Послання Папи Франциска на Великий Піст 2016 (підсумок)

«Я милосердя прагну, а не жертвоприношення», – ці Христові слова про Небесного Отця з Євангелії від Матея стали темою Послання Папи Франциска на Великий Піст, присвяченого «ділам милосердя на ювілейному шляхові», представлення якого відбулося у вівторок, 26 січня 2016 року. На його початку Святіший Отець пригадує, що у буллі з нагоди проголошення Святого Року він висловив побажання, щоб «Чотиридесятниця цього ювілейного року була прожита якомога інтенсивніше, як ефективний час для того, щоб святкувати та досвідчити Боже милосердя».

Насамперед, Наступник святого Петра вказує на Богородицю, як образ Церкви, що євангелізує, бувши перед тим євангелізованою. Він вказує на «першість слухання Божого слова», оскільки «Боже милосердя є звіщенням для світу». Однак, кожен християнин повинен пережити досвід цього звіщення на собі, що стало спонукою для Папи послати під час Великого Посту так званих «Місіонерів милосердя», щоб вони «стали для всіх конкретним знаком близькості і Божого прощення».

«Прийнявши Добру Новину, з якою до Неї звернувся архангел Гавриїл, Марія у пісні “Величай душе моя” пророчо оспівує милосердя, з яким Бог Її вибрав. Пречиста Діва з Назарету, Обручниця святого Йосифа, таким чином, стає досконалою іконою Церкви, що євангелізує, тому що була й надалі є євангелізованою ділом Святого Духа, Який оплодотворив Її дівиче лоно. У дійсності, в пророчій традиції милосердя вже на етимологічному рівні тісно пов’язане власне з материнським лоном (rahamim) і також з великодушною, вірною і співчутливою добротою (hesed), яка здійснюється в рамках подружніх та батьківських стосунків», – пише Святіший Отець.

Глава Католицької Церкви вказує на те, що Божий завіт з людьми – це історія милосердя. Бог завжди об’являється, «як багатий милосердям, готовий за будь-яких умов вилити на свій люд материнські лагідність та співчуття, насамперед, в найдраматичніших хвилинах, коли невірність руйнує зв’язки союзу та вимагає його нового стабільнішого укладення у справедливості й істині».

Мова йде про «справжню драму любові», вершиною якої став втілений Божий Син, в Якому Бог «виливає Своє безмежне милосердя» настільки, що робить його «воплоченим Милосердям». «Як людина, – пише Папа, – Ісус з Назарету є, у дійсності, сином Ізраїля з усіма наслідками. Настільки, що є втіленням того досконалого слухання Бога, якого від кожного єврея вимагала молитва “Слухай, Ізраїлю”, яка до сьогодні лежить у серці завіту Бога з Ізраїлем: “Слухай, Ізраїлю, Господь Бог наш, Господь єдиний. Любитимеш Господа, Бога твого, всім серцем твоїм і всією душею твоєю, і всією силою твоєю” (Вт 6,4-5). Божий Син – це Наречений, Який зробив все для того, щоб здобути любов Своєї Нареченої, з якою Його пов’язує безумовна любов, що стає видимою у вічних заручинах з нею».

Як зауважує Святіший Отець, це є «пульсуючим серцем» апостольського звіщення, в якому «Боже милосердя займає фундаментальне і центральне місце». Воно виражається у поведінці Бога до грішника, «даючи йому чергову можливість для того, щоб оглянутися, навернутися та увірувати», відновлюючи взаємини з Ним. «А у розп’ятому Ісусі Бог доходить аж до бажання досягти грішника в його найекстремальнішій віддаленості, саме там, де він загубився та віддалився від Нього», – додає Папа.

Наступник святого Петра зазначає, що «Боже милосердя перемінює серце людини та дає йому досвідчити вірну любов, вчиняючи його, у свою чергу, здатним до милосердя». Це «завжди нове чудо», яке Бог може впровадити у життя кожного з нас, «мотивуючи любов до ближнього» та надихаючи те, що традиція Церкви називає ділами милосердя для тіла і для душі, які «пригадують нам, що наша віра виражається у конкретних і щоденних вчинках, призначених допомогти нашому ближньому» і саме на основі їх «ми будемо суджені».

«Саме тому, – пише далі Святіший Отець, цитуючи буллу про проголошення Святого Року, – я висловив побажання, щоб “християнський люд під час Ювілею замислився над ділами милосердя для тіла і для душі. Це буде способом розбудити наше сумління, часто приспане перед обличчям трагедії бідності та щоб дедалі більше заглиблюватися у суть Євангелія, де бідні є упривілейованими адресатами божественного милосердя”. Адже в убогому Христове тіло “знову стає видимим, як скатоване, покрите ранами, пошматоване, голодне, у втечі… щоб ми його розпізнали, доторкнулися та дбайливо заопікувалися” (MV 15)».

За словами Папи, перед обличчям «цієї любові, сильнішої від смерті», найнужденнішим убогим виявляється той, хто себе таким не визнає, вважаючи себе багатим. Це трапляється тоді, коли людина є «невільником гріха», який спонукає «використовувати багатство і владу не для того, щоб служити Богові та ближнім, але щоб приглушити в собі глибоке усвідомлення того, що також і він є ніким іншим, як бідним жебраком». Таким чином можна дійти до того, що не зауважуватиметься убогого Лазаря, «що є образом Христа, Який через вбогих жебрає наше навернення».

«Лазар – це можливість навернення, яку Бог нам пропонує, і яку ми, можливо, не бачимо. А це осліплення супроводжується гордовитою манією всемогутності, в якій відлунює оте демонське “станете, як Бог” (Бт 3,5), що є коренем кожного гріха. Ця манія може набувати також суспільних і політичних форм, як це показали тоталітарні режими ХХ сторіччя, а сьогодні – ідеології єдиноправильного мислення та технонауки, які намагаються вчинити Бога незначущим, а людину звести до маси, якою можна послуговуватися. Це сьогодні можуть підтвердити також структури гріха, пов’язані з фальшивою моделлю розвитку, що ґрунтується на ідолопоклонстві грошам і вчиняє байдужими до долі бідних найбагатших людей та суспільства, що зачиняють перед ними свої двері, відмовляючись на них навіть поглянути», – пише Папа.

Отож, Глава Католицької Церкви вказує на те, що Великий Піст у Ювілейному Році є сприятливим часом для того, щоб «через слухання Божого слова та через діла милосердя» вийти з власного «екзистенційного відчуження». Доторкаючись через діла милосердя до Христової плоті, ми також стаємо здатними усвідомити власний стан грішності, що є шляхом до навернення, отримавши можливість збагнути незаслужену з нашого боку любов до нас розп’ятого і воскреслого Спасителя. «Не марнуймо цього часу Чотиридесятниці, сприятливого для навернення!» – закликає Святіший Отець.