Нігерія: діти з католицької школи, які пережили викрадення, згадують жахіття та звільнення

Викрадення 21 листопада, під час якого було викрадено 253 дитини та 12 працівників католицької школи Святої Марії, стало найбільшим подібним інцидентом у Нігерії з часів викрадення озброєним угрупованням «Боко Харам» 276 дівчаток із Чібока у 2014 році, що спричинило глобальну кампанію за їхнє звільнення.

Цей інцидент свідчить про те, як погіршилася безпека в країні, незважаючи на роки громадських протестів. Викрадачі часто націлені на школи-інтернати, які є єдиним шансом на освіту для бідних сільських жителів, таких як школа Святої Марії, де більшість учнів походять із родин землеробів зі скромними доходами.

Попередження про загрози для християн у Нігерії лунали роками, підживлювані хвилею нападів та викрадень з боку озброєних груп та ісламістських бойовиків. Але страждають нігерійці всіх віросповідань, оскільки все частіше відбуваються масові викрадення людей з метою викупу.

Інтерв’ю двох американських журналістів із західноафриканського бюро New York Times, з батьками, представниками Католицької Церкви та з учнем Стефеном, якому вдалося втекти тієї ночі, показують громаду, спустошену нападом та розчаровану реакцією уряду. Батьки отримали мало інформації про дітей, яких досі утримують, і багато хто побоюється, що влада знову вдасться до закриття шкіл замість того, щоб забезпечити їх безпеку.

У ніч викрадення Маркус Філіп, фермер, який живе за кілька кілометрів від школи, прокинувся близько півночі від ревіння мотоциклів. Він підбіг до вікна і каже, що нарахував майже 50 мотоциклів, що прямували до Папірі, де його єдина дитина, десятирічна Рита, навчалася в інтернаті Святої Марії. Філіп намагався попередити мешканців Папірі, телефонуючи, але ніхто не відповів. Тож він вийшов на дорогу та сховався, чекаючи повернення мотоциклів. Через довгий час повз проїхала машина з двома озброєними чоловіками на даху. Потім він почув звук, ніби пастухи пасуть худобу, здіймаючи пил. Коли звук наблизився, його серце стиснулося. Це була група дітей, оточених озброєними людьми, пішки та на мотоциклах. «Біжіть!» — кричали вони мовою хауса. Він не бачив Рити в хаосі. А потім вони зникли. «Якби в мене була зброя, я б погнався за ними, – сказав він в інтерв’ю. – Я б краще помер, ніж втратив свою дочку».

Спочатку учень, про якого йдеться, Стефе, подумав, що йому це сниться. Він почув голоси та гуркіт у гуртожитку католицької школи, де навчався, розповідав він. Він розплющив очі. Повз його ліжко проходив озброєний чоловік. 18-річний юнак кинувся під ліжко, але було вже пізно. Нападник витягнув його надвір, де на землі лежали його сестра, кілька співробітників школи, троє найкращих друзів та сотні інших дітей, деяким було лише чотири роки. Багато хто був одягнений лише в спідню білизну. Озброєні чоловіки зв’язали руки старшим учням і після півночі вигнали їх за ворота, як стадо худоби.

Стефен продовжив, що він був у колоні дітей, які йшли дорогою в темряві, старші брати і сестри несли молодших, минаючи села та ринок. Викрадачі кружляли туди-сюди на своїх мотоциклах, підганяючи учнів. Серед них була тринадцятирічна сестра Стефена, Фібі. Її посадили на один із мотоциклів, і хлопець розмірковував, як з цим впоратися. Потім настала його черга. Мотоцикл рухався повільніше, і коли заднє колесо застрягло в глибокому піску, Стефен, за його словами, побачив свій шанс. Він непомітно зник, а водій помчав у ніч. Коли його однокласники та сестра прямували до полону, Стефен побіг назад тим самим шляхом. Зрештою, він знайшов друга сім’ї, який відвіз його додому. Він побачив, як його мати плаче надворі разом із сусідами. Вона підбігла до нього та обійняла його.

Батьки з приблизно 50 сіл, які обслуговувала школа, розкиданих по штату Нігер, у північно-західній частині країни, поблизу величезного водосховища, прокинулися від новини про викрадення. Більшість із них були бідними фермерами, які, однак, тяжко збирали гроші, щоб відправити своїх дітей до школи, відомої тим, що навчає майбутніх лікарів та юристів.

