Школа молитви Бенедикта XVI (3)
Дорогі брати і сестри,
Під час останніх двох катехез ми роздумували над молитвою, як універсальним явищем, яке – хоча і в різних формах – присутнє в культурах усіх часів.
Cьогодні я б хотів розпочати біблійні роздуми на цю тему, яка провадить нас до поглиблення діалогу Союзу між Богом і людиною, що оживляє історію спасіння аж до її кульмінації, до остаточного Слова, яким є Ісус Христос.
Ці роздуми приведуть нас до рефлексії над певними важливими текстами і основними постатями Старого і Нового Завітів. Авраам, великий патріарх, батько усіх віруючих (пор. Рим. 4,11-12, 16-17), дає нам досконалий приклад молитви в епізоді заступництва за міста Содом і Гомора.
Я хотів би також заохотити вас, щоб ви більше скористали з того шляху, яким ми будемо йти під час найближчих катехез, щоб більше ознайомитися з Біблією, яку ви, я надіюсь, маєте вдома, і впродовж тижня знайдете час, щоб почитати її і роздумати над текстом у молитві, для того, щоб пізнати чудову історію відносин між Богом і людиною, між Богом, який спілкується з нами, і людиною, яка відповідає і молиться.
Перший уривок тексту, над яким ми роздумуватимемо, знаходиться у 18 главі Книги Буття. В ньому розповідається, що нікчемність мешканців Содому і Гомори сягнула краю межі і вимагала втручання Бога, акту справедливості, який б зупинив зло, зруйнувавши міста.
У цій ситуації виступає Авраам із своєю молитвою заступництва. Бог вирішує показати йому, що трапиться і відкриває йому важкість зла та його жахливих наслідків, оскільки Авраам є Його вибраним, обраним стати великим народом і принести божественне благословення усьому світові. Він вирушає в місію спасіння, яка має відповісти на гріх, що вторгнувся в реальність людини; через Авраама Господь хоче повернути людство назад до віри, послуху і справедливості. І тепер цей Божий приятель відкривається на реальність і потреби світу, молиться за тих, що мають бути покарані та просить, щоб вони були спасенні.
Авраам одразу ставить проблему у всій її важливості і каже до Господа: «Невже ж ти справді хочеш погубити праведного з грішним? Ануж є в цьому місті п’ятдесят праведних. Чи справді їх погубиш і не простиш місцю задля п’ятдесятьох праведних , що в ньому? Хіба ж можеш таке вчинити! Чи вб’єш праведного разом з грішним? Чи прирівняєш праведника до грішника? Невже Суддя всієї землі не чинитиме по правді?» (Бут. 18, 23-25).
Говорячи ці слова з великою відвагою, Авраам представляє Богові необхідність уникнути колективної форми справедливості: якщо місто винне, то правильно засудити його злочини і накласти покарання, однак – стверджує великий патріарх – буде несправедливо покарати усіх мешканців однаково. Якщо у місті є невинні люди, їх не слід трактувати так само як винних. Бог, котрий є справедливим суддею, не може діяти так,– слушно каже Авраам до Бога.
Однак, якщо прочитаємо цей текст уважніше, то зрозуміємо, що прохання Авраама є ще більш наполегливим і глибшим, оскільки він не обмежується проханням про спасіння невинних. Авраам просить про прощення для усього міста і робить це, звертаючись до Божої справедливості; насправді, він каже до Господа: «Чи справді їх погубиш і не простиш місцю задля п’ятдесятьох праведних, що в ньому?» (24).
Таким чином він представляє нову ідею справедливості: вона не обмежується покаранням винних, як це чинять люди, але є Божою справедливістю, яка шукає добра і творить його через прощення, яке перемінює грішника, навертає і спасає його. Своєю молитвою Авраам не прикликає просто компенсаційну форму справедливості, а швидше спасительне втручання, яке, враховуючи невинних, також звільняє від провини безбожних, прощаючи їм.
Думку Авраама, яка здається майже парадоксальною, можна підсумувати так: звичайно, що неможливо ставитись до невинних так як до винних, це було б несправедливо; натомість було б необхідно ставитись до винних, як до невинних, застосовуючи «досконалішу» форму справедливості, даючи їм можливість для спасіння, оскільки якщо грішники приймають Боже прощення і сповідаються зі своїх гріхів, дозволяючи собі спастись, вони більше не чинитимуть зла і також стануть праведними і більше не заслуговуватимуть на покарання.
У своєму заступництві Авраам виражає прохання про справедливість, прохання, що базується на впевненості, що Господь милосердний. Авраам не просить Бога про щось, що суперечить Його суті, він стукає у двері Божого серця, знаючи чого Він справді хоче.
Звичайно, Содом – велике місто, і 50 праведників здаються невеликою кількістю, але хіба справедливість і прощення Бога не є доказом сили добра, навіть якщо воно здається меншим і слабшим від зла? Знищення Содому повинне стримати зло, присутнє у місті, однак Авраам знає, що Бог має інші способи і засоби, щоб покласти край поширенню зла. Це прощення перериває спіраль гріха, і Авраам у своїй розмові з Богом закликає власне до нього. А коли Господь погоджується простити місту, якщо в ньому знайдеться 50 праведних, його молитва заступництва починає сягати глибин Божого милосердя.
Авраам, як ми пам’ятаємо, поступово зменшує кількість невинних, необхідних для спасіння: якщо б їх не було 50, чи може вистачити 45, а потім щоразу менше, аж до 10, надалі продовжуючи своє прохання, яке стає майже зухвалим у своїй наполегливості: «А може знайдеться їх там 40… 30… 20…» (пор. 29, 30, 31, 32). Чим меншою стає кількість, тим більшою виглядає Божа справедливість. Він терпеливо слухає молитву, Він чує її і повторює після кожного прохання: «Помилую… не знищу… не зроблю того» (пор. рр. 26,28, 29, 30, 31, 32).
Таким чином, за заступництвом Авраама, Содом може бути врятований, якщо в ньому є навіть лише 10 невинних людей. Такою є сила молитви. Бо через заступництво, молитву до Бога за спасіння інших, виявляється і виражається прагнення спасіння, яке Бог завжди живить у грішній людині. Зло, звичайно, не можна приймати, його слід ідентифікувати і знищувати через покарання: знищення Содому мало власне таку функцію.
Однак Господь не хоче, щоб грішник помер, але щоб він навернувся і жив (пор. Єзк. 18, 23; 33,11); Він завжди хоче прощати, спасати, давати життя, перетворювати зло на добро. І власне це прагнення Бога в молитві стає прагненням людини і виражається словами заступництва.
Своїм проханням Авраам звертає свій голос і своє серце до Божої волі. Бог прагне милосердя, любові, а також спасти; і це Боже прагнення знайшло в Авраамі і його молитві можливість об’явитись в конкретний спосіб в людській історії, щоб бути присутнім усюди, де є потреба в ласці. Озвучуючи свою молитву, Авраам озвучував те, чого хотів Бог: не знищувати Содом, а спасти його, дати життя наверненому грішнику.
Власне цього хоче Господь, і його діалог з Авраамом є продовженим і недвозначним проявом Його милосердної любові. Потреба віднайти в місті достатньо праведних людей щоразу зменшується, і в кінці достатньо всього 10, щоб врятувати усе населення.
У тексті не пояснюється, чому Авраам зупинився саме на 10. Можливо, ця цифра вказує на мінімальну кількість членів спільноти (і досі десять осіб є кворумом, необхідним для публічної єврейської молитви). Однак, ця кількість є малою, невеличкою частинкою доброти, з якої слід почати для того, щоб спасти решту від великого зла.
Проте в Содомі і Гоморі не знайшлось навіть 10 праведників, тому міста були зруйновані; про необхідність цього знищення парадоксально свідчила власне молитва заступництва Авраама. Бо саме ця молитва об’явила спасаючу волю Божу: Господь був готовий простити, Він хотів простити, але міста були замкнені у всеохоплюючому і паралізуючому злі, у них не було навіть кілька невинних, від яких можна було б почати, щоб обернути зло на добро.
Це власне той шлях до спасіння, про який просив Авраам: бути спасенним не означає просто уникнути кари, але бути звільненим від зла, яке перебуває в нас. Ліквідувати слід не покарання, а гріх, відкинення Бога і любові, яке вже у собі несе покарання.
Пророк Єремія скаже до збунтованого народу: «Твоя ж власна безбожність тебе покарає, і твої відступства докором тобі будуть. Знай же й зрозумій, яке це лихо, яка гірка це річ, що покинув ти Господа, Бога твого» (Єр. 2,19).
Власне від цього смутку і гіркоти Господь хоче спасти людину, звільняючи її від гріха. Однак необхідною є переміна зсередини, кілька крапель добра, якийсь початок, від якого можна відштовхнутись, щоб перемінити зло на добро, ненависть в любов, помсту у прощення.
Саме тому в місті повинні бути праведні люди, і Авраам знову повторює: «А, може, знайшлось би їх там…». «Там» – всередині хворої реальності має бути те зерно доброти, яке може зцілити і повернути життя. Це також слово, скероване і до нас: щоб у наших містах можна було знайти зерно добра; щоб ми робили все можливе для того, щоб в них було не лише 10 праведних, щоб наші міста могли воістину жити і вижити, а також зберегти себе від внутрішньої гіркоти, якою є відсутність Бога. У нездоровій ситуації Содому і Гомори того зерна доброти не знайшли.
Проте милосердя Бога в історії Його народу розширюється. Якщо для того, щоб спасти Содом було необхідно 10 праведників, то пророк Єремія говорить від імені Всемогутнього, що для порятунку Єрусалиму достатньо однієї праведної людини: «Пройдіть лишень вулицями Єрусалиму, розгляньтесь добре та й розпитайтесь; шукайте по його майданах, чи знайдете кого, що суд чинив би, що шукав би правди, – і я йому прощу» (Єр. 5,1).
Кількість праведних ще більше скоротилась, а Божа доброта стає ще більшою. Однак і того не вистачило: надмірне Боже милосердя не знаходить відповіді добра, яке шукало, і Єрусалим падає під облогою ворога.
Необхідно було, щоб сам Бог став тим єдиним праведником. І це відбувається у таїнстві Утіловлення: щоб забезпечити одного праведника, Він сам стає людиною. Завжди буде один праведник, бо ним є Він сам. Нескінченна і дивовижна любов Божа об’являється в повноті тоді, коли Син Божий стає людиною, остаточним Праведником, досконало Невинним, котрий принесе спасіння усьому світу, вмираючи на Хресті, прощаючи і заступаючись за тих, хто «не знають, що роблять» (Лк. 23,34). Таким чином молитва кожного знайде свою відповідь, і кожна наша молитва заступництва буде повністю вислухана.
Дорогі брати і сестри, молитва заступництва Авраама, нашого батька у вірі, вчить нас все більше відкривати серця для надмірного Божого милосердя, щоб у щоденній молитві ми знали як прагнути спасіння людства і витривало та з довірою просити про нього в Господа, котрий великий є в своїй любові. Дякую.
БЕНЕДИКТ XVI
Загальна аудієнція
Площа Св. Петра
Середа, 18 травня 2011 р.
Джерело: molytovnyk.net
About The Author
