20 років архиєрейського служіння. Інтерв’ю з єпископом Михаїлом Колтуном

Цього року відзначаємо 20-ту річницю архиєрейських свячень єпископа Михаїла Колтуна. Про вибір у сан єпископа, початки архипастирського служіння, завдання та діяльність розповідає єпископ Сокальсько-Жовківської єпархії.

– Розкажіть Владико, що передувало вашому архиєрейському служінню?
Гадаю собі, що сьогоднішній день не міг би бути без дитинства, яке стало фундаментом мого служіння в Церкві. Я виріс в християнській родині.
Коли я вже трішки збагнув християнського життя, пішов до монастиря і кажу: «Отче протоігумене» (до о. Филимона Курчаби), а він питається мене: «Чи ти хочеш в монастир і чи ти вже є таким досконалим, щоб ти б міг бути в монастирі?» Мені так внутрішньо відкрилося і я кажу: «Ні. Я хочу бути досконалим».

– Будучи помічником протоігумена Отців Редемптористів, як Ви відстоювали колишню церковну власність?
Коли закінчилося переслідування, треба було відстоювати наші монаші позиції в світі. Подекуди була розмова з владою, тогочасними власниками наших будинків і до тих дискусій, праці я часто закликав протоігумена, щоб він міг чути цю розмову, як складно передаються ці споруди. Але все йшло успішно, і десь це вклалося протоігумену, щоб ці мої здібності, можливості в дальшому зреалізувати.

– Як Вас покликали до архиєрейського служіння?
1991 року поставили мою кандидатуру на єпископа. Як бачимо аж у 1993 році Синод схвалив мою особу, думаю за пропозицією протоігумена, який вже на той час був явним єпископом (владика Филимон Курчаба). Такі єпископи як владика Филимон, владика Михайло Сабрига, як митрополит Володимир Стернюк вони мене знали, яким я є, і та їхня пропозиція видно була Богом благословенна і мене тоді признали на єпископа.

– Які Ваші спогади про єпископські свячення?
Коли мене святили, я як сьогодні стою на екзамені. Найбільше я дякував Богові і тим людям з якими я зустрічався, співпрацював в житті. Дякував своїм вчителям. Все пригадувалося – дитинство, наставники, священики-редемптористи, з якими я розділяв життя і служіння.

– Чому саме у місті Зборові утворили осідок нової єпархії?
У Східній Конгрегації був архиєпископ Мирослав Марусин. Він сам походив зі Золочева і запропонував таку розв’язку, щоби створити в цьому місті єпархію. Він знав історію Зборова, знав той весь край. Це історичне місце знала вся Україна і десь він вибрав місто Зборів.

– Як відбувалася інтронізація у Зборові?
Інтронізація, вручення жезла – це все відбувалося в храмі, а Літургія була на міській площі. Ще до сих пір пам’ятаю як Блаженніший Любачівський, владика Сабрига, владика Филимон Курчаба стали на могилі (Зборівської битви) і нас зустрічав хор, дорослі і діти.

– Якою була Зборівська єпископська катедра?
Кожен собі уявляє, що це щось величне, а йшов на катедру і мені мама дала ковдру, матрац, щоб я міг де спати, бо і ліжка там не було. Таким був мій крок на катедру. А Мирослав Любачівський каже: «Я тобі найцінніше даю. Я тобі даю людей».

– Як Ви організовували структуру єпархії?
Владика Михайло Гринчишин (з Франції) мені тоді сказав: «Ти став новим єпископом і добре приглядайся до всього, зразу нічого не роби». Не щоби нічого не робити, але однако в мене виникла позиція: «Чи я собі єпархію вибирав?», «Не вибирав». Так само людей і священиків не вибирав, і в такому форматі мені доводилося себе спрямувати для того, щоби пізнати цей вимір священиків, вірних, храмів, умов життя.

– Як Ви змогли консолідувати священиків? Які Ваші перші кроки?
На той час було 80 священиків (коли тепер в моїй єпархії – 240) і 70 семінаристів. Хто з переслідування, хто з різних семінарій, хто-де вчився, ніхто нікого дуже не знав і умов такого спілкування не було. Мені допоміг митрополит Максим Германюк з Канади. Він згодився приїхати і дати лекції про ІІ Ватиканський собор, про Католицьку Церкву, про завдання Церкви, яка її місія. Це священиків гуртувало, навколо тих завдань, які ставить Церква.

– Які основні завдання стояли перед Вами?
Окрім відкриття нових парафій, священикам треба було допомогти, бо були такі, які мали по 11 храмів. Моїм завданням було дати священиків. В першій мірі мені доводилося зі священством працювати, а якщо відкривалися нові парафії, то люди на місцях самі працювали, а хотіли тільки мого благословення і присутності на освяченні храму.

– Як Ви починали служіння в Києво-Вишгородському екзархаті?
Я там починав з того, що ті парафії, які там були – це була горстка людей. Збиралися в хатах і мене це заохочувало, що смак підпілля виражався в тих ще неорганізованих громадах. Священики приїжджали до мене, я їхав в Крим, Донецьк, по центральній Україні для того, щоби людям послужити. Також потім почав збирати усіх священиків з цілої України на вишкіл у Ворзелі.

– Для чого в 2000 році було створено Сокальську єпархію?
Коли Церква себе відчула і єпископи набрали розуміння як краще сформувати єпархії, то суто по адміністративному вимірі робився поділ. Тернопіль мав розбудовуватися в митрополію і Львів потребував більше єпископів. Тоді мене взяли на територію Львівської області.

– Розкажіть про організацію капеланського служіння у війську. З чого все починалося?
Почалося з того, що я служив у війську, в морфлоті, на півночі. Далі більше розвинулося як я пішов до Києва. Легше було домовитися з військовими частинами, щоби туди нести Боже Слово ніж домовитися з Міністерством. Тому я працював у такому форматі: домовлявся з військовими частинами, з командиром і він дозволяв на різдвяні чи то великодні спілкування. Так капеланство займало місце в військовій структурі і набирало щораз більше обертів.

– Чому в 2007 році єпархію почали називати Сокальсько-Жовківською?
Всі знали про Сокаль, бо там проходили перед соборові наради коли приймалася унія… Так стала єпархія Сокальською. Згодом місце для адміністрування єпархії вибрали у Жовкві. Жовква – це історичне місто, це духовний центр, знаний не тільки в Україні. Тому до назви єпархії прийшло перейменування. Думаю собі, що воно більше збагачує вимір Церкви.

– Які основні напрямки розвитку діяльності єпархії?
В першій мірі – це Євангелізація, бо скільки є ще людей, які не чують Євангелія. Формування Катехитичних, прицерковних шкіл. Також ми бачимо в нашій єпархії такі напрямки розвитку діяльності Церкви як шпитальне капеланство, молодіжне капеланство, парафіяльні братства, які проходять духовне оновлення, військове капеланство, в’язничне капеланство і соціальна праця «Карітас».

Розмовляв диякон Роман Грица,
прес-секретар єпархії

Джерело: http://sokaleparchy.org.ua