Елізабет Семюел намагалася дізнатися, що сталося з її молодшим сином, 16-річним Ламкусу, високим і ніжним хлопчиком. О 2-й годині ночі родичі постукали у її вікно, розбудивши її звісткою про викрадення. Її чоловік пішов до школи та повернувся з сумками Ламкусу. Вона навіть не могла на них глянути. Упродовж кількох тижнів після цього пані Семюел не могла ні їсти, ні спати. Вона дізналася, що Ламкусу схопили, коли він допомагав іншим дітям перелізти через паркан, щоб уникнути викрадення. Спочатку, зізналася вона, «я розсердилася на нього. Я сказала: «Чому він зробив щось подібне, замість того, щоб врятувати власне життя?» Але потім я подумала, що він вчинив правильно».

Вона чула про сім’ю, яка заплатила викуп у розмірі 30 мільйонів нігерійських найр (близько 20 000 доларів) за двох братів. Однак сама, будучи медичним працівником і дрібним фермером, що вирощує арахіс, вона не могла навіть сплатити 124 долари за семестр навчання Ламкусу. «Я знаю, що не можу собі цього дозволити, – сказала вона. – Я продам усе в своєму будинку і все одно не зберу навіть мільйона».

Багато батьків очікували, що військові врятують їхніх дітей. Натомість, за їхніми словами, солдати прибули наступного ранку й, ігноруючи повідомлення про шлях втечі викрадачів, попрямували в протилежному напрямку. «Це не було непорозумінням, – сказав отець Муса Джон Гадо, генеральний вікарій єпархії, яка керує школою. – Тільки Бог знає, чому вони це зробили».

Посадовці Міністерства оборони Нігерії та державні чиновники не відповіли на запити про роз’яснення. «Вони ставляться до нас просто як до сільських жителів, людей із віддалених районів, – сказав Маркус Філіп. – У нас низький рівень освіти, і ніхто не наважується заступитися за нас».

Коли в неділю звільнили 99 учнів, раптом з’явилися представники державної влади. Наступного дня чиновники провели травмованих, дезорієнтованих дітей перед камерами у столиці штату. Батьків не повідомили про звільнення дітей; вони дізналися про це з новин.

Після того, як новина про звільнення деяких учнів з’явилася в соцмережах, пані Семюел та пан Філіп проїхали 160 миль до столиці штату, сподіваючись, що Ламкусу та Рита будуть серед них. Прибула колона броньованих автомобілів, потім автобуси, з яких висипали десятки дітей, одягнених у нову форму.

Пані Семюел сказала, що боялася дивитися, боячись не побачити свого сина. Зрештою, однак, вона обернулася і побачила його. «Це моя дитина!» – вигукнула вона, славлячи Бога.

Поруч із нею пан Філіп відчайдушно вдивлявся в обличчя дітей. Але Рити не було. Інші діти сказали йому, що Риту все ще тримають, як і більшість молодших учнів. Вони сказали, що викрадачі годують її, але він не міг запитати більше. «Я почав тремтіти, – сказав він. – Я не знав, що відбувається. Зрештою, я просто сів і замовк. Це було єдине, що я міг зробити».

Пані Семюел змогла лише коротко обійняти Ламкусу, перш ніж його забрали для фотографування для соціальних мереж губернатора. Після церемонії їй дозволили поговорити з ним кілька хвилин. Ламкусу розповів, що близько сотні викрадачів змусили дітей годинами йти крізь кущі. Наймолодший їхав на задньому сидінні та в багажнику автомобіля, який бачив пан Філіп. Коли вони дісталися до табору викрадачів, Ламкусу замкнули разом з іншими старшими дітьми та вчителями в кімнаті, настільки маленькій, що їм доводилося спати по черзі. У неділю, за його словами, їх раптово посадили на мотоцикли, відвезли до національного парку та передали іншій групі озброєних чоловіків. Тільки після того, як чоловіки купили їм їжу, діти повірили, що це солдати, які прийшли забрати їх додому.

Можливо, пройде багато часу, перш ніж діти повернуться до школи. Після нападу на школу Святої Марії вісім штатів, включаючи Нігер, наказали закрити всі школи через нестабільність. Багато батьків виступають проти цього, вимагаючи натомість реальної безпеки для шкіл.

Діти політиків часто навчаються за кордоном, зазначив пан Філіп, але для бідних фермерів католицька освіта є єдиним варіантом. «Закриття шкіл — це не вирішення цієї проблеми», — сказав він. Наразі вся надія на звільнення його доньки покладається на віру та палку молитву. Він назвав її на честь святої Рити, покровительки безнадійних випадків. «Вона — як мета мого життя, навіть більше, ніж мета, — сказав він, додавши: – Вона — моя надія».

22 грудня BBC повідомила, що нігерійській владі вдалося звільнити решту 130 учнів та вчителів школи Святої Марії, зазначає KAI.