Джордж Вайґель: авторитаризм «прогресивних» католиків є проблемою в Церкві

Пройшло уже багато часу з тих пір коли у пізніх 60-х. ХХ століття о. Ендрю Ґрілі – приклад передсоборового ліберального католика, звинуватив о. Деніла Беррінґена – провідника американських постсоборових радикалів у авторитаризмі. Ґрілі казав, що він і його ліберальні друзі опинилися б у тюрмі, якби Беррінґен та його радикальні друзі в своєму почутті моральної вищості отримали владу.

Католицький радикалізм шістдесятих, з якого сформувався теперішній «прогресивний» (неоліберальний) католицизм, не дивлячись на власне відкидання будь-якого авторитету, включаючи і церковний, був доволі авторитарним. Але в стандартному арсеналі сучасного самопроголошеного «прогресивного» католицизму знаходяться такі форми авторитарного знущання, принижування і виключності, які би нажахали католицьких лібералів 50-х років ХХ століття. І все це є присутнім, як цілковите заперечення відкритості, толерантності й діалогу – всього, чим «прогресивний» католицизм любить хвалитися.

Добре відомо, що сьогодні молодому науковцеві, яким би він чи вона не були обдарованими, буде унеможливленим будь-який кар’єрний зріст на богословських факультетах деяких престижних католицьких університетів, якщо у своєму доктораті, чи у своїх статтях вони наважилися б боронити істинність енцикліки «Humanae Vitae», чи якщо б вони обороняли вчення св. Іван Павла ІІ, яке він висловив у своєму апостольському листі «Ordinatio Sacerdotalis», про те, що Церква не має авторитету висвячувати жінок чи якщо б вони у будь-якій формі підтримали вчення Катехизму Католицької Церкви про те, що гомосексуальна схильність є знаком духовного розладу, чи якщо б вони підписали декларацію про оборону традиційної сім’ї. Така академічна закритість пропагується «прогресивними» католиками на Університетах Фордгем, Бостон Коледж, Джорджтаун, Сієтл та багатьох інших вищих учбових закладах, зводячи католицьке інтелектуальне життя до безсенсового бурмотання, яке католиків тільки гальмує і душить.

Така ж ситуація і в католицькій блогосфері. «Прогресивні» католики, доречно буде сказати не є монополістами авторитарного знущання й принижування – з протилежного боку також таке часом трапляється, але принаймні протилежна сторона не вихваляється своєю відкритістю і толерантністю.

Ось, що свого часу у листі до свого друга і поета Роберта Лакса написав Томас Мертон, який аж ніяк не був традиційним, консервативним католиком, описуючи напади на себе католицьких ліваків: «Я ще зберігаю натхнення і гумор, але не можу визволитися від наклепів прогресивних католиків. Запам’ятай, що тобі пишу: на цій землі не існує гіршого сорту від них – злі, легковажні, неартикульовані, отруйні, готових заполонювати тільки секулярні міста й моторошні підземні залізниці. Оттавінієва група була жахливою. Але ці – в багато разів раз гірші. Побачиш».

Можна стверджувати, що авторитаризм «прогресивних» католиків є проблемою в Церкві.

Джордж Вайґель