Одностатеві шлюби у Франції два роки по тому: повний провал

Одностатеві шлюби не користуються особливою популярністю у гомосексуалістів. За даними Національного інституту статистики та економічних досліджень, число їх “шлюбів” скоротилося з 10 522 в 2014 році до 8 000 в 2015 році.

Інтерв’ю з колишнім президентом руху противників одностатевих шлюбів La manif pour tous (Демонстрація для всіх), Гійомом де Премаром

Atlantico: Що ви думаєте з приводу витрачених сил і політичного капіталу заради крихітної меншини (на гомосексуалістів припадає лише 1% населення), яке в кінцевому результаті не поспішає скористатися правом на одностатеві шлюби?

Гійом де Премар: Суть закону Тобіри (Крістіан Тобіра, міністр юстиції Франції до 27 січня 2016р., прим.КО) носила культурний характер. Йшлося про руйнування природного антропологічного і символічного порядку, в рамках якого суспільство спирається на сім’ю, а сім’я – на відмінності між чоловіком і жінкою, існування батька, матері і дитини. Міністр Тобіра виклала карти на стіл, підкресливши, що мова йшла про «зміну цивілізації». Цей новий символічний і громадський порядок є симптомом того, що П’єр Манан називає «необмеженим суверенітетом особистості». У діалектиці меншин сенс закону в тому, щоб забезпечити соціальне визнання індивіда у всіх його проявах. За такою логікою, всім потрібен статус, хоча він у них вже є: це статус людини і громадянина. Кожен вимагає для себе нових прав, які не спираються на жодні загальні реалії. Логіка меншин – це шалений рух до якоїсь фіктивної узагальненої рівності, яка веде до війни всіх проти всіх. І ми бачимо, як розхитуються принципи спільного життя в суспільстві: всі зараз задаються питанням, як жити разом. Проте закон Тобіра тут – не єдиний фактор. Процес, який Жак Женерьо (Jacques Généreux) називає «роз’єднаністю» суспільства, стартував уже давно. Ми забули, що закон формує загальні рамки, посилається на загальні реалії і повинен працювати на загальне благо.

– Можливо, одностатеві шлюби всього лише стали прикриттям для громадського проекту щодо скасування статевих відмінностей? Які ще реформи підтверджують ці зміни в суспільстві?

– Випливаюча з гендерних досліджень ідеологія прагне нав’язати думку про відсутність відмінностей між чоловіком і жінкою. Тут простежується прямий зв’язок з одностатевими шлюбами: якщо два чоловіки або дві жінки можуть вступити в шлюб і усиновити дітей, як пара чоловіки і жінки, значить, всі люди рівні і в чоловіка з жінкою немає ніяких відмінностей. Ми спостерігаємо діалектику, яка прагне протиставити природу і культуру, поставити під сумнів існування людської природи. Але це протиставлення оманливе, тому що людина за своєю природою соціокультурна істота, а її біологічна сутність тісно пов’язана з культурною. Крім того, гендерна ідеологія демонізує поняття стереотипу, надає йому виключно негативну конотацію. «Стереотип» – це грецьке слово, яке можна перекласти як «сильна модель». А сильна модель зовсім не обов’язково означає щось погане, швидше навпаки. Нинішні прогалини в освіті говорять про істотну шкоду в результаті руйнування сильних моделей, наприклад, моделі батька. Я ж стверджую, що стереотипи можуть бути і хорошими. Одностатеві шлюби ж не тільки намагаються стерти кордони статі, але і є чимось на зразок троянського коня для ринку сурогатного материнства. Так звані «права меншин» і «рівність» можуть в майбутньому стати основою для прийняття суспільством і культурою практики передачі вагітності. Це б відкрило для компаній величезний ринок. Пошук безмежного збагачення невіддільний від нових звичаїв постсучасності.

– Чи опинився уряд під впливом гей-лобі, які хочуть покінчити з гетеросексуальністю і домогтися тріумфу гендерної теорії?

– В цілому, в постмодерністському суспільстві політика відступає під натиском логіки лобі. Це означає право сильного. Хоча ЛГБТ-лобі представляє крихітну меншість, воно черпає силу в міжнародних компаніях, які фінансують його і надають постійну підтримку. Активізм гомосексуалістів стає інструментом в руках цих фірм, як я вже говорив з приводу сурогатного материнства. Один представник керівництва Goldman Sachs якось говорив, що одностатеві шлюби – вигідний бізнес. У червні минулого року ми всі бачили, як великі американські компанії нав’язали одностатеві шлюби всім штатам через Верховний суд.

Гей-лобі стає іграшкою в руках глобалізованого капіталізму. Нові звичаї суспільства неусвідомлено відображають звичаї пізнього капіталізму, який більше не має нічого спільного з колишнім підприємницьким і сімейним капіталізмом. Немає нічого дивного в тому, що колишні революціонери знаходяться сьогодні в руках багатіїв. А «необмежений суверенітет особистості» кидає людину – зв’язану по руках і ногах – в хвилі всемогутнього ринку.

– Поставивши соціальні питання в центр політичної програми, уряд же більше піклувався про власні інтереси, а не про інтереси гей-спільноти?

– Вісь Вальс-Макрон (прем’єр-міністр та міністр економіки Франції, відповідно, прим.КО) з багатьох точок зору можна легко замінити на Жюппе, Лемера або Саркозі. Тому уряд чіпляється за те, що вважає лівим, тобто суспільні питання. Але від «лівого» у всьому цьому тільки назва: це не тільки грає на руку фінансовим ділкам, але й не користується ні найменшою підтримкою в народних верствах. Що стосується Компартії і Меланшона, вони підтримали нові звичаї, бо у них практично не залишилося електорату серед робітничого класу. Компартія минулих часів, ймовірно, виступила б проти одностатевих шлюбів і засудила «занепадницький характер капіталізму».

– Ніколя Саркозі зазначає негатив закону Тобіри, але не збирається скасовувати його в разі обрання президентом. Чи не може такий поворот в його програмі відштовхнути від нього консервативно налаштовану частину правого електорату? Інакше кажучи, чи можуть противники одностатевих шлюбів якось перешкодити правим і Саркозі?

– Так, їм під силу зіпсувати життя кандидата від правих, які не виступають на захист сім’ї. Ми бачили це і на останніх регіональних виборах. Вони виконали відмінну роботу. Однак Саркозі жодного разу серйозно не говорив про закон Тобіри і не обіцяв його скасувати. Особисто я не бачу тут ніякого повороту, тільки послідовність. В цілому, як мені здається, люди консервативних суспільно-політичних поглядів поступово зрозуміють, що бажаних ними правих (тобто ліберальних в економічному плані і консервативних в сімейному) не існує. Захист сім’ї не може дати результатів в ліберальному середовищі за тою самою зазначеною мною причиною. Він повинен бути частиною більш широкої соціокультурної боротьби. Тільки розуміння соціальних тривог народу, який страждає від «культурної незахищеності» (так називає це явище Лоран Буве) і зневажений машинерією глобальної економіки, може дозволити захисникам сім’ї знайти їм сьогодні точки дотику з соціологією народних глибин. А дружба з правими – це ілюзія.