Учні Школи святої Софії історію та літературу вивчають з історичних пам’яток

На тижні учні п’ятого класу Школи святої Софії побували на цікавій історико-літературній екскурсії пам’ятними місцями Львова. Урок-екскурсію провів учитель історії, п. Руслан Серцелевич.

Діти дізналися чимало цікавого про львівських меценатів та їхній культурний вклад в архітектурну розбудову міста. Говорили про Ляльковий та Оперний театри, львівський Будинок Просвіти. Про заходи безпеки колишнього Львова та про те, як тодішнє місцеве керівництво справлялося із організацією порядку у місті та які використовувало методи покарання за непослух.

Літературний блок складали розповіді про відому українську письменницю Лесю Українку та не менш відому співачку Соломію Крушельницьку, про поета та письменника Івана Франка та про гетьмана запорізького козацтва, Івана Підкову.

Пропонуємо Вашій увазі письмові враження школярів від почутого та побаченого на екскурсії.

Оленка Степанюк:

«Дізналася, що Ляльковий театр, який розташований поблизу Школи святої Софії, колись був будинком для робітників. На фасаді будинку посередині з двох боків будівлі розміщені скульптури ковалів.

Також цікавою для мене була розповідь про відому співачку – Соломію Крушельницьку. Її батьки хотіли, щоб донька одружилася зі священиком, якого вона не любила. Соломія важко це переживала і коли наречений хотів купити їй «колечко» та запитав, яке саме подобається дівчині, то та відповіла, що жодне не подобається. Соломія раділа, що наважилася це сказати. Опісля дівчина вийшла заміж за хлопця, з котрим дружила, і прожила з ним в Італії заможне, довге та щасливе життя аж до смерті чоловіка. Відтак Крушельницька повернулася в Україну, де працювала простою вчителькою музики».

Настя Тимо:

«На екскурсії я дізналася багато цікавої інформації про Оперний театр. Він був збудований 4 жовтня 1900 р. Виявляється, що театр Соломії Крушельницької і Оперний театр – це одне і те ж.

Стояла своїми ногами на місці (теперішня площа Ринок за Міськрадою), де століття тому жорстоко карали людей, іноді навіть за дрібнички.

Дізналася про те, що Львову був подарований театр. Це зробив відомий на той час заможний меценат Скарбик. Проте умовою цього подарунку для представників влади було те, щоб найближчих п’ятдесят років у місті не будували жодного іншого театру. Однак влада порушила цю угоду».

Анна Тибінка:

«Цікавою була розповідь про Івана Підкову – гетьмана українського козацтва, героя боротьби російського, українського та молдовського народу проти турецьких поневолювачів. Його було страчено поляками у Львові 1578 року. Як розповів п. Руслан, люди не особливо любили Підкову через те, що той допомагав росіянам, хоча сам ніколи в Росії не був. Саме через це і було страчено Івана Підкову. Коли Підкові звели пам’ятник – то написали, окрім слів українського, польського, ще й слова російського народу. Відтак на ці слова «російського народу» було прикріплено залізну табличку з підковою та калиною, щоб їх прикрити.

Ще я дізналася, про графа Скарбика. Він швидко заробляв і так само швидко витрачав гроші, через що дружина залишила його. Скарбик вкладав ці гроші у культурну розбудову міста. Граф подарував Львову театр свого імені, який тепер називається театром ім. Марії Заньковецької.

Дізналася про будівництво Львівського Оперного театру ім. Соломії Крушельницької. Як розповів п. Руслан, на цьому місці, де сьогодні стоїть театр, було болото і будувати споруду було вкрай важко. Тому театр стоїть на кілках (палях), які попередньо забивали, щоб споруда краще трималася, відтак заливали бетонну плиту і на цьому будували театр. Тепер навіть зсуви грунту не можуть зрушити споруду – вона стоїть на місці».

Віталій Іванишин:

«Цікаво було дізнатися, що у Львові Незалежність України була проголошена з балкону Дому Просвіти, що знаходиться на теперішній площі Ринок. У цьому будинку колись збиралося на зустрічі багато письменників.

Цікавим було й те, що колись Львів був оточений огорожею (стінами). Виїхати і заїхати в місто можна було тільки у певні години. Якщо хтось поспішав – мав сплачувати штраф. Якщо ж хтось намагався перелізти через мур – охоронці могли просто вбити без попередження.

Страти у Львові були звичним явищем. Люди приходили туди з дітьми, як на шоу. Страти відбувалися нижче Дому Просвіти на теперішній площі Ринок. На цих стратах знищили Івана Підкову. Його не хотіли ховати, але потім вирішили дописати у його біографії, що той воював ще і за російську армію. Цей напис закарбували на камені, але місцеві мешканці завжди зафарбовували цей напис, бо це негарно виглядало для туристів. Згодом люди просто прибили на цей напис металеву табличку з калиною та підковою, щоб ніхто не бачив цих слів.

Оперний театр теж має свою цікаву історію. Багато туристів, зокрема з Києва, приїжджає туди часто лише для того, щоб просто побачити, як опускається старовинна металева завіса, яку спеціально було споруджено для того, щоб під час випадкової пожежі можна було відділити глядачів у залі від сцени. Ця завіса важить дванадцять тонн. Завіса є головною прикрасою Оперного театру. Також наша львівська Опера зображена на українських двадцятьох гривнях».

Харитина Тумак:

«Щойно вийшовши за подвір’я школи, п. Руслан розповів нам про вмуровану у будівлю меморіальну таблицю. Тут ще зовсім молодим жив Іван Франко.

На площі Ринок нам розповіли про те, як у Львові стежили за порядком. Колись внизу цієї площі катували та вбивали людей. Також був певний ритуал для пекарів: якщо пекар чи власник пекарні продавав продукт, який зашкодив комусь, то їх карали. Не запитували, чи, може, це було зіпсуте борошно або погані продукти, їх просто розтягували на хресті, поки вони не визнавали своєї поганої роботи. На такі акції приходили мешканці міста незалежно від віку, як на шоу.

Після такої страшної розповіді було щось трохи веселіше. Ми зупинилися біля пам’ятника Івану Підкові. Це був український козак та молдовський воїн. Встановити цей пам’ятник було дуже важко, через те що російська влада не дозволяла це робити. Щоб вийти із ситуації було придумано хитрий план: на камені було написано, що страчено не лише українського та молдовського воїна, а й російського, хоча те, що він був російським воїном – було неправдою. Після того, як Україна стала незалежною державою, люди довго замальовували це слово «російського», а потім вирішили прикріпити на цей напис металеву табличку з підковою та калиною.

Цікаво було дізнатися, що Оперний театр спершу було іменовано на честь Івана Франка, а вже потім Соломії Крушельницької».

Дякуємо!

П’ятикласники Школи святої Софії

About The Author