Папа: Справжній гуманізм неможливий без споглядання любові

Можна стверджувати, що ми переживаємо не епоху змін, але зміну епохи, а ситуації, які щодня зустрічаємо, ставлять перед нами виклики, які нам, іноді, важко зрозуміти Але наш час вимагає від нас «переживати проблеми, як виклики, а не як перешкоди». Думками про це поділився Папа Франциск, виступаючи у вівторок, 10 листопада 2015 р., в катедральному соборі Флоренції перед учасниками V Національного З’їзду Італійської Церкви на тему «В Ісусі Христі – новий гуманізм». Основами християнського гуманізму, який походить від людської природи Божого Сина, він назвав покору, безкорисливість та блаженство.

За словами Святішого Отця, ми можемо говорити про гуманізм лише у світлі центральності Ісуса, «відкриваючи у Ньому риси справжнього обличчя людини». Споглядання обличчя померлого та воскреслого Ісуса, яке є «милосердним обличчям», відновляє нашу людськість, «розбиту труднощами життя».

Споглядаючи це обличчя, вів далі Папа, ми бачимо, насамперед, обличчя Бога, Який понизився, прийнявши вигляд слуги. І якщо ми не понизимося, то «не зможемо побачити Його лиця», а тому «нічого не зрозуміємо з християнського гуманізму», а наші слова, хоч і будуть вишуканими, «не будуть словами віри».

«Я не маю наміру абстрактно окреслювати тут якийсь новий гуманізм, якусь певну ідею про людину, але простими словами представити деякі риси християнського гуманізму», – сказав Наступник святого Петра, додаючи, що мова не йде про абстрактні відчуття духа, але про «внутрішню силу», яка вчиняє нас здатними «жити та приймати рішення». Він виокремив три почуття Ісуса.

Першим є покора, яка означає турбуватися не про збереження власної слави, своєї «гідності» та впливу, але шукання Божої слави, яка «сяє у смиренні вифлеємської печери» або «завжди дивує нас у ганьбі Христового хреста». По-друге, безкорисливість, що означає «шукати щастя того, хто поруч», боротися за те, «щоб вчинити цей світ кращим», адже наша віра «є революційною задля імпульсу, що походить від Святого Духа». А третім наставленням є блаженство: християнин є блаженним, бо носить в собі «радість Євангелія», а в блаженствах Ісус показав нам шлях.

«Смирення, безкорисливість, блаженство – це три риси, які хочу сьогодні запропонувати вам для роздумів про християнський гуманізм, який народжується з людськості Божого Сина», – підсумував Папа, пояснюючи, що вони вказують нам на те, що «не слід бути опанованими могутністю», навіть і тоді, коли вона приймає обличчя «корисної влади для суспільного образу Церкви», але вміти розпізнавати Божу дію «у світі, в культурі та в щоденному житті людей».

На перешкоді цьому стоять численні спокуси, і Глава Католицької Церкви виокремив дві з них. Першою є «пелагіянізм», який «спонукає Церкву не бути смиренною, безкорисливою та блаженною». Він означає «покладатися на структури, організацію, планування, які здаються досконалими, якщо є абстрактними», коли запорукою «почуття вищості» та «вірного спрямування» стає норма.

«Перед обличчям бід та проблем Церкви, – наголосив Папа, – є даремним шукати розв’язки у консерватизмах та фундаменталізмах, у реставрації застарілих поведінок та форм, які навіть з культурної точки зору втратили здатність бути значущими. Християнська доктрина не є закритою системою, нездатною викликати запитання та сумніви, але – живою, яка вміє занепокоїти та надихати». За словами Святішого Отця, реформа Церкви не має нічого спільного з пелагіянізмом та не вичерпується черговими планами зміни структур, але означає «прищепитися та вкоренитися у Христа у піддатися проводові Святого Духа».

Другою спокусою, яку слід подолати, Святіший Отець назвав ґностицизм, що спонукає «покладатися лише на логічне та ясне мислення». Мова йде про віру, закриту в суб’єктивізмі, «де викликає зацікавлення лише визначений досвід або набір аргументів та знань». Але «не впроваджувати Боже слово у життя» означає «будувати на піску», залишаючись у світі ідей, які «вчиняють безплідним його динамізм».

Далі Глава Католицької Церкви вказав на те, що Італійська Церква має великих святих, «приклад яких може допомогти їй жити вірою в смиренні, безкорисливості та радості». «Приймати рішення належить вам, людові та пастирям, зібраним разом», – сказав він, запросивши зібраних у катедральному соборі підвести погляд до образу Страшного суду, запитуючи себе, що станеться, коли «Син Чоловічий прийде у славі з усіма Своїми ангелами та сяде на престолі Своєї слави»? Чи скаже нам: «Прийдіть, благословенні Отця мого, та прийміть у спадщину царство», чи: «Геть від мене, прокляті, у вічний вогонь». Як зауважив Папа, блаженства та Христові слова з притчі про Страшний суд «допомагають нам вести християнське життя на рівні святості». Це «прості, але практичні» слова.

Святіший Отець закликав єпископів бути «пастирями» і побажав їм, «щоб ніхто й ніколи не зміг позбавити їх радості з приводу підтримки свого люду». Бути пастирями, за його словами, означає бути «не проповідниками складних доктрин», але «вістунами Христа, Який умер та воскрес за нас». «Але звіщати Євангеліє повинен увесь народ», – наголосив Глава Католицької Церкви, давши такі поради, як суспільне включення бідних, «які займають упривілейоване місце серед Божого люду» та здатність «до зустрічі й діалогу задля сприяння дружбі на соціальному рівні в країні».

«Нехай же Господь Бог вбереже Італійську Церкву від будь-яких сурогатів могутності, показовості та грошолюбства. Євангельська убогість є креативною, вона приймає, підтримує та багата надією», – побажав Папа, а щодо діалогу, то підкреслив, що «діалогувати – не те саме, що вести переговори», бо переговори, це спроба здобути щось для себе, а діалог – «шукання добра для всіх». «І мусимо завжди пам’ятати, – додав він, – що не існує справжнього гуманізму без споглядання любові, як узів між людськими особами».

Наступник святого Петра також звернув увагу на громадянські обов’язки віруючих, наголошуючи, що «нація – це не музей, але – колективне діло в постійній розбудові», під час якої повинні об’єднуватися також «відмінності, включаючи політичну чи релігійну приналежність». А молодь Папа закликав подолати знеохочення. «Нехай ніхто не гордує вашою молодістю, але й ви навчіться бути прикладом», – сказав він, заохочуючи не дивитися на життя згори, але активно занурюватися в нього, включаючись в суспільну та політичну дискусію.

«Можемо сказати, що сьогодні ми переживаємо не епоху змін, але зміну епохи. Ситуації, які переживаємо, ставлять сьогодні перед нами нові виклики, які нам іноді навіть годі зрозуміти. Цей наш час вимагає від нас переживати проблеми, як виклики, а не як перешкоди: Господь Бог – активний та діє у світі. Отож, виходьте на вулиці та на перехрестя і кличте всіх, кого зустрінете, всіх без винятку», – підсумував Святіший Отець, додаючи, що християнський гуманізм «радикально стверджує гідність кожної людини, як Божої дитини, встановлює між кожною людською істотою фундаментальне братерство, вчить розуміти працю, жити серед створіння, як у спільному домі, дає причини для радості та гумору навіть і серед життя, яке нерідко буває дуже важким».