Благословення на життя. Син равина домагається беатифікації Андрея Шептицького

Нью-Йорк – 84-річний син львівського равина, відомий у США, Європі та Японії фінансист й економіст, дослідник Курт Левін – один із серед небагатьох у світі людей, які пам’ятають про життя митрополита Андрея Шептицького. Брати Андрей і Климентій Шептицькі врятували єврейського хлопчика Курта Левіна в роки Другої світової війни, сформували його як особистість. Курт Левін усе своє життя працює над тим, щоб єврейська організація «Яд Вашем» визнала митрополита Праведником світу. Він називає Слугу Божого не інакше як Святим. Брати Шептицькі, каже Курт Левін, подарували йому унікальний дар – дар перейти через життя. Пан Левін не любить давати інтерв’ю, однак зробив виняток для Радіо Свобода.

Курт Левін народився у 1925 році в Польщі. Його батько Єзекиїл був равином у Катовіце. У 30-х роках він пересилився з родиною у Львів. Мати Курта Левіна померла і друга дружина батька, Рахиль, замінила йому рідну маму. Львівський равин заприятелював із митрополитом УГКЦ Андреєм Шептицьким.

Коли почалася Друга світова війна, що супроводжувалася винищення євреїв, митрополит Шептицький запропонував львівському равину і його родині захист, але той відмовився, мовляв, равин має бути разом зі своєю громадою. Єзекиїла застрелили на очах у сина Курта. А Рахиль залишилась із трьома синами.

Мати Курта Рахиль загинула у Львові в Янівському таборі, а її старший син – у гетто. Курт Левін залишився з молодшим братом Натаном. Він вирішив просити допомоги у митрополита Андрея і прийшов у митрополичі палати.

«Бідна дитино», – промовив зі сльозами на очах митрополит, який уже був на той час в інвалідному візку. Хлопець розповів митрополитові, що втратив батька, матір, брата, і що у таборі смертників загинула майже уся єврейська громада.

Курт Левін разом із братом 2 роки переховувався у студитських монастирях у Львові. Ним опікувався брат митрополита, нині Блаженний, Климентій Шептицький і отець Марко Стек.

Із метрикою на ім’я Роман-Павло Митко Курт Левін виїхав у Польщу до Люблина. Там служив у польському війську. У 1946 році Курт Левін виїхав в Італію, а згодом у Палестину. Служив в ізраїльському війську, брав участь в арабсько-ізраїльській війні. Звідти звільнився у званні полковника і виїхав до США, де став економістом. Тут одружися з дівчиною із львівської родини, яка народила двох синів, названих на честь братів Шептицьких – Андреєм і Климентієм. Дружина Курта померла в молодому віці. Він сам виховував двох синів. Згодом одружився вдруге з італійкою, католичкою за віросповіданням. У них народився син.

84-річний Курт Левін нині мешкає разом із дружиною в Нью-Йорку. Тут проживає і його молодший брат Натан, теж врятований братами Шептицькими. 7 років тому Курт Левін залишив свою фінансову кар’єру і пішов на пенсію.

Усе наше життя – це суцільна ілюзія

– Пане Левін на початку 90-х вийшла Ваша книга спогадів про братів Шептицьких англійською мовою і ось нещодавно «Мандрівка крізь ілюзії» з’явилась в українському перекладі. Тепер ця книжка уже доступна українському читачеві.

– І я дуже цим тішусь. Для мене найголовніше не слава чи похвала, а те, що знову згадалося про братів Шептицьких. Мені важливо, що книжку прочитають українці. Зроблений дуже гарний, блискучий переклад із англійської українською мовою. Мені нічого не потрібно, важливо, що є книжка і у ній мовиться про братів Андрея і Климентія Шептицьких. Я дав оцінку національно-визвольним рухам в Україні, Ізраїлі, діяльності львівської поліції. Щодо назви книги, то усе наше життя – це суцільна ілюзія.

– Ваша мандрівка крізь усі ці життєві ілюзії була надто складна. Нелегким було життя митрополита Андрея, який пішов за своїм покликанням, а життя робило свої непрості виклики. Як у різні періоди свого життя Ви переосмилювали життя і діяльність митрополита, що вражало?

– Митрополит Андрей був глибоко релігійною людиною, яка посвятила своє життя Божій справі. Як молодий чоловік він виріс і формувався між українцями, монахами-василіянами, був переслідуваний поляками, росіянами. Митрополит вирішив одне:посвятити своє життя Господові і допомогти своїм людям. Це було можливо робити в Австро-Угорській імперії, яка добре ставилась до українців, жидів, поляків. Митрополит міг працювати, як єпископ зосереджуватися на питаннях освіти, культури, медичного забезпечення людей. Він ніколи не цікавився політикою.

У 1914 році вибухнула війна. Митрополита зарештували і заслали у Суздаль. Після заслання не дозволяли якийсь час повертатись у Галичину. Дедалі гіршими ставали українсько-польські стосунки у Львові, вибухнула братовбивча війна. Митрополит перебував усередині конфлікту. Він почував себе українцем і своє життя посвятив українцям.

Йому було складно. Перший раз, коли митрополит втрутився у політику, а радше запротестував, – це тоді, коли була пацифікація. Митрополит завжди радив українцям бути обережними, він не втручався у політику. Він був приязний до усіх народів, які жили. Митрополит був духовним провідником, займався релігією, культурою, освітою, але не політикою.

У 1935 році мій батько від імені єврейської громади Львова привітав митрополита з 70-літтям. Вони обоє заприятелювали. Шептицький цікавився біблійними студіями, дослідженнями.

Однак 1939 рік приніс терор для Церкви і народу. НКВД запакувало тюрми поляками, українцями, жидами. Людей мордували. У 1941 році українці вітали прихід німців, бо думали, що буде самостійна Україна. Митрополит видав відозву з надією, що український уряд буде мудрий і боронитиме інтереси усіх народів, які мешкали в Галичині.

Нині євреї закидають митрополитові, що Він, мовляв, вітав німців. Насправді, то було не так. Німці швидко розігнали український уряд, зарештували провідників. Митрополит був у ситуації, коли довкола мордували людей в цілій Галичині, він писав про це до Риму. Є відоме послання митрополита «Не вбий». Близько 200 жидів врятував митрополит у роки війни. Треба зрозуміти, щоб врятувати одного жида, мали працювати кілька осіб.

«Я відчував опіку митрополита завжди»

– Чи відчували Ви у житті опіку митрополита уже з небес?

– І нині перед очима бачу митрополита таким, як тоді. Я працював в архіві, бібліотеці митрополита. Бачив владику щоденно, але тільки вітався, брав книги і йшов, бо митрополит був Великою Людиною, зайнятою, багато працював. А отець Климентій був моїм опікуном, ми щодня спілкувались. Митрополит був уже важко хворий. Це була Свята Людина, яка усе своє життя посвятила служінню Богові, Церкві, людям, але він опинився у складних політичних обставинах, які спровокували росіяни, німці, поляки, українці.

Ситуація довкола Святоюрської гори змінювалась, а митрополит був на своєму місці, зі своїми людьми, вірний покликанню. Він бачив далеко вперед. Йому було важко, але він був із Богом.

Я чув його опіку. Отець Марко Стек із Рогатина був моїм приятелем. Я допоміг йому виїхати з Польщі. Моя перша дружина слухала наших розмов і спогадів, раптом сказала: «Ви обоє доторкнулись до зірок».

– Формування Вас як особистості відбувалось у стінах митрополичих палат, у студитському монастирі. Брати Шептицькі дали Вам свої настанови перед дорогою у невідомий Захід.

– У ніч, коли я виїжджав, отець Климентій завів мене до кімнати митрополита. Митрополит Андрей благословив мене на дорогу. Отець Климентій радив мені бути у житті людиною порядною, як би це не було складно, а ще, доки виїду з Польщі, здобути там диплом. Я здав на диплом у Польщі, а потім уже міг далі вчитися. Спілкування з братами Шептицькими, життя у монастирі сформували мене як особистість, навчили мене керувати собою, не згіршуватись у житті. Я пережив у житті жах. Дуже швидко навчився жити і захищати життя. Це дуже тяжко, але ще тяжче взяти напрям у житті як митрополит і йти дорогою покликання.

– У 1959 році Ви свідчили у Ватикані у справі поновлення беатифікаційного процесу митрополита Андрея Шептицького. Чи було відчуття страху?

– Я не мав страху. Я робив те, що хотів, я знав, що цей мій обов’язок. Я приїхав до Рима і подав своє свідоцтво, як доказ того, що мене і брата врятував митрополит Андрей. Тоді у Римі не були зацікавлені у процесі беатифікації митрополита. Адже не розуміли українсько-польських відносин. Я на власному прикладі довів праведність життя Митрополита і Папа Іван XXIII відновив процес беатифікації. Для мене митрополит Святий, вірю, що процес беатифікації завершиться невдовзі.

Курт Левін почувається самітником

– Пане Левін Ви маєте чималий архів, зокрема метрику, виписану отцем Климентієм, куди маєте намір передати усі ці матеріали?

– Я маю шкільні документи, з гетта, документ на українське прізвище, як новака-студита. Отець Климентій тоді казав, що він вперше, монах, старий чоловік і мусить фальшувати – виписувати мені документ. Я створив два архіви – мого батька і митрополита Андрея Шептицького і пов’язав їх своєю справою. Усе це передам у Вашингтон до музею «Яд Вашем».

– Ви пережили у житті справжнє пекло, не один раз дивились смерті у вічі, майже усі рідні загинули, як Вам вдалося залишитись із добром у серці, бути позбавленим будь-якої ненависті?

– Я є людиною релігійною, але водночас розумію, що усі релігії створені людиною. Пригадую, як я любив співати у студитському хорі, знаю старослов’янську мову. Тут у Нью-Йорку відвідую синагогу. Але якою молюсь мовою?.. Ви знаєте, я почуваюсь, немов той ампутований палець. Мій світ загинув, пішов. Я собі живу. Я почуваюсь вдома серед поляків, жидів, українців, американців, навіть японців, бо там теж працював. Але водночас я не є ніде вдома… Я самітник.

– Востаннє Ви були у Львові 10 років тому. Чи відстежуєте нині ситуацію в Україні, що найбільше болить?

– Українці мають таку ж ментальність, як і євреї, тобто сваряться один із одним, кожен має відповідь, не мають дисципліни. А ще мені болить, що українці гоняться за фальшивими ідеями. Митрополит залишив послання «Як будувати рідну хату».Там все написано про розвиток держави. Я розумію українську ситуацію, є вразливий на події в Україні, особливо у Західній Україні мусять зосередитись над власною культурою. Шарпанина, куди йти — на Схід чи Захід — призводить лише до економічних негараздів.

Митрополит Андрей мріяв бачити сильний народ і сильну державу, усе своє життя допомагав людям. В Україні мають більше пошановувати митрополита Андрея Шептицького, дослуховуватися до його праць. Це унікальний дар українського народу.

(Нью-Йорк – Прага – Київ)

Галина Терещук