Культурна війна є справжньою війною, з реальними тілами. Я знаю, тому що я тримав одне

Це було пару років тому, на конференції pro-life активістів у Каліфорнії, де я виступив з промовою з історії соціальних реформ.

У вихідні цього тижня один pro-life ветеран відвів мене в сторону і сказав, що має мені щось показати. Те, що у моєму віці, перебуваючи у pro-life русі, необхідно побачити. Я погодився, і ми поїхали до нього додому на його вантажівці. Ми зупинилися біля гаражу і зайшли туди.

Він перерив сміттєвий контейнер позаду клініки абортів, сказав він мені. Це саме по собі мене не здивувало, така практика була поширена в американському pro-life русі протягом багатьох десятиліть. Джо Шеідлер і Моніка Міллер виявили і забрали кинутих понівечених дітей зі смітника, щоб поховати їх, і фотографії їх трупів були одними з перших фотографій жертв абортів, які рух використовував для розкриття вбивств. Такі активісти, як Лінн Мілз і Трой Ньюман використовували підводний сміттєвий контейнер, щоб зібрати докази порушень індустрії абортів. Коли діти стають сміттям, християни стають збирачами сміття.

Але з якоїсь причини я до тих пір не очікував очевидного. Одна справа бачити фотографії жертв аборту або навіть жахливі відео – я бачив досить кадрів процедур аборту, чого вистачило би на кілька життів. Але абсолютно інша річ – подивитися на немовля в банці. Щось є в тому, що не реєструється – ваші очі приймають зображення, але ваш мозок не зовсім розуміє, що він бачить. Зрештою, хто має будь-який ментальний контекст для немовля в банці? Але це те, на що я дивився. Банка на столі, з маленьким хлопчиком в ній.

Хлопчик був досконалим, таким досконалим. Його шкіра мала білизну слонової кістки, але все інше виглядало так звичайно. Його очі були закриті, і вираз його обличчя був спокійним і мирним. Саме тримання банки відчувалось дивно, тому що хлопчик міг би рухатися в рідині, розмахуючи ногами і руками. Я майже очікував, що він прокинеться. Єдиною ознакою, що не все було добре було дві маленькі колоті рани в потилиці – саме так його вбив виконавець аборту. Цікаво, скільки років він би мав, якби був живий. Але він не був. Він був заморожений в часі. Занурений в формальдегід. Він плавав в банці на столі, і я не міг відірвати очей від нього.

Мій шлунок все ще крутить, лише згадуючи про це. Немовлята в банках. Немовлята в сміттєвих контейнерах. Немовлята в сміттєспалювачах. Ось наше суспільство в даний час. Культурна війна не є якоюсь абстрактною філософською дуеллю у боротьбі політиків за голоси на виборах. Культурна війна є справжньою війною, з реальними тілами.

Я знаю. Я тримав одне.

Jonathon van Maren