Доповідь Блаженнішого Святослава під час ХVІ Загальної асамблеї Синоду Єпископів Католицької Церкви
Сучасна сім’я в Україні позначена труднощами посткомуністичного суспільства, яке переживає швидку суспільно-культурну емансипацію.
Наша Українська Греко-Католицька Церквa готується до спогадування наступного року 70-ї річниці своєї насильницької ліквідації Сталіним у Радянському Союзі та примусового приєднання до Російської Православної Церкви. Відтоді розпочалася хресна дорога єпископів, священиків, монахів та монахинь і насамперед численних християнських родин, які були вирвані зі своєї землі та переселені до “сибірської пустелі”. У цей період гонінь на Церкву саме впокорені та переслідувані родини стали вогнищами, в яких збереглася віра в Бога, в яких нові покоління отримали дар віри, стаючи справжніми домашніми Церквами. В їхніх домах підпільні священики могли знайти сховок та місце для Господнього вівтаря, де серед нічної тиші звершували Пресвяту Євхаристію та уділяли інші Святі Таїнства.
Після розпаду Радянського Союзу перед сім’єю постали нові виклики, зокрема нова хвиля масової еміграції. Знову ж таки, віруючі сім’ї, особливо українські матері, вкоренили нашу Церкву в країнах нашої нової присутності, особливо в Західній Європі. Часто ці українські мами і бабусі повертали християнські та загальнолюдські цінності в численні італійські, іспанські, португальські та інші родини. Багато людей похилого віку в цих країнах померли, примирившись із Богом і отримавши Єлеопомазання саме завдяки українській доглядальниці.
Наші священики в ХХ столітті поїхали слідом за нашими мігрантами до країн Північної та Південної Америки, Австралії, Західній Європі, навіть на Далекий Схід. Ми можемо сказати, що українська віруюча сім’я посіяла нашу Церкву по всьому світу; вона виконувала і далі виконує свою місію, залишаючись вірною своєму моральному та духовно-аскетичному вченню.
І навіть у цей час війни в Україні, перед обличчям ще одного виклику, спричиненого справді важкою економічною кризою, християнська сім’я виявилася гостинною до переселенців і джерелом небаченої раніше сили солідарності. За оцінками ООН, в Україні нараховується приблизно півтора мільйона переселенців, більшість з яких отримали допомогу саме від українських сімей, як фундаментальної клітини суспільства.
Сьогодні я можу сказати: у минулому родина захистила і зберегла Церкву. Священним обов’язком Церкви є захистити і зберегти сім’ю, як вірний, нерозривний та плідний союз між чоловіком та жінкою.
Мої вірні попросили мене звернутися до отців Синоду та пригадати, що ми, єпископи, не є господарями об’явленої істини про сім’ю, а її слугами. Наші люди очікують сьогодні від нас підтвердження та наголошення вчення Церкви про сім’ю, уточнене та викладене блаженним Папою Павлом VI та святим Папою Іваном Павлом ІІ. Святі і побожні родини, утверджені у вірі, самі знаходитимуть найкреативніші способи, щоб дати відповідь на виклики сучасного суспільства і навчать нас, як виявити милосердя до тих, які зазнають труднощів. Ми не можемо розв’язати всіх проблем, якими світ випробовує сім’ю, але можемо звіщати істину Євангелія про родину та допомогти наступним поколінням ступити з Божою допомогою на цей шлях до святості.
Рим, 6 жовтня 2015 року
+ Святослав
Архиєпископ Києво-Галицький УГКЦ
About The Author
