Ювілейні святкування у римо-католицькій прокатедрі св. Олександра в Києві

Київська парафія святого Олександра святкує 25-річчя звершення першої Святої Меси на сходах перед храмом. На ювілей прибули також і ті, хто був знаряддям у руках Бога. Завдяки їм сьогодні у храм може зайти кожен, хто шукає Бога.

Цього дня було багато зворушливих моментів, лунали спогади та прекрасні слова вдячності. Дякували насамперед Богу, а потім усім тим, хто сприяв тому, аби храм служив згідно свого призначення, а також тим, хто протягом цих 25 років служив і служить потребам Церкви і людей. Це і священики, і сестри гоноратки, і сестри домініканки.

Здавалося, що час повернувся назад. Бачиш знайомі і не знайомі обличчя. Наприклад, про отця Яна Крапана я лише чула. По коли почала ходити до парафії на Майдані, то вже його не було в Києві. Зраділа, бо змогла побачити цю людину-легенду, невтомного та відданого працівника на Божій ниві. І йому певною мірою завдячую тим, що можу в цьому храмі молитись, що тут приступала до таїнств, тут проводила час як молодь, і тут розпізнала своє покликання.

Святкування розпочалось подячною святковою Євхаристією. Очолив її архієпископ Петро Мальчук. Йому співслужили єпископ Ян Пурвінський, єпископ Станіслав Широкорадюк, монсеньйор Пйотр Тарнавскі (виконуючий обов’язки Апостольского нунція в Україні), а також 21 священик.

У проповіді архієпископ Петро підкреслив, що кожен ювілей це нагода дякувати Богу за всі отримані благодаті та Його благодіяння, а також і перепрошувати за всі занедбання. Святкуючи ювілей храму маємо також і придивитись до стану нашого внутрішнього храму, до нашого серця. Владика підкреслив, що сучасна людина втратила почуття гріховності, і дуже легко може погодитись на гріх. Так не має бути. На завершення пастир заохотив увійти в свою душу та придивитись, чи дійсно маємо там Божого духа?

Після Євхаристії святкування продовжилось. Настав особливо зворушливий момент. Своїми спогадами з присутніми поділились отець Ян Крапан, єпископ Ян Пурвінський, єпископ Станіслав Широкорадюк.

Отець Ян Крапан на початку пригадав слова кардинала Юліана Вайводса (у 1964-1990 рр Апостольський адміністратор Ризької архідієцезії (Латвія)), який непокоївся, що Київ таке велике місто і не має постійного священика. Архієпископу також із цим питанням спокою не давав Папа Йоан Павло ІІ. Владика прагнув, аби якнайбільше людей могли почути Слово Боже, і готовий був навіть половину священиків відправити за межі Латвії, аби вони служили Церкві та людям в інших країнах.

Отець Ян пригадував про нелегкі часи, про Чорнобильську трагедію та першу Месу на сходах біля храму святого Олександра. Часи були важкі, але отець Крапан повторював: «Я Київ не покину. Яка доля мого народу, така буде і моя».

На завершення отець Ян подякував усім за турботу і побажав усім присутнім та їхнімродинам «здоров`я, миру, любові, радості і благословення від Господа».

Наступним своїми спогадами поділився єпископ Ян Пурвінський, який був єпископом Київстко-Житомирської дієцезії в той час. Владика розповів про важку працю з відбудови дуже зруйнованого храму, про відвагу та міцну віру людей того часу. «Тоді було багато людей, які забули про страх, бо прагнули Бога!», – зазначив єпископ Ян.

Єпископ Пурвінський підкреслив, що отцю Крапану вдалося «організувати живу Церкву на Святошино, і тут. І за Богу подяка!». І далі він рішуче сказав: «Немає такої сили, яка може зовсім знищити Церкву, бо віра, любов, надія живуть в серцях людей!». Єпископ Ян розповів про багатьох священиків з Латвії, які без вагань їхали в Україну, аби допомогти людям зберегти цю віру, надію та любов.

На завершення слово надали єпископу Станіславу Широкорадюку, який звершив повторну консекрацію храму у 1995 році. Владика Станіслав підкреслив, що життя людини має принести плоди. Так само і з храмом. Які плоди приніс цей храм? Скільки людей тут охрестилося? Скільки навернулося?

Єпископ Широкорадюк пригадав історію двох священиків, які будучи ще хлопцями прийшли до храму, зустрілись з отцем Яном Крапаном, і потім відкрили тут своє покликання. Це приклад лише двох, а скільки ще таких прикладів є? На завершення владика заохотив молитися, аби кожен, хто зайде до цього храму знайшов тут віру, відкрив своє призначення і т.д.

Після свідчення духовенства відбулась презентація історії храму, парафіяльних груп та спільнот. Серед них були: парафіяльні хори (молодіжний, український, польський), Легіон Марії, Еффата, неокатехуменат, Сім’я Пресвятого Серця Ісуса, кола Розарія, Домашня Церква, Оаза молоді, спільноти Падре Піо та Марії Неустанної Допомоги.

У цей день напевно кожен з присутніх дякував Богу за ті благодаті, які отримав у цьому місці, за всіх служителів вівтаря, які тут були і є, за всіх сестер-монахинь, за всіх тих, хто спричинився до відкриття і відновлення не лише храму як архітектурної споруди, а й храму серця. Богу подяка!

Аліна Петраускайте

Фото: Микола Тихоліз, Назар Сало