Папа на завершення Синоду: Церква не проголошує анатеми, а звіщає Боже милосердя

Церква не роздає анатеми, але звіщає Боже милосердя, уникаючи ідеологізації Євангелія, що перемінює його у мертве каміння. Думками про це поділився Папа Франциск, промовляючи у суботу, 24 жовтня 2015 р., під час заключного загального засідання 14-ї Звичайної Асамблеї Синоду Єпископів, на якому було прийнято підсумковий документ.

Подякувавши всім учасникам, Наступник святого Петра відзначив різні аспекти синодального зібрання, вказуючи на те, що хоч, очевидно, «не було знайдено вичерпних відповідей на всі труднощі та сумніви, які ставлять виклики перед сім’єю та загрожують їй», але їх було розглянуто «у світлі віри», підходячи до них «без страху і не ховаючи голову в пісок». За його словами, це був синод, який «заохотив усіх зрозуміти важливість інституції сім’ї і подружжя між чоловіком і жінкою, заснованого на єдності та нерозривності, оцінити її, як фундаментальну основу суспільства та людського життя».

На думку Святішого Отця, цей синод «підтвердив живучість Католицької Церкви, яка не боїться розрухати заспані сумління чи забруднити руки». Він також означає «засвідчити всім, що Євангеліє залишається для Церкви живим джерелом вічної новизни проти тих, які хотіли би “ідеологізувати” його, перемінюючи в мертве каміння, щоби жбурляти ним у інших. Означає також оголити замкнені серця, які часто ховаються навіть за навчанням Церкви чи за добрими намірами, щоб засісти на мойсеєвому судилищі та судити, іноді поверхово та з почуттям вищості, важкі випадки та зранені родини».

Іншим значенням синоду, як зауважив далі Єпископ Риму, є те, що він підтвердив, що «Церква є Церквою вбогих духом та грішників, які шукають прощення, а не лише праведників та святих, вірніше, праведників та святих, які почуваються убогими та грішниками». Він також підтвердив намагання «розширювати горизонти для долання будь-якої конспіративної герменевтики чи закритості перспектив, аби поширювати й захищати свободу Божих дітей, щоби передавати красу християнської новизни, іноді покритої іржею архаїчної чи просто незрозумілої мови».

«На шляху цього синоду, – підкреслив Папа, – різні думки, висловлені вільно, хоч іноді, нажаль, не зовсім доброзичливими методами, без сумніву, збагатили й надихнули діалог, представивши живий образ Церква, яка не вживає “заздалегідь розфасованих модулів”, але черпає живу воду з невичерпного джерела своєї віри, аби напоїти спраглі серця».

Окрім «догматичних питань, добре окреслених вченням Церкви», цей синод, за словами Святішого Отця, показав різноманітну чутливість пастирів з різних континентів, відповідно до їхніх культур. «Інкультурація, – додав він, – не послаблює справжніх цінностей, але показує їхню справжню силу та автентичність, так як вони пристосовуються, не змінюючись, а навіть більше – мирно і поступово перемінюють різні культури».

«Ми побачили, також і через багатство наших відмінностей, що перед нами завжди стоїть той самий виклик: звіщати Євангеліє сучасній людині, захищаючи сім’ю від усіх ідеологічних та індивідуалістських нападів», – підкреслив Папа, зауважуючи, що «уникаючи релятивізму чи демонізування інших», відбулися щирі намагання відважно збагнути Божі доброту й милосердя, «що перевищує наші людські розрахунки, не бажаючи нічого іншого, як того, щоб усі люди спаслися (1 Тм 2,4)».

«Досвід синоду показав нам також, що справжніми захисниками доктрини є не ті, що захищають букву, але – дух, не ідеї, але – людину, не формули, але – безкорисливість Божої любові та Його прощення. Це жодним чином не означає, – підкреслив Глава Католицької Церкви, – применшувати важливість формулювань, законів та Божих заповідей, але – вивищувати велич істинного Бога, Який поводиться із нами не відповідно до наших заслуг, наших діл, але виключно згідно з безмежною великодушністю Свого милосердя».

У світлі цього Папа закликав долати «постійну спокусу старшого брата чи заздрісних робітників», пам’ятаючи, що закони і заповіді є для людини, а не навпаки. «Першочерговим обов’язком Церкви не є роздавати засуди чи анатеми, але – звіщати Боже милосердя, закликати до навернення та вести людей до Господнього спасіння», – наголосив він.

Підсумовуючи, Святіший Отець Франциск пригадав повчання своїх попередників: блаженного Павла VI, який підкреслював, що «Бог у Христі об’явився безмежно добрим»; святого Івана Павла ІІ, який стверджував, що «Церква живе справжнім життям, коли визнає та звіщає милосердя» і коли «приводить людей до джерел милосердя Спасителя, якого вона є хранителькою та розподільницею»; Венедикта XVI, що пригадував: «Милосердя, у дійсності, є осердям євангельської благовісті, воно є іменем Бога».