмирають по всій Франції, – неправда. Але постійне повторення цього породжує страх, який пояснює результати опитувань, де більшість французів говорять, що вони бажають радше передбачити свою смерть, ніж страждати».

Dignitas infinita (Безмежна гідність)

Минулого року у посланні до Конференції Католицьких Єпископів Канади Папа Франциск засудив евтаназію, заявивши, що вона «ніколи не є джерелом надії, ані справжньою турботою про хворих та вмираючих», а радше «поразкою любові», відображенням «культури відкидання». Папа виступав за розвиток паліативної опіки, яка є «справжньою формою співчуття, оскільки вона відповідає на страждання […], стверджуючи фундаментальну та недоторканну гідність кожної людини, особливо вмираючої, та допомагаючи їй прийняти неминучий момент переходу з цього життя до вічного життя».

Любов і надія, отже, реалізуються у виборі життя та супроводження, відповідно до людської гідності, навіть у стражданнях і смерті, замість відкидання та відчаю перед обличчям болю. Ця онтологічна і невіддільна людська гідність дана людині Богом, з якої випливає здатність і обов’язок любові і надії, знову була підтверджена у декларації Dignitas infinita, проголошеній 2 квітня 2024 р. Дикастерією Науки Віри.

За матеріалами Vatican News.