Папа: Мета подружжя – не лише назавжди жити разом, але назавжди любити

«Коли ми любимо один одного, то Бог у нас перебуває, і Його любов у нас досконала» (1 Ів, 4, 12), – цими словам свято апостола Івана розпочав свою проповідь Папа Франциск під час Святої Меси з нагоди відкриття Звичайної Асамблеї Синоду Єпископів Католицької Церкви на тему сім’ї, який у неділю, 4 жовтня 2015 р., розпочався у Ватикані. Проповідник наголосив, що біблійні тексти, призначені Римо-Католицькою Церквою на це недільне богослужіння, зосереджені, в особливий спосіб, навколо трьох тем: драми самотності, любові між чоловіком та жінкою та сім’ї.

Розкриваючи тему драми самотності, Святіший Отець зазначив, що у першому біблійному уривку читаємо про те, що Адам отримав від Бога владу надавати ім’я всім іншим творінням, що Господь дозволив йому панувати над ними, однак, незважаючи на це все, наш прародич почувався самотнім, адже не було для нього придатної помочі (див. Бт. 2, 20). Також і в наш час драма самотності є реальністю багатьох чоловіків та жінок. Скільки ж сьогодні є похилих віком осіб, яких залишили близькі чи власні діти, скільки вдів та вдівців, скільки таких, яких залишив чоловік чи дружина, скільки ж сьогодні є мігрантів та біженців, які втікають від війни та переслідування, скільки молоді, яка стала жертвою консумізму, культури тимчасовості та одноразового вжитку?!

«Сьогодні ми переживаємо парадокс глобалізованого світу, де бачимо багато розкішних помешкань та хмарочосів, але завжди менше домашнього та сімейного тепла; багато амбітних проектів, але мало часу для життя тим, що було здійснено; багато вишуканих засобів розваг, але дедалі більша порожнеча у серці; багато приємностей, але мало любові, багато свободи, але мало автономії… Щоразу зростає кількість осіб, які почувають себе самотніми, але і таких, які замикаються у своєму егоїзмі, меланхолії, у руйнівному насильстві, у неволі приємностей та гроша», – наголосив Глава Католицької Церкви, додаючи, що сьогодні багато людей переживає подібний досвід, як наш прародич Адам: багато влади, що супроводжується великою самотністю та вразливістю.

А сучасна сім’я є іконою такої ситуації, адже бачимо дедалі менше серйозності у плеканні плідних і міцних зв’язків любові, у здоров’ї і хворобах, у багатстві та бідності, у щасті та нещасті. «Тривала, вірна, усвідомлена, стабільна, плідна любов є щоразу частіше осміювана та бачена як якась антична річ». Сьогодні найрозвинутіші суспільства є власне тими, які мають найвищий показник народжуваності, але й найвищий абортів, розлучень, самогубств та забруднення природного та соціального середовища.

А переходячи до роздумів над темою любові між чоловіком та жінкою, Папа вказав, що Бог зглянувся над самотністю Адама, бо побачив, що недобре чоловікові бути одному, що добре дати йому допомогу, яка йому відповідатиме (див. Бт. 2, 18). Вже в момент сотворення жінки дає нам змогу усвідомити, що ніщо не може вчинити людське серце щасливим, як тільки серце, яке йому подібне, яке йому відповідає, яке його любить, яке вириває його із самотності. Господь не сотворив людину, щоб жила у смуткові чи залишалась самотньою, але, щоб була щасливою, щоб розділяла свій шлях з іншою особою, яка її доповнює, щоб жити чудовий досвід любові: любити і бути любленою; щоб бачити плід своєї любові у дітях.

«Ось мрія Бога стосовно Свого улюбленого створіння: бачити його зреалізованим у зв’язку любові між чоловіком та жінкою, щасливим у спільному прямуванні, плідним у взаємному даруванні», – наголосив Папа Франциск. Він додав, що саме такий план має теж й Ісус Христос щодо нас, про що можемо пересвідчитись із Його слів з Євангелії від святого Марка: «А на початку створення Бог створив їх чоловіком та жінкою. Ось чому чоловік покине свого батька – матір і пристане до жінки своєї, й обоє будуть одним тілом; тому вже не двоє, лише – одне тіло». Відповідаючи на підступне запитання, Спаситель вказав, що вже на початку сотворення Бог поблагословив чоловіка та жінку, їхню любов, що Бог єднає їхні серця у любові, єднає в одності та нерозривності. «А це означає, що ціллю подружнього життя не є лише назавжди жити разом, але назавжди любити один одного!», – підкреслив проповідник.

Говорячи про сім’ю, Єпископ Риму вказав на те, що людина не повинна розділяти те, що Бог з’єднав. Це є закликом до подолання будь-якої форми індивідуалізму та легалізму, які приховують убогий егоїзм і страх людини перед тим, що у Божому задумі є справжнім значенням подружжя та статевості. Для Бога подружжя не є утопією молодечих років, але мрією, без якої Його творіння буде приречене на самотність! А страх прийняти цей Божий задум паралізує людське серце. На переконання Вселенського Архиєрея, як це не парадоксально, людину нашого часу все ж таки захоплює та притягає справжня, міцна, плідна, вірна любов до смерті. Ми стаємо свідками, як людина сьогодення піддається та йде за тимчасовою любов’ю, однак, незважаючи на це, мріє про ту справжню любов, женеться за тілесними приємностями, але прагне повної самовідданості.

Далі Святіший Отець вказав, що у такому соціальному та подружньому контексті Церква покликана жити свою місійність у вірності, правді та милосердній любові, що означає захищати вірну любов, сакральність життя, єдність та нероздільність подружнього союзу; не піддаватись впливам домінуючих поглядів, а відстоювати правду про плідну та тривалу любов, тобто любов назавжди; та не осуджувати людей, але, як добра матір, намагатись лікувати рани подружніх зв’язків, бути лікарнею з відчиненими дверима, де очікують на тих, хто просить допомоги та підтримки.

Папа наголосив, що Церква навчає і відстоює позицію, що «суботу установлено для людини, а не людину для суботи», та що «лікаря треба не здоровим, а хворим». Церква повинна допомогти своїм вірним, підтримувати тих, які впали, адже Церква, двері якої зачинені перед вірними, зраджує себе саму та своєї місійній цілі: замість того, щоб бути мостом, стає перепоною